Чому у Кіровограді пересихає Інгул?(ФОТО)

 Протягом останнього тижня багато кіровоградців звернули увагу на раптово змілілий Інгул – відкрилися смердючі наноси сміття на центральній набережній. А в районі Ковалівського мосту річка взагалі в струмочок перетворилася. Деякі жителі висувають припущення, що це пов’язано зі спекою і посухою. МНС називає зниження рівня води плановим. У нас же є інша версія.

Довелось днями побувати у верхній течії Інгулу, трохи вище улюбленого місця відпочинку багатьох кіровоградців, Миколаївського пляжу. Приводом послужив дзвінок до редакції від мешканців Лелеківки, які запросили подивитися на «їхній» Інгул. А від «нашого» він таки відрізняється! В першу чергу шириною: на перший погляд, відстань від берега до берега більше 150 метрів! Краса невимовна! Однак не все так добре, як здається спочатку. Місцеві жителі розповідають страшні речі: нещодавно весь цей простір водної гладі був покритий … мертвою рибою. Сморід стояв жахливий. І ця трагедія повторюється з року в рік. Справа в тому, що ранньою весною риба піднімається вгору за течією на нерест. Благополучно віднерестившись, вона намагається повернутися у більш глибокі місця, але тут її чекає засідка: проростає молодий очерет і перекриває вихід у звичні місця проживання. А відбувається це з однієї простої причини: русла Інгулу давним-давно … не існує. Ще в далекі 80-ті роки ХХ століття в цих місцях почався видобуток високоякісного намивного річкового піску, який високо цінується в будівництві. Величезні драги качали воду з піском, поступово перегороджуючи старе русло.

Промисловий видобуток дорогоцінного будівельного матеріалу був поставлений на широку ногу: до місця розташування земснаряду проклали бетонними плитами дорогу, щоб вантажівки не буксували у піску. Зараз від  дороги залишилися лише спогади, які успішно руйнуються часом і заповзятливими шукачами металобрухту – вони повільно, але впевнено розбивають товстелезні плити в пошуках залізної арматури.

Один із місцевих жителів розповів, що річка починалася у нього відразу за парканом і глибина її була близько 8 метрів! Прямо біля хвіртки можна було сома зловити! Тепер у нього за парканом намитий пісок, який з тих пір давно покрився дерном. А до найближчої води потрібно йти метрів 400, продираючись крізь густий очерет по заболоченому пісковику. Квакання жаб, писк комарів і постійний сморід з настанням кожної весни «веселять» слух і нюх людей. Також,  в результаті обміління відбувається сильний прогрів води, що вбиває надію відродити в ній життя.

Засипане піском старе русло фактично зруйнувало екосистему річки: швидкість течії впала в рази,  Інгул тепер не в змозі самоочищатися. У тих місцях, де раніше була глибина до 18 (!) метрів, зараз від сили метр-півтора набереться. Все дно завалене гниючими водоростями і очеретом, по всій акваторії цього озера (річкою його вже назвати неможливо) кочують плавучі очеретяні острови. Колись піщані пляжі густо заросли незрозумілою зеленню…

З цією проблемою намагалися боротися: місцеві жителі хотіли за свій рахунок прочистити русло багатостраждальної річки. Навіть довжину каналу проміряли: для відновлення русла і повернення течії необхідно прочистити близько ста п’ятдесяти метрів. На минулих виборах до місцевих рад один із кандидатів у депутати пригнав техніку і за власні гроші намагався прочистити русло. Та ба! Виявилося, весь пісок, намитий ще в радянський час, вже … проданий, а значить, є приватною власністю, яка недоторканна! Так і повернулася техніка до своїх гаражів, а люди розійшлися по домівках спіймавши облизня.

Не допомагає біді і зведена, але не добудована дамба, яка мала з’єднати Стару Балашівку і Лелеківку. Дамбу-то не добудували, але річку перекрили. Ось і стоїть вода нерухомо, насичуючи повітря стійким запахом сірководню.

