Свобода слова: регіональна трансформація
Як би хтось сказав революціонерам-романтикам на початку дев’яностих років, що через двадцять років незалежності свобода слова звузиться до неймовірно обмежених розмірів, що її не бажатиме як влада, так і суспільство, йому б не повірили, більше того, покрутили б пальцем біля скроні, бо хіба таке можливе, адже свобода слова – це головна ознака демократії, яка при компартійному режимі була вкрай спотворена. Але ті хто пам’ятають, знають, що та система в абсолютній більшості випадків підтримувала журналіста, примушувала реагувