Пʼять уродженців України, які стали класиками літератури у Німеччині та Австрії

***

Генерація молодих авторів із периферії німецькомовного світу зʼявилась несподівано з огляду на віддаленість від культурних метрополій та відсутність мистецьких зʼязків із австрійськими й німецькими письменниками. У цій статті розглянемо життя і творчість уродженців Буковини (Роза Ауслендер, Ґреґор фон Реццорі, Пауль Целан), Поділля (Сома Морґенштерн) й Галичини (Йозеф Рот). Їхнє становлення відбувалося в поліетнічному українсько-австрійсько-(румунсько)-єврейському просторі. Ці автори не ввійшли в дискурс української літератури, оскільки писали німецькою мовою, до того ж – у свідомому віці з різних причин виїхали за кордон й були піддані забуттю в Радянському Союзі, залишаючись, фактично, невідомими для українських читачів до 90-х рр. ХХ ст. Життєвий і творчий шлях кожного письменника різний, проте усіх обʼєднує наявність імагологічного образу дому – «малої батьківщини». 

Уродженці Буковини

Один з найбільших парадоксів розвитку німецькомовної літератури в Чернівцях, на думку професора й перекладача Петра Рихла, полягає в тому, що «ціле гроно молодих талантів, які швидко модернізують чернівецьку літературу», зʼявилося внаслідок інтенсивної насильницької румунізації після окупації Буковини Румунією в 1918 році. У статті «Літературний феномен Чернівців» він пише: «Носіями «німецького духу» тут були не місцеві німецькі поселенці, а вихідці з асимільованих єврейських родин», зокрема:

Роза Ауслендер  (1901–1988)

Нім. Rose Ausländer, справжнє імʼя – Rosalie Beatrice Scherzer – німецько-австрійська поетеса єврейського походження.

Дитинство провела на Буковині. У 1919–1920 роках штудіювала філософію у Чернівцях, потім у Відні. У 1921 р. разом з майбутнім чоловіком Ігнацем Ауслендером переїхала до США. 

Видавала газету «Westlicher Herold», працювала редакторкою, публікувала статті та есеї в німецькомовних часописах Америки. У 1926 році отримала американське громадянство. Перші вірші опублікувала в Нью-Йорку (1928 р.). Через 3 роки повернулася в Чернівці, щоб доглядати за хворою матір’ю, прожила тут до 1936 р.

За підтримки земляка, відомого поета Альфреда Маргул-Шпербера, випустила в Чернівцях першу книгу віршів «Веселка» («Der Regenbogen»), проте значна частина накладу була знищена під час окупації німецькими військами. В 1941–1944 роках знаходилася в Чернівецькому гетто, де познайомилася з П. Целаном (вдруге і востаннє вони побачилися в 1957 році в Парижі). У 1946 повернулася в США, до 1956 не писала віршів німецькою мовою. 

Знову і знову вона тікала вона з Чернівців, кожного разу повертаючись: «золотий ланцюг пов’язує мене / моє першокохане місто /, де сходить сонце /, де воно заходить/ для мене.»   («Рідне місто», Роза Ауслендер)

Згодом виїхала до ФРН. Померла у будинку для літніх людей єврейської общини Дюссельдорфу.

Творча спадщина поетки – понад 20 віршованих збірок, вони перекладені більшістю європейських мов.

У «Видавництві 21» видали український переклад збірки «Час Фенікса» та графічну біографію «Життя у слові» Оксани Матійчук.

Пауль Целан (1920–1970)

Нім. Paul Celan, справжнє імʼя – Paul Leo Antschel, народився в родині німецькомовних євреїв у Чернівцях, які після розпаду Австро-Угорської імперії входили до складу Румунії. Рідне місто називав своїм меридіаном. 

