380 метрів надії: у Кропивницькому розгорнули найбільший прапор з портретами зниклих безвісти та полонених

«Ось він, ось! Мій Сашко! Можна я стану тут потримати прапор — поруч із фотографією мого чоловіка?», — каже Олена Авдєєва зі Злинки. Вона — одна з учасниць акції-нагадування. Фото її чоловіка — одне із 12 600, які розміщені на найбільшому прапорі України, присвяченому безвісти зниклим та полоненим військовим.

Вздовж прапора повільно ходять люди. Вони несуть портрети тих, на кого чекають — на маленьких прапорах на плечах або в руках. Вдивляються в тисячі портретів, шукаючи знайомі риси.

Хтось, побачивши рідне обличчя, не стримує сліз, хтось — навпаки, радіє як доброму знаку, що підсилює надію.

«Я брала участь у такій акції в Києві. І теж тоді знайшла Сашка на прапорі. Це так радісно — наче я стала ближче до нього. Він живий, я знаю це, я відчуваю це. Він обов’язково повернеться. Я дочекаюся», — додала Олена Авдєєва.

Акція розпочалася об 11:00 з розгортання великого прапора по вулиці Великій Перспективній: люди пліч-о-пліч тримали його від перехрестя з вулицею Шевченка до Гоголя.

Цей прапор розгортали у багатьох містах України та під час акцій за кордоном. Тому напис на ньому «Обʼєднані вірою та надією. Ми боремося за вас, як ви боролися за нас!» повторюється різними мовами.

Поруч, на центральній площі, стояли сотні людей із фотографіями своїх близьких, на яких дуже чекають вдома. Кожен і кожна зі своєю історією надії та очікування.

Посеред площі у формі серця встановлені свічки як символи надії і очікування. На кожній з них написано імʼя.

Поруч розставлені столи із речами тих, на кого чекають.

Кропивничанка Олена Мащенко прийшла на площу зі своїм невеличким прапором у руках — на ньому фото її чоловіка Олександра. Вона чекає на нього вже понад два роки.

«Кожну неділю ходжу на акцію у Кропивницькому. Сусідка шукає свого сина — ми з нею разом приходимо. Між собою спілкуємось, одне одну підтримуємо. Тут усі одне одного розуміють — ми живемо в одній біді», — каже вона.

На запитання, чому така масштабна акція важлива, відповідає без паузи: «Щоб весь світ знав — скільки у нас людей пропало безвісти, скільки в полоні. Щоб бачили злочини росії. Щоб чули нас».

«Ось він, мій рідненький!», — не стримуючи сліз, вигукує Наталя Глущенко з Новоархангельської громади і просить подругу сфотографувати її біля великого прапора.

Присіла поруч із фотографією свого чоловіка — військовослужбовця Вадима Глущенка, який зник безвісти у серпні 2024 року. З того часу родина не мала жодних звісток про його долю.

«Ми з донькою постійно в соцмережах переглядаємо фотографії, шукаємо будь-яку інформацію. Долучаємося постійно до акцій. І от донька побачила, що можна надіслати фотографію, і її розмістять на цьому прапорі. І я його знайшла тут. Це так хвилююче», — ділиться Наталія крізь сльози.

В цей час на площі Героїв Майдану до присутніх звернувся архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк. У спільній молитві він закликав людей підтримувати одне одного, особливо тих, хто переживає втрату, перебуває у невідомості щодо долі близької людини чи чекає на рідних з ворожого полону.

Після учасники акції пройшли до «Калини надії», щоб пов’язати стрічки з найріднішими іменами — іменами тих, на кого чекають.

Великий прапор з портретами безвісти зниклих під час особливих обставин та тих, хто утримується у ворожому полоні, наразі складається з двох секцій, які складають єдине полотно. Вже зараз оголошено набір фотографій для третьої частини — організатори приймають заявки від родин тих, кого чекають. Подати фото можна через активістів громадського руху «Звільнити всіх».

Раніше «Гречка» розповідала, як у Кропивницькому зустріли захисника Артема Владімірова, який повернувся після майже чотирьох років полону.

У тексті були виправлені неточності у кількості фотографій та довжині прапора. Просимо вибачення за допущені помилки.