Кіровоградським інвалідам толерантність, фестиваль і рівні права…
«Усі проблеми людей з особливими потребами починаються з власних дверей» – таку думку озвучила голова громадської організації «Серце матері» Людмила Шукрута під час круглого столу, присвяченому темі толерантності суспільства по відношенню до особливих людей. Вона дійсно повністю, але без конкретики, показує найголовнішу проблему інвалідів – байдужість та нетолерантне ставлення суспільства до них.
Якби у Кіровограді існував волонтерський рух, була розвинена служба соціальної допомоги, то вийти б за межі власного будинку люди з особливими потребами могли б хоча б з їхньою допомогою. Втім справжня картина стосунків суспільства та таких людей суттєво відрізняється від ідеальної, що і обговорювали учасники круглого столу (громадські організації, представники освітнього департаменту, соціального захисту населення ).
У Кіровограді вже рік працює Обласний центр соціальної реабілітації дітей. Точніше, намагається працювати, за словами учасників зустрічі. За час існування у Центрі ще не відкрили жодної групи денного перебування, якої так потребують сім’ї, де проживає дитина з особливими потребами (про це говорили реальні болючі сімейні історії, які розповідали мами цих дітей). Наразі у закладі соціальної реабілітації, за словами Олександра Рацула, голови Кіровськкої районної ради, на територіальному підпорядкуванні якої і знаходиться Центр, виховується 33 дитини. Ніяк не можуть закінчити другий поверх (залишилося покласти лінолеум, закріпити плінтуси), де і мають розмістити стаціонар.
«Гроші є, але їх не пропускає казначейство» – зазначає Олександр Рацул. Директор реабілітаційного центру Ірина Заботкіна додає, що проблема полягає не лише у фінансуванні, а й у браці фахівців, для яких у центрі на 35 дітей відкрито лише 4, 75 ставки.
«Якщо ми хочемо надавати професійну якісну допомогу цим дітям, необхідний їм догляд, – не так, щоб воно лежало у візочку цілий день, а щоб воно піднімалося, щоб з ним займалися, – для цього необхідний персонал. Батьки, які відвідують наш центр, переконалися на власному досвіді, що ті тендітні жінки, які працюють на групі, забезпечити якісну роботу не можуть» – зазначає директор.
Проте поряд з потребою у нових фахівцях, залишається необхідність і у матеріально-технічному забезпеченні. Ірина Заботкіна розповідає, що коли створювали бюджетну документацію на 2013 рік, в 1 млн. 513 тисяч, що розрахований на дві групи по 16 дітей, закладали мінімальні потреби, у які не ввійшли ні перевезення дітей, ні закупка меблів, тож центр зараз більше схожий на порожню коробку, і визначеної суми на усе не вистачить.
Нагадаємо, ще на початку року роботу центру розкритикувала Галина Пастух, заступних голови Кіровоградської ОДА, наголосивши, що його робота зводиться лише до використання державної субвенції, – «А толку для дітей ніякого»…Галина Пастух, заступних голови Кіровоградської ОДА, яка головувала на засіданні Ради, розкритикувала роботу центру, наголосивши, що його робота зводиться лише до використання державної субвенції, – «А толку для дітей ніякого»…
До центру часто приходять учні загальноосвітніх шкіл. Втім, як згадують учасники круглого столу, з самого початку школярі не знали як себе поводити з такими дітьми, а вчителі говорили «Не бійтеся!». Проблема страху перед дітьми з особливими потребами, проблема зверхнього ставлення до них має викорінюватися як серед вчителів, так і серед самих школярів. Аліна Степаненко, член Міжнародноїхристиянськоїспілкисім’ї та молоді «WMCA», волонтер та програмний координатор презентувала учасникам круглого столу американську, перекладену й адаптовану до українських реалій навчальну програму, про яку «Гречка» писала раніше.
Програма містить аудіо-, відео- та навчальні матеріали для позакласного навчання. Вона вже затверджена Міністерством освіти і науки України, тож на законних правах може використовуватись у школах. Втім про неї ще треба розказати! Для того, щоб про програму «Не смійся з мене» дізналися у Кіровограді, управління освіти погодилось співпрацювати з волонтерами спілки «WMCA», втім у чому полягатиме взаємодія, чиновники так і не уточнили. Саму програму, оскільки вона вже має гриф Міністерства освіти, можна запроваджувати як факультативні заняття у педагогічному університеті, ще під час підготовки вчителів, а не вже під час їхньої безпосередньої роботи з дітьми, про що зазначили і учасники круглого столу. Олександр Рацул, як викладач КДПУ ім. В. Винниченка, запропонував свою допомогу у реалізації цієї ідеї у Кіровограді, та чи буде це зроблено, чи знайде свого читача програма «Не смійся з мене» покаже час.
Іще одним моментом толерантності, про який так актуально говорити в оголошений Президентом України рік дитячої творчості, – це створення фестивалю талантів для дітей і дорослих з особливими потребами, на чому наголосила Ельміра Небесна, голова громадської організації «Народна академія творчості». Під час круглого столу присутнім презентували відео, де дівчинка з ДЦП, Дар’я Безкоста малює пальцями ніг величезні полотна з квітами, тваринами, малює навіть портрети.За словами пані Ельміри, талантів серед людей з особливими потребами багато, деякі з них малюючи, танцюючи, фінансово підтримують таких же, як і вони.Та потреба у такому фестивалі не у фінансовій допомозі, а в першу чергу, у знайомстві суспільства з особливими людьми, з їхньою, частіше за все ексклюзивною, творчістю.
Виявляється, на Кіровоградщині проводиться Обласний фестиваль для дітей-інвалідів, де за словами Сергія Давидяка, директора Кіровоградського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, щорічно беруть участь близько 50 осіб.Фест проходитиме і в цьому році, втім на наступний рік пообіцяли організувати ще й Фестиваль дорослої творчості, для чого необхідно лише співпрацювати з громадськими організаціями, які б допомогли залучити учасників, та зі спонсорами.
Чи будуть реалізовані обіцянки, що прозвучали під час круглого столу, покаже час. Та усі висловлені побажання з боку організаторів зустрічі (ініціатором виступила організація «Серце матері») взяти не з порожнього простору, а з реальних проблем, з якими зіткнулися реально існуючі люди з особливими потребами. Від наявності функціонуючого реабілітаційного центру буде залежати життя багатьох сімей, адже інвалід потребує постійної уваги, на яку треба і здоров’я доглядача і кошти; від наявності фестивалю залежатиме життя усіх талановитих людей, їх самореалізація у цьому житті; від наявності толерантності з боку суспільства кожна людина з особливими потребами зможе вийти за межі власного будинку, стати членом того ж суспільства і показати, що навіть при різних можливостях люди можуть бути рівними у правах.
Світлана Дубина