Але це не зупиняє підприємливих городян. Поблизу гниючої водойми, на колись красивому природному острівці, який вже перетворився на півострів, ведеться активна підготовка до масштабного будівництва. Невеликий острівець розширюють, скидаючи на його похилі береги будівельне сміття, одночасно піднімаючи його над рівнем води. А в бік річки почала утворюватися дорога, яка проходить крізь очерет і вже через кілька метрів вийде до відкритої водної гладі . Місцеві жителі вперто пов’язують це будівництво з ім’ям відомого кіровоградця, який довгий час керував однією з судових інстанцій міста, а потім активно і безуспішно рвався в мерське крісло. Втім, не про нього мова: хто б не був ініціатором будівництва рукотворного острова, він порушує чинне законодавство, яке забороняє будівництво в рекреаційній зоні.

Наприклад, у статті 88 Водного кодексу йдеться: «З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок: для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів – 50 метрів ».

І далі стаття 89: «У прибережних захисних смугах уздовж річок … забороняється: розорювання земель, а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; будівництво будь-яких споруд, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва тощо ».

Прочитавши ці рядки, спробуйте пройтися пішки вздовж берега Інгулу вгору за течією від Миколаївського пляжу. Не вийде! Подивіться на ці береги і забудьте про Водний кодекс. Справа в тому, що в межах великих населених пунктів відстань від води регулює місцева влада. А вона у нас добра до тих, у кого … (потрібне вписати – самі знаєте). Скандальні земельні рішення місцевої влади опротестовувала прокуратура, їх приймали заново і оскаржували знову. А вдома в рекреаційній зоні як будувалися, так і будуються.

До речі, ще в кінці 2003-го – початку 2004 років під егідою обласної екологічної інспекції було розроблено проект закріплення меж прибережних захисних смуг річки Інгул. Зі своїх 354 км загальної довжини на Кіровоградщину доводиться 175, що проходять через територію восьми районів області. На берегах Інгулу розташовані 16 населених пунктів. Для всіх них проект захисту водних ресурсів був затверджений і прийнятий, окрім одного. Вгадали? Правильно: тільки кіровоградська влада не змогла затвердити готовий проект, оскільки він був оскаржений в судах через вже побудовані у водоохоронній зоні найрізноманітніші будови. І з тих пір питання залишилося відкритим, а значить, невирішеним. Будівництво триває.

Але не тільки це вбиває річку. На тій же ділянці прибережної зони ріс унікальний тополина гай. Тополя – дерево наскільки стійке і вибагливе. Його зростання триває до 40-60 років, після чого сповільнюється. Тополі, як правило, живуть від 70 до 100 років, але у них є можливість жити від 200 до 400 років, якщо дерево має хорошу спадковість і якщо живе  сприятливому середовищі проживання. Можете уявити, наскільки унікальним є гай тополь-велетнів, розташований біля давно приватизованих дитячих таборів. Був … Зараз на місці залишилися пеньки та звалені в купу обрізки багаторічних велетнів.

Окрім безпосередньої участі в насиченні навколишнього повітря киснем, ці гіганти укріплювали береги річки, оберігаючи саму річку від засмічення і запобігаючи весняним зсувам на піщаних берегах.

У преамбулі до згадуваного вже Водного кодексу України є такі слова: «Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального процвітання.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими і крихкими природними об’єктами ».

Крихкими об’єктами … Спогади дитинства у старших поколінь майже завжди пов’язані з улюбленим місцем відпочинку, купанням у річці, в ставку, ловом рибок, ночівлею біля багаття біля дзюркотливої річки. Спогадами наших онуків можуть стати смердючі стічні канави, населені жабами-мутантами. Як важливо терміново зупинити загибель річок! Кіровоградцям – Інгулу, Біанки, Сугоклеї. Якщо вчасно не вжити заходів, природа наруги над собою не потерпить…

Олексій Гора, фото Павла Волошина, «Україна Центр»