Перевірено на собі: як стати донором крові

Передісторія 

У моїй родині ніхто ніколи не хворів на хронічні захворювання, не потрапляв в ДТП, не робив операцій, серед знайомих також, тому тема донорства в розмовах ніколи не підіймалась. Тривалий час я не знала навіть своєї групи крові. “Щастити” з родини почало мені: спершу я неодноразово ламала руку від активних велопокатеньок, потім, мені як майбутній мамі, сказали, що перед пологами необхідно здати для мене кров комусь із близьких. Потім захворів мій син і тоді конкретно довелось зіштовхнутись з тим, що ж таке потреба у донорській крові. 

Син захворів на онкологічний недуг. Потрапивши в гематологічне відділення дитячої обласної лікарні йому почали крапати по протоколу препарати хіміотерапії. Це був його третій день народження. Переповнена палата дітьми, які від хімії втратили своє волосся і виглядали як облетіли кульбабки на фоні синіх лікарняних стін. Моя дитина, яка постійно спить, крапельниці. Іграшки, ікона, книжки. Це все, що я пам’ятаю в ті сірі дні березня 2016-го.

Коли я почала приходити до тями й брати себе в руки, чула, як мами дітей телефоном шукали донорів крові, бо ті “злетіли” по аналізах. Я питала в лікарів, чи й мені треба їх шукати, адже вперше з таким зіштовхуюсь у своєму житті. І почала. Одразу ж після першої хімії. 

Чому донори на вагу золота 

Тоді системи з пошуків донорів не було як такої. Кожна мама мала свій “золотий список донорів”. Чому саме золотий, я пересвідчилась на власному досвіді, коли людина як донор — на вагу золота. 

Донор, здавши кров одній дитині, не міг здати іншій, тому що між донаціями людині потрібно відновитись протягом двох місяців, як мінімум. Бувало так, що донори знаходились одночасно для багатьох, а бувало так, що я шукала донорів для сина, а записувала номери телефони й віддавала іншим, кому критично важливіше і знаходила нових людей, готових здати кров. Ми між собою навіть хизувались, в кого у списку більше контактів. Також був пошук донорів через соцмережі.

Пам’ятаю, як Єгор “злетів” по аналізах і йому терміново потрібно було знайти донора крові. Одного переливання було недостатньо, робили декілька. Одного разу на мої пошуки відгукнувся юний спортсмен з нашого місцевого спортклубу “Борець” Роман Непота. 

Його кров відновила мою знесилену дитину. На білому личику почав з’являтись рум’янець одразу, як тільки перші краплинки плазми почали надходили до нього. Він прокинувся і посміхнувся. Романе, я вам безмежно вдячна за цей вчинок! 

“Ось що означає донація крові спортсмена”, — казали тоді медсестри. Одна з них до речі, Світлана Власюк, почесна донорка, яка теж здавала і здає кров для маленьких пацієнтів, яких лікує. 

А для себе я тоді вирішила, що теж буду доноркою. Тоді кров не могла здавати, моя вага була 48 кілограмів, і на фоні стресу дібрати до 51 ніяк не могла. 

Чому стати донором завжди було важливо, а зараз необхідно?

Донорська кров та її компоненти необхідні завжди.Окрім онкохворих, вона життєво необхідна людям після перенесених важких операцій, ургентних втручань з крововтратами, після ДТП, важких пологів. Коли її бракує, операції переносяться і стан пацієнтів суттєво погіршується, а життя висить на волосинці. 

Повномасштабна війна ще більше загострила потребу в донаціях крові, а донори стали ще важливішими. Оскільки багато з них долучились до лав Збройних сил. Зараз кров різних груп і резусів постійно необхідна для захисниць та захисників у військові шпиталі. 

Як мені пояснили на станції переливання крові, зібрану кров транспортують туди, де є найбільше запитів: шпиталі Дніпропетровщини, Харківщини, Херсонщини. 

Очевидним є те, що мирному життю тут, в тилу, ми завдячуємо тим, хто став на захист нас і країни і боронить нас на лінії фронту. На жаль, при пораненнях і травмах їм часто необхідна донорська кров. І це невелика частина того, що майже кожен може дати. 

Тому я не палю і вирішила зовсім відмовитись від алкоголю, більше займатись спортом, наповнювати киснем свій організм і ходити пішки. Я переступила поріг Центру переливання крові для того, щоб здати свою першу донацію і щоб моя кров змогла врятувати комусь життя. Бо як кажуть, кров здатна воювати.

Не можу сказати, що на всі 100% не боялась. Найбільшим страхом було те, що з мене не зможуть взяти ті необхідні 450 мілілітрів крові, бо втрачу свідомість. Перед процедурою поспілкувалась з лікарем про перенесене лікування, вагу, зріст. Мені поміряли тиск, зміряли температуру і я пішла в маніпуляційну, де безболісно взяли кров з пальця та визначили мою групу крові.

Потім перед процедурою забору крові помила руки, випила чаю з печивом. Компанію з чаювання мені склав кремезний чоловік, який вже 26 разів здавав кров. 

“Оце заради цього смачного чаю я і квадратного печива зі смаком, знайомого з дитинства, і здаю кров”, — жартуючи, підбадьорював мене, недосвідчену донорку, яка жувала печиво і думала про те, чи лячно там, на третьому поверсі. 

Не лячно. Сучасні, комфортабельні крісла. Лягаєш, показуєш руки, оглядають твої вени, стандартна процедура: джгутик, качаєш кулачок, затискаєш, медсестра робить маніпуляції. Бажано при цьому не дивитись в той бік, де іде забір крові. 

Все обладнання стерильне й одноразове. 

Мене оточили одразу такою турботою, що я почувала себе принцесою: постійно питали, чи я добре себе почуваю, чи не паморочиться в голові, чи не німіють руки, чи не холодно, чи дати водички. Підбадьорювали  й казали, що “вже є половина”, “ще 100 грамів”, “ще трішки” і “ви молодець, ми вам вдячні”. 

Ну, і насамкінець мені зробили “легкий морський бриз” у вигляді спрею з водички (здається, на замовлення, вони й шум морської хвилі готові зробити й спів пташок) і багато разів подякували, що я прийшла і вперше здала кров. Та насправді за їхню роботу це їм потрібно дякувати. 

За потреби донору дають довідку, з якою можна претендувати на один вихідний на роботі. Я цим не скористалась, адже люблю свою роботу і пропускати її не хочу. 

В якості компенсації, коли здавала свою картку в реєстратуру, мені дали чек, щоб в касі я отримала гроші. 46 гривень. За ці гроші я купила кави з думкою про те, що моя кров попрямує туди, де вона неодмінно знадобиться. І це була смачна кава. Після зваженого, усвідомленого, дорослого вчинку. Шкода тільки, що я не наважилась на нього раніше. 

Як стати донором крові

Потенційним донорам крові перед донацією не обов‘язково знати свою групу крові. Бажаючі можуть поділитися цільною кров’ю, еритроцитами, плазмою або тромбоцитами. В Україні пропагують саме добровільне безоплатне та регулярне донорство.

На автоматизованій платформі рекрутингу ДонорUA йдеться про те, що наразі для забезпечення потреб пацієнтів необхідно 2 мільйони регулярних донорів. На 1000 населення потрібно 31,5 донацій, але в реальності здають активно кров і компоненти крові тільки 12 людей із відповідної кількості. Потреба в донорах є постійно Один донор за процедуру може врятувати до трьох життів. Саме переливання займає до двадцяти хвилин, але має потужний результат.

Донорами крові в Україні можуть бути здорові люди віком від 18 років і вагою від 50 кілограмів (у деяких центрах крові приймають із вагою від 55-60 кілограмів, наприклад, у Львівському обласному центрі служби крові). Варто переглянути, чи нема тимчасових, чи абсолютних протипоказань, адже спершу донорові потрібно потурбуватися про свої безпеку та здоров’я. Якщо стан організму дозволяє, а донація буде першою, то необхідно ознайомитися зі списком продуктів, які можна  і не можна вживати за кілька днів до процедури.