Дитинство та юність припали на міжчасся двох світових воєн. Відвідував початкову школу з німецькою мовою викладання, згодом – єврейську народну школу, гімназію з румунською мовою навчання, врешті – ліцей, де викладали давньогрецьку, латину, англійську, французьку та румунську мови. Був поліглотом, перекладав з англійської, французької, італійської, румунської, португальської, івриту та ідишу (твори Вільяма Шекспіра, Поля Верлена, Ґійома Аполлінера й багатьох інших письменників).

Продовжив навчання у медичній школі французького міста Тур, однак у 1939 р. освіту перервала Друга світова війна.

Майбутній письменник повертається на батьківщину і студіює французьку та російську філологію у Чернівецькому університеті. Разом із десятками тисяч євреїв він став жертвою нацистських переслідувань: чернівецьке гетто, примусові роботи в румунському трудовому таборі, а також втрату родичів – зокрема його матір загинула в концтаборі на Вінниччині.

Після війни, коли в Чернівцях встановилася радянська влада, спробував пристосовуватися до нових умов життя: вивчав російську мову і працював перекладачем, але у 1945 році відновив своє румунське громадянство, таємно перетнув кордон і оселився в Бухаресті. У 1947 році в журналі «Сучасність» був надрукований найвідоміший вірш поета «Фуга смерті» (в рум. перекладі називався «Танго смерті»).

У звʼязку із встановленням тоталітарного комуністичного режиму в Румунії, виїхав до Австрії. У Відні видав свою першу поетичну збірку – «Пісок із урн», наклад якої згодом повністю знищив, адже виявив у книзі багато одруків. Згодом переїхав до Парижу. Там вийшли друком поетичні збірки «Мак і пам’ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Мовні ґрати» (1959), «Диктат світла» («Світлотиск», 1970) та інші. 

Самотність, пережиті жахи війни, відчуття загубленості у світі та неспроможність відмовитись від мови вбивць його матері не відпускали П. Целана і зрештою підкосили його. 20 квітня 1970 року вчинив самогубство, стрибнувши з паризького мосту Мірабо в Сену.

У «Видавництві 21» видали десятитомне зібрання поезій в українському перекладі Петра Рихла, а також біографію юності поета авторства Ізраеля Халфена та листування Пауля Целана з австрійською письменницею Інґеборґ Бахман.

***

У першій половині ХХ століття німецькомовну літературу Буковини репрезентували переважно письменники єврейського похоження. Ґреґор фон Реццорі, виходець із заможної австрійської сімʼї, уникнув досвіду, який випав на долю Рози Ауслендер, Пауля Целана, Зельми Меербаум-Айзінґер та багатьох інших. Його життя видається вартим великого роману про дитячі травми й дорослу безтурботність, Голлівудський успіх і епатаж. 

Ґреґор фон Реццорі (1914–1998) 

Нім. Gregor von Rezzori, повне імʼя Ґрегор Арнульф Хіларіс д’Ареццо фон Реццорі, народився у Чернівцях. У кількамісячному віці мати вивезла його з сестрою за кордон у звʼязку із Першою світовою війною. Був другою, проте незапланованою, дитиною. Спогади про раннє дитинство та юність описує в частково автобіографічному романі «Торішній сніг»: «[…] мені розповідали, що я аж ніяк не був бажаною дитиною. Посилаючись на свою ниркову хворобу, в яку тим часом вірила вже не тільки вона сама (мама – М. Г.), але й усі інші, було здійснено кілька спроб припинити моє зародження, проти яких я, однак, з успадкованою від неї витривалістю, зумів вистояти. Безперечно одне: я не був дитиною любові».

Згодом сімʼя повернулася до сімейного маєтку на окраїні Чернівців (нині район парку ім. Тараса Шевченка, фактично, центральна частина міста). 

 Навчався у Віденському та Берлінському університетах. Називав себе чоловіком, який снить за втраченою батьківщиною. Проживав у різних країнах (в Румунії, Італії, Німеччині тощо), часто подорожував. Шукав себе в журналістиці, архітектурі, кіно, зрештою, почав писати. Серед найвідоміших творів – роман «Смерть мого брата Авеля» (про дрібних аристократів, які спостерігають за зникненням їхнього світу),  мемуари «Торішній сніг» (про дитинство та юність у міжвоєнний період), роман «Горностай у Чорнополі» та ін.

 1954 року дебютував як актор – «Sie» (1954, режисер Рольф Тіле), знімався у фільмах французьких і німецьких режисерів Дені де Ла Патель, Луї Маля та ін. З 1958 року – член ПЕН-клубу в ФРН. Багато років жив у Тоскані. Помер 23 квітня 1998 у м. Донніні (Італія).

В українському перекладі вийшли друком книжки «Маґрібінські історії» («Молодий Буковинець», 1997), «Торішній сніг», «Горностай у Чорнополі».. 

Уродженці Тернопільщини

Сома Морґенштерн (1890–1976)

 Сома (Соломон) Морґенштерн народився в сім’ї подільських євреїв Сари та Абрама Морґенштернів, був пʼятою дитиною. Батько походив із давньої родини вчених, мати – з релігійної родини купців. Майбутній письменник виріс в атмосфері родинного тепла й любові, мав сильний зв’язок з татом, втрату якого він так і не зміг сповна пережити. 

У 1895–1896 роках Сома вчився у місцевій українській школі в Теребовлі, згодом відвідував польську школу. 

Опісля сім’я переселилася до іншого села, у трилогії «Іскри в безодні» воно фігурує під назвою Доброполе. Навчався також у гімназії в Тернополі.

1918 року переїхав до Відня. Під час Першої світової війни в російському полоні помер його брат Самуїл. Після розпаду Австро-Угорської імперії Сома отримав польське громадянство, продовжив вивчати право, 1921 року закінчив Віденський університет. У 1926 р. переїхав у Берліна, через рік – у Франкфурт. 1928 р. повернувся у Відень як культурний оглядач «Frankfurter Zeitung». 

Через 2 роки почав роботу над романом «Син блудного сина». 

Із приходом Гітлера до влади, його звільнили з часопису. 1935 року завершив роботу над романом «Син блудного сина», у грудні того ж року 4 тисячі примірників було надруковано в Берліні. Книжка отримала багато схвальних відгуків.

1938 року разом із Йозефом Ротом переїхав до Парижу. Дружина з сином Даном змушені були залишитися у Відні через хворобу сина. Цього ж року Морґенштерн дописав другу частину трилогії. 

У лютому–березні 1941 року зміг виїхати з окупованої Франції. 15 квітня прибув у США. Його мати і сестра Гела загинули у концентраційних таборах 1942 року.

1947 року дружина з сином переїхали до письменника. 1950 р. здійснив мандрівку Європою і відвідав в Ізраїлі свою сестру Клару Шварц. Від 1955 року й до смерті працював над автобіографією. 

1959-го отримав компенсацію від Німеччини. 1963 року у Берліні вийшов друком його «Заповіт блудного сина». Сома Морґенштерн помер 17 квітня 1976 року в лікарні Рузвельта в Нью-Йорку. 

В українському перекладі видавно автобіографічний роман «В інші часи» та першу частину трилогії «Іскри в безодні» – роман «Син блудного сина»; у 2025 році вийде друком друга частина. 

Уродженці Львівщини

Йозеф Рот (1894–1939)

Нім. Joseph Roth, також відомий під псевдонімами Гамількар і Крістін фон Кандл, народився в м. Броди, саме тут минули перші роки його життя. Образ Галичини наявний у багатьох романах автора – це чисте незаймане місце його дитинства. 

Йозеф Рот містифікував образ батька, тому наразі складно вирізнити межу між правдою і вигадкою. Відомо, що письменника виховувала матір, яка, попри складне фінансове становище, забезпечила синові гідну освіту – він закінчив німецьку гімназію кронпринца Рудольфа у Бродах. Цікаво що його клас був останнім, в якому викладали німецькою. Саме тоді Галичина переживала гострий мовний конфлікт.

Уродженець сусіднього Дрогобича, молодший на два роки Бруно Шульц, який відвідував тамтешню гімназію цісаря Франца Йосифа, де викладали польською, згодом, попри високий рівень знання німецької, писав свої твори польською. Як зауважив Ігор Андрущенко, «багатомовні письменники і поети Галичини часто обирали мову своєї творчості ще зі школи».

У 1913 році розпочав навчання у Львівському університеті, але не сприйняв орієнтовану на польський світ науку, тому проклав свій шлях до Відня. 

31 травня 1916 р. став добровольцем австрійської армії, обравши східний фронт у складі 21 піхотного батальйону, хоча дослідники вважають, що він, найімовірніше, служив писарем при штабі 32 піхотної дивізії, місцем дислокації якої був Львів. 

Тим часом у Відні помер Франц Йосиф (1830–1916), який посідав трон упродовж семи десятиліть. Після смерті монарха до Рота приходить усвідомлення суперечливого відчуття «занепаду батьківщини». Образ «батька народів» з’являється в багатьох творах письменника, проте найвиразніше – в романі «Марш Радецького», де він постає ледь не в архетипній подобі Бога. 

У цивільне життя Йозеф Рот повернувся незадовго до завершення війни; щойно приїхавши до Відня, приніс у редакцію тижневика «Мир» свої поезії. Фред Геллер згадував про це так: «Вояк справляв враження бідної, напівголодної, промерзлої людини, яку старий однострій робив на вигляд ще жалюгіднішою. Він приніс два вірші. Чи ми їх надрукуємо? Співчуваючи бідоласі, я зараз же прочитав вірші, хоч наш літературний редактор зазвичай не квапився щось ухвалювати. Вірші молодого вояка були чудові». 

Незабаром Геллер запропонував Йозефу Роту спробувати сили у написанні репортажів – співпраця виявилась успішною. Молодий поет свідомо ігнорував канони журналістики, та попри це його дописи подобались читачам. 

Восени 1919 року познайомився з 19-річною красунею, Фридерікою Райхлер – через три роки вони одружилися. Щасливої казки, втім, не було: невдовзі виявилась душевна хвороба Фридеріки. Із часом дороговартісне перебування у санаторіях та приватних клініках почало забирати левову частку гонорарів, а від 1930 року жінка взагалі не виходила з лікарні. Вона ненадовго пережила Рота, у роки Другої світової її було вбито в межах нацистської акції «ліквідації психічно неповноцінних».

За 15 років письменницької діяльності Йозеф Рот створив 16 романів, а ще безліч оповідань, репортажів, рецензій тощо.

1933 рік був одним із найскладніших. Він дедалі сильніше відчував ненависть до євреїв у німецькому суспільстві. Його остання компаньйонка під час подорожі до Львова у 1937 р., Ірмагад Кьон, написала: «Коли вперше в Остденде я побачила Йозефа Рота, у мене виникло таке відчуття, ніби переді мною людина, яка за кілька годин помре від смутку». 

Збіднілий та заборгований, він помер, за однією версією, внаслідок двостороннього запалення легенів і білої гарячки. Припускають, що причиною смерті міг стати серцевий напад після повідомлення про самогубство друга, письменника Ернста Толлера. Доля відміряла йому ще пів року: втім, ні сил, ні бажання щось змінювати не залишалось.

У травні 1939 року, у віці 44 років, Йозеф Рот перейшов у засвіти. Похований на цвинтарі комуни Thiais департаменту Валь-де-Марн (на півдні Парижу).

В українському перекладі вийшли друком романи «Марш Радецького», «Фальшива вага», «Йов», «Готель Савой», збірка есеїв «Міста і люди» та ін. твори. Він є одним із найвідоміших німецькомовних письменнників ХХ ст.

Марина Горбатюк