Азаров – FOREVER!

Навчені досвідом функціонери зі Старої площі Москви (там довгі роки розміщувався ЦК КПРС, а тепер «вирішують справи» працівники адміністрації президента РФ – авт.), – притому що абсолютно вся територія УРСР була контрольована (надто Західна Україна, перенасичена військами Прикарпатського військового округу Збройних Сил СРСР) – підбирали керівні кадри, пам’ятаючи про «баланс інтересів». В ті славетні часи було заведено перекидати до «братської республіки» партноменклатурників, приміром, із Воронежу або Тамбова, при цьому «варягів» обов’язково врівноважували вихідцями із Закарпаття та/або Волині.

Не дивно, що тими ж кадровими напрацюваннями орговиків ЦК КПРС по інерції користувалися колишній секретар ЦК КПУ з ідеології Леонід Кравчук і його тезка Кучма, у минулому генеральний директор найбільшого науково-виробничого об’єднання ВПК СРСР – перший і другий президенти незалежної України. «На оглядини» до комплексу Адміністрації Президента на вулиці Банковій привозили дійсно «кращих за професією». З різних регіонів. Приживалися у столиці не всі. Та навіть отримуючи офіційну щомісячну зарплату в розмірі трохи більше $100, люди щосили чіплялися за можливість жити і трудитися у самому серці Києва й всієї України.

Традиція добору та розстановки керівних кадрів зберігалася навіть після того, як Ринат Ахметов, мільярдер № 1 з Донецька, привіз «на оглядини» Леонідові Кучмі губернатора шахтарського краю якогось Януковича. Вислухавши думки свого оточення, в тому числі безсторонні (вони стосувалися «тюремних університетів» потенційного прем’єр-міністра), Президент Кучма після тривалих роздумів таки ухвалив рішення щодо свого наступника.

Провінційні піарники, зорієнтовувані «у потрібному напрямку» з вулиці Банкової тодішнім главою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком, із завидною регулярністю і розчуленням оповідали про суворого, але справедливого Януковича. Ось, мовляв, людина з простої робітничої родини, – проте не піддався на спокусу перетягнути до Києва свою донецьку челядь! Хоча в Росії все якраз навпаки: пітерські за лічені місяці після відомого рішення Бориса Єльцина заполонили Москву і розповзаються по всій неосяжній країні, немов …

Після відомих подій 2004-2005 років на київському Майдані відторгнутий більшістю співвітчизників Янукович став мислити і діяти інакше.

Вже під час свого нетривалого прем’єрства в 2006-му-2007 роках при Президентові Вікторі Ющенку посланці Донбасу взялися масово працевлаштовуватися на всіх «грошових» посадах у відносно нечисленних регіонах-донорах. У депресивних регіонах прибульці з Південного Сходу погоджувалися в основному на посади в податкових адміністраціях, в керівництві управлінь МВС та Держмитниці.

Справжнє ж Велике Переселення почалося після перемоги Януковича на президентських виборах-2010. Як розповів «Гречці» депутат Верховної Ради України кількох скликань Юрій Кармазін, мешканці Донецького краю, переводячись до обласних центрів Центральної, Західної та Північно–Західної України, розставляли на ключові пости в підвідомчих їм держорганах не тільки багаточисленних родичів, шкільних та інститутських товаришів, а і … власних секретарок.

Така, з дозволу сказати, кадрова політика пояснювалася самими «донецькими» гранично просто. Мовляв, промислове виробництво фактично «застигло» і причиною цьому – менталітет лінивих «хохлів». Їм-де простіше пару місяців погарувати на будівельних роботах десь у Польщі чи Чехії, ніж щодень ходити на малооплачувану роботу в рідному місті/селищі. Тільки на Донбасі і в Придніпров’ї вдалося утримати промисловість від краху; виходить, що завдяки заробленій нафтохіміками й металургами Південного Сходу іноземній валюті утримуються ці самі «нероби-хохли». Які тільки й здатні, що розмахувати руками і боротися за чистоту рідної мови.

Щойно я виклав короткий зміст інтерв’ю, яке люб’язно дав «Гречці» тоді ще пересічний народний депутат України Володимир Рибак. Той самий Рибак, який, починаючи з сьогоднішнього дня, відповідає за роботу головного законодавчого органу країни.

Наскільки сприймають «донецьку ідеологію» представники інших регіональних українських еліт, можна судити із заяви лідера партії УДАР Віталія Кличка: «… Призначення нового-старого прем’єра свідчить не тільки про порожню лавку запасних у влади, але й про повну зневагу громадською думкою з приводу дій уряду і абсолютному небажанні усвідомити реальний стан речей в країні, зокрема, в економіці та соціальній сфері. У ситуації, коли всі експерти говорять про кризу, що реально загрожує економіці України, глава держави знову пропонує країні прем’єра-ретрограда, який разом зі своєю командою вже завалив всі «реформи», не приховує свого презирства до всього українського, відкрито виступає за зміну зовнішнього курсу України, керує держбюджетом у ручному режимі і зловживає своєю посадою для лобіювання наближених до влади структур. Уряд Азарова за майже три роки не зміг домовитися про ціну на газ із Російською Федерацією, прославився непрозорими тендерами, провів провальні пенсійну і податкову реформи, сьогодні він не здатний вчасно платити зарплати бюджетникам, при цьому всі свої провали продовжує звалювати на попередників. Ще одного заходу до Кабміну «команди професіоналів» імені Азарова українська економіка просто не витримає, чергове «покращення» може її добити. Друге пришестя Азарова свідчить про те, що в кадровій політиці Президент керується виключно особистою відданістю і керованістю, а не професійними якостями претендентів на високі посади».

Олег БАЗАК