Проща до Тараса

Учасники акції, ініціатором якої став Рух добровольців «Простір свободи», пройшли останнім шляхом поета. Спеціально для цього з Петербурга, де помер Шевченко, був привезений терновий вінок. З Києва до Канева його везли на козацькій «чайці» – точній копії знаменитих кораблів запорожців. Після того, як вінок було доставлено на Тарасову гору, організатори провели спільний перформенс «Живе слово», у якому “Гречці” випала нагода взяти участь, – спочатку всі розташувалися у формі пісочного годинника (знак часу), потім, поступово рухаючись під «перегук» віршів Шевченка, утворили лемніскату («вісімку» – знак нескінченності), а далі – символічне коло, і, тримаючись за руки, прочитали Шевченкову «Молитву».

Кульмінацією дійства стало плетіння вінка з живих квітів та його покладання на могилу Тараса.
Неабиякий інтерес викликала відкрита лекція відомої української письменниці Оксани Забужко «Мій Шевченко» – конспект книги, яка ніколи не буде написана». Письменниця порушила питання про необхідність видання найповнішої «живої» біографії Великого Кобзаря, адже він мав «унікальну долю, якої не знайти в жодній іншій біографії». «Ми надто багато завинили Шевченкові, що вистачить роботи не на одне покоління. Ні я, ні ви не зможемо сказати, що таке Шевченко, але говорімо!» – зазначила пані Оксана.

Після офіційних заходів та концерту за участю українських гуртів «Телері» та «Дель Тора» кожен міг насолодитися відпочинком на березі Дніпра, а також мав можливість покататися на справжній козацькій «чайці».

На жаль, хоч організатори й наголошували на відмові від політичної пропаганди, знайшлися бажаючі порекламувати свою партійну символіку. Тому прапори однієї з політичних сил майоріли яскравими плямами, підтверджуючи слова Оксани Забужко про велику спокусу робити рекламу на імені Тараса.

Ольга Кирилюк
Фото: Артем Дубовик