Три роки у пошуках «стрілочника», або на пологи, як на смерть

Сталася ця трагічна історія 15 травня 2009 року. Ось як її, після численних заяв до місцевих інстанцій, у зверненнях до міністра внутрішніх справ, Генерального прокурора та президента України,  виклав чоловік Олесі, якому не довелося стати батьком первістка, монтер електромереж Іван Козаченко:
«В Олесі появилися ознаки пологів близько другої години ночі. Ми привезли її до пологового відділення районної лікарні і вона почувалася добре. О 5-й годині телефоном вона схвильовано повідомила про сильну кровотечу і відсутність лікарів. Я терміново приїхав додому до заступника головного лікаря акушера-гінеколога Алли Гресь, де її чоловік (теж лікар)  звелів шукати ургентного лікаря-гінеколога Світлану Прасол. До 7-ої години Олеся не отримала допомоги лікаря. Вранці у палаті появилися завідуюча пологовим відділенням Світлана Прасол з Аллою Гресь і стали готуватися до операції аби, як казали, рятувати матір і дитя. За півгодини розпочалася тривожна  метушня. Медпрацівники заклопотано снували, про стан породіллі нічого не повідомляли, лише вимагали від мене необхідні лікарські препарати. Багато ліків. Ми їх негайно купували, не обмежуючи себе у витратах коштів. Олесю із операційної до реанімаційного відділення перевезли об 11-й годині. Тоді лікарі нам із мамою Олесі сказали, що стан прооперованої не критичний, а дитина народилася мертвою. Мене з мамою відпустили на поховання дитини і пообіцяли за необхідності негайно викликати нас.
З 12 до 18 години на вимогу лікарів брат дружини і ми з мамою безперервно привозили ліки і нас запевняли: стан Олесі стабільний.   Згодом повідомили, що у Козаченко не виходить урина – мабуть  перешили сечохід. Анестезіолог Юрій Олефіренко уточнив: необхідна повторна операція, яку здатні виконати лише кваліфіковані лікарі-акушери та реаніматологи обласної лікарні. Ми слізно молили викликати їх і рятувати Олесю. Нас запевняли, нібито бригада лікарів уже на під’їзді. Юрій Олефіренко, Світлана Прасол і Алла Гресь розійшлися по домівках, а ми чекали. О 20-й годині медперсонал відділення змінився і санітарка з медсестрою  повідомили: Олеся померла.
Для встановлення причини смерті матері і дитини наступного дня ми звернулися до районної прокуратури із заявою про призначення незалежної судово-медичної експертизи. Прокуратура спрямувала нас до головного лікаря Валерія Щура. Хто і як робив експертизу, невідомо, бо у лікарському свідоцтві не вказано навіть ім’я  експерта і проставлена печатка районної лікарні.
Чи порушено кримінальну справу, як ведеться слідство, чи встановлено винних? На наші запити отримуємо відписки, з яких неможливо з’ясувати, що насправді відбулося в лікарні, і  дізнатися,  хто  винен у смерті дружини й немовляти.
Ми просили за бездіяльність притягти до відповідальності прокурора, адже заяву йому було подано 16 травня 2009 року, а опитування свідків слідчі проводили тільки 22 травня. Тяганина тривала з тим, аби надати працівникам лікарні час для підроблення на своє виправдання історію хвороби, а  експерту – зробити потрібний їм висновок…»
Скоро виповниться три роки пошуків «стрілочника», на якого можна списати і неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило смерть молодої жінки та її дитини, і підроблення документів для приховування злочину.
Чи така вже складна ота справа, до якої у пошуках винних мало не Інтерпол доводиться підключати? Переді мною «Висновок експертної групи МОЗ України щодо смерті Козаченко Олесі Миколаївни». У складі групи працювали 20 світил медицини. Серед них – завідуючі кафедрами акушерства і гінекології Національного медуніверситету ім. Богомольця, Харківської медакадемії, Львівського національного медуніверситету  ім. Д. Галицького, Одеського державного медуніверситету. Вони встановили, що після запізнілого визначення діагнозу операцію (кесарський розтин) розпочато тільки через 1 годину 05 хвилин. Крововтрату після операції оцінено в 1625 мл, а переливання 285 мл еритроцитарної маси проведено лише через 4 години. Неадекватною є інфузійна терапія. Хоча неодноразово ставилося питання про виклик із Кіровограда консультативної бригади, консультації надавалися лише по телефону. Лікарська тактика визнана необґрунтованою, а смерть – попереджуваною. В історії хвороби відсутній клінічний діагноз, а посмертний епікриз охоплює лише час перебування хворої в реанімації. Куди подівся оригінал історії хвороби, хто скоїв підроблення та дописав хвороби, якими Олеся ніколи не хворіла, досі не відомо. Як і те, чому не використано вчасно кров, достатню кількість якої  на вимогу лікарів здали Іван Козаченко, Андрій Фокша, Олександр Безпалий, Вадим Майданик?
Кому вигідно спекатися справи?
Відповіді Алли Гресь на питання, що хвилюють потерпілих, туманні. Хоча вона добре пам’ятає той нічний візит до неї. «Було темно, – говорила вона, – я боялася навіть вийти до прибулих. А звернутися до Світлани Прасол порадив мій чоловік». Світлана Володимирівна по телефону від пояснень відмовилася, з усіма питаннями порадила звертатися до прокурора, який «у курсі дєла». Коментуючи висновок експертної групи, реаніматолог-анестезіолог Юрій Олефіренко зауважив: «Дуже пізно, за великої втрати крові мої колеги взялися за операцію. Життя жінки ще могла врятувати бригада кіровоградських фахівців, але Гресь відмінила виклик. Не наполягала на цьому й Прасол, яка за дивних обставин чомусь негайно виїхала до Луганської області».
Знайти відповіді на питання там, де йдеться про таємниці слідства, нелегко. Але достеменно встановлено цікавий факт: у кинутому сім’єю Прасолів добротному особняку по вулиці Комсомольській, 21 поселилася сім’я прокурора району Віктора Апостолова. Як свідчить довідка районної дільниці бюро техінвентаризації від 12.09.2011 року, власником будинку все ще рахувалися колишні лікарі райлікарні Олександр та Світлана Прасоли. Але новий мешканець за рік проживання встиг зробити там капітальний ремонт із обладнанням усіх зручностей і виселятися не збирається.

Володимир В’ЮНИК.
Читайте повністю в свіжому номері «Нової газети» за 26 січня.
На знімку: Олеся Козаченко з племінницею