Від допитів КДБ до вінілових «сходняків»: як у Кропивницькому живе рух меломанів
Ще в 70-х роках вони збиралися у Ковалівському парку чи в Дендропарку, щоб послухати закордонний рок і джаз, ризикуючи потрапити на допит до КДБ. Ненавиділи «совок» і носили джинси. Зараз вони збирають колекції музики на різних носіях і обмінюються вініловими платівками і касетами на «сходняках». Як живе рух «аналогових» меломанів-колекціонерів у Кропивницькому — дізналася «Гречка».
У матеріалі пишемо про:
Від парків і облав — до ангара з програвачами
Вініл як мистецтво: звук у якісній обкладинці
Тисяча платівок і японська апаратура
Гітара, авторська музика і вініл як ритуал
Більше, ніж хобі: спільнота, яка хоче рости
Від парків і облав — до ангара з програвачами
«Ще у вісімдесятих ми збиралися, бувало, у Дендропарку: з’їжджалися неформали з різних куточків області. З валізками, в яких були платівки із тоді забороненою музикою. Ставили одного на “шухер” на випадок облави. І я під одну з таких попадав — на щастя, обійшлося попередженням. Тоді це було нашою свободою», — пригадує 64-річний Анатолій Биков, зробивши ковток чорної кави з пластикового стаканчика.
У складському ангарі, де ми спілкуємося, аромат кави змішується з тютюновим димом та переливами акустичної гітари Девіда Гілмора, який каже, що хотів би, щоб ти був тут (пісня «Wish You Were Here» з девʼятого студійного альбому британського рок-гурту Pink Floyd, виданий у вересні 1975 року — прим. ред.).
Навколо акуратно складені стоси платівок, на підлозі стоять різноманітні акустичні системи, програвачі та магнітофони. Час від часу до ангара заходять чоловіки і жінки різного віку — здебільшого ті, чий підлітковий вік і юнацтво припали на ті самі 80-ті. Радісно вітаються, адже тут всі — свої.
Поруч, підкуривши сигарету, киває Юрій Воробйов. Вони з Анатолієм — давні друзі, які відроджують у Кропивницькому традицію зустрічей меломанів — «сходняки». В його ангарі зустрічі наразі відбуваються щонеділі.
«В інших містах України такі сходняки також є, їх ще “балками” називають. Зазвичай їх роблять десь в парках, просто неба. А у нас, бачите, умови кращі: є дах над головою, тож можна принести якісну апаратуру та послухати музичку на аналогових носіях», — розповів Юрій. І додав, що зараз вони ще дискутують щодо назви таких зустрічей у Кропивницькому: з однієї сторони, в місті кілька мікрорайонів мають у назвах слово «балка», що може заплутати. З іншої — слово «сходняк» нагадує бандитський сленг, який не має нічого спільного з рухом меломанів.
Місцезнаходження ангара не є відкритим для всіх — радше для «своїх»: тих, хто справді в темі. Анонси зустрічей публікують у Facebook-спільноті «Меломани Кропивницького». Там можна поставити запитання, виставити платівку на продаж чи купити щось унікальне до власної колекції, обговорити новий реліз чи напроситися на участь у щонедільній зустрічі.
«Сходняки» влаштовують тут останні два роки — за цей час спільнота збільшується, бувають гості й з інших областей.
Вініл як мистецтво: звук у якісній обкладинці
На стінах ангара розвішані прапори різних країн: Великобританії, США, Ірландії та інших.
Попри любов до класичного року 70–80-х, Юрій Воробйов не відкидає сучасні гурти. Просто слухає вибірково.
«Я більше люблю старий рок. Але музика є в усьому світі — в Аргентині, Бразилії, Південній Африці. Є дуже красиві команди, просто про них у нас мало хто знає», — каже він.
Для нього це не про моду і не про престиж. Це про музику як спосіб життя.
Меломани обходять стоси і коробки з платівками. Розглядають, радяться, купують та обмінюються.
«Кожен намотує по п’ять кіл. Спочатку не побачив щось цікаве — а потім придивився. Спочатку не хотів — потім захотів. Усе як у житті», — сміється Юрій.
Хардрокову мелодію гурту Led Zeppelin, який лунає з програвача, перериває захоплений зойк Едуарда Геви:
«Ось справжній скарб на мільйон! Ви тільки гляньте, який дизайн, які вкладки, оформлення!», — із захопленням ділиться меломан, показуючи вініл альбому гурту Еліса Купера «Billion Dollar Babies». В ньому окрім власне платівки, є вкладка у вигляді величезної однодоларової купюри з написом «Один мільярд» (One Billion).
Він пояснює: це і є особливість колекціонування музики на аналогових носіях. Адже йдеться не тільки про якість звуку, а й про дизайн картонного конверта, різноманітні інсерти — це вкладки з текстами пісень, фотографіями, історією альбому, постерами.
Для прикладу показує один з альбомів німецького гурту 1980-х Dschinghis Khan («Чингіз Хан»).
«Як на мене, їхня музика — попсова і нецікава. Але гляньте, який якісний тут конверт, яка обкладинка, ось вкладка і навіть постер є», — каже Едуард Гева.
Тисяча платівок і японська апаратура
Ангар заповнює мелодія з різними тактовими розмірами у приспіві та куплетах, що водночас заворожує і трохи збиває з пантелику. Це меломан Сергій поставив вініл альбому «Duke» англійського рок-гурту Genesis, в якому ліричний герой пісні закликає «ввімкнути це знов» (пісня «Turn It On Again»).
Послухати платівку перед купівлею вирішив фотограф «Гречки» — зробивши фото для цього репортажу, він відклав камеру та й не втримався від того, щоб самому пороздивлятися вініл. Адже тут його придбати зручніше, ніж через інтернет: ціни прийнятні, не треба витрачатися на доставку, можна прослухати перед купівлею та оцінити стан аналогового носія. Так ще й розпитати продавця, звідки в нього та чи інша платівка.
Цю платівку 1980 року з альбомом «Duke» Сергій показує обережно, тримаючи за край: пальцями не можна торкатися доріжок на вінілі.
Каже, що приїхала з Франції — її передав товариш, з яким переписуються вже кілька років.
«Він знає, що я займаюся платівками. Ми переписуємося, я кажу, що мені треба — він знаходить і передає», — розповідає Сергій.
Сергій — підприємець на пенсії. Активно колекціонувати вініл почав близько шести років тому. У юності цікавився музикою й аудіотехнікою. Мав власне підприємство, та вирішив мати більше вільного часу — і захопився музичними платівками.
Першу велику закупівлю зробив через знайомих — одразу близько ста платівок. З того часу колекція виросла майже до тисячі. У нього вдома — програвач, підсилювач, акустика. Усе підбирав поступово, уважно, не економлячи на деталях. Картридж купував у Японії за 400 доларів, техніку — також японську, 80-х років.
«Задача — почути максимум, на що здатна платівка. Вона дуже багато здатна. Все залежить від голки, картриджа, програвача. Навіть колонки грають роль у звучанні: одні краще підходять для прослуховування джазу, інші — для року», — пояснює він.
Частину задоволення дає не лише прослуховування, а й підготовка. Старі платівки часто зберігалися у паперових конвертах, і з часом дрібний пил забиває доріжки. Сергій використовує ультразвукову мийку.
«Це та ж методика, як і ультразвукові зубні щітки. Вода зі спеціальною речовиною знімає поверхневий натяг, а ультразвук виштовхує бруд», — пояснює він. Після цього, каже, зникає те характерне «шипіння в паузах», яке меломани називають «пісочком».
До сучасних перевидань ставиться стримано.
«Зараз студійний запис оцифровується, а вже потім його переносять на вініл. Адже студії із безпосереднім записом на вініл набагато дорожчі в обладнанні. Але різницю чутно. Мені до душі старі записи: в них звук мʼякіший», — каже Сергій.
І знову повертається до платівки 1980 року — обережно кладе її назад у конверт, та віддає вже новому власнику.
Гітара, авторська музика і вініл як ритуал
На «сходняку» у Кропивницькому можна зустріти людей різних професій: ось зайшов травматолог, там ще один лікар — терапевт, ось інженер, а це — організатор концертів.
«А ось і найкращий гітарист нашого міста!», — так зустрічають меломани Кропивницького Дмитра Дороша, який якраз зайшов на «сходняк». Той спочатку трохи оторопів, а потім соромʼязливо відмахується та йде вітатися із друзями.
Дмитро Дорош почав грати на початку 1990-х і з того часу, за винятком коротких пауз, не змінював професії.
«Я все життя або грав, або викладав. Були короткі періоди, коли доводилося працювати не за спеціальністю, але це радше винятки», — каже він.
Інструмент у нього один — гітара, зате в різних її вимірах: електрична, акустична, класична.
«Це єдиний інструмент, яким я володію. Але я володію ним добре», — усміхається Дмитро, одразу додаючи, що не любить змагань на кшталт «кращий — гірший»: «Музика — це не спорт. Я просто один із тих, хто щось уміє і знає».
До філармонії він прийшов уже під час повномасштабної війни — нині це третій рік його роботи як артиста тут. До того були київські кавер-гурти, співпраця з артистами, гастролі. Грав у складі різних проєктів, зокрема з Іво Бобулом.
Та головним для Дмитра Дороша залишається саме авторська музика. Свого часу він заснував гурт із химерною назвою «Іхтіандр один у тата дельфін». Назва народилася з імпровізації — фраза «вискочила» під час репетиції, і музиканти вирішили її залишити. Колектив грав інструментальні композиції та проіснував близько п’яти років. Після розпаду гурт зібрався на реюніон-концерт, записав подвійний CD/DVD — і несподівано для себе отримав міжнародний резонанс.
«Більше ніж у двадцяти країнах вийшли рецензії на цей диск. В Англії його навіть продавали в магазині. Назву гурту переклали як “Ichthyander Dad’s Only Dolphin”, і за цією назвою можна знайти наші композиції в інтернеті», — каже Дмитро.
Зараз у нього інший проєкт — студійний, україномовний, із назвою «Номад». Він пише музику, а тексти виконують запрошені вокалісти.
«Я завжди писав музику. У попередньому гурті це був суто інструментальний формат. “Номад” — уже пісенна форма, ближча до людей. Куплет, приспів, але з красивими мелодіями», — пояснює він. Усе це можна знайти на його YouTube-каналі.
Більше, ніж хобі: спільнота, яка хоче рости
До руху меломанів Дмитро Дорош доєднався через друзів — більшість із них він знає давно. Апаратуру — підсилювач, програвач, акустику — придбав у Юрія Воробйова.
«У мене вдома тільки платівки. Це процес: поставити голку, роздивитися конверт, почитати інформацію. Це не просто натиснути кнопку Play», — ділиться Дмитро Дорош.
І додає, що в таких «сходняках» цінна сама атмосфера.
«Мені подобається спілкування, слухати музику, купити, продати, обмінятися. Це ж ціла культура», — каже він.
«І ми хочемо цю культуру розвивати у Кропивницькому», — додає Анатолій Биков. «Ми шукаємо інше місце для наших “сходняків” — можливо, десь ближче до центру міста. Щоб туди можна було добратися, поставити апаратуру для прослуховування музики. Адже насправді бажаючих прийти немало, а тут розмістити всіх незручно», — пояснив він.
Тому всіх, у кого є пропозиції щодо місця для зустрічей меломанів у Кропивницькому, просять звʼязатися з ними через Facebook-спільноту.
Відмовившись від кави і «до кави», ми прощаємося з меломанами, прихопивши платівку гурту Genesis, яка поповнить колекцію «Гречки». Вже наступної неділі в цьому ангарі знов зберуться люди різного віку і професій, але з одним захопленням. Колись вони ставили «на шухер» біля парку. Тепер — ставлять голку на платівку. І слухають музику без страху.
Фото Сергія Ковальова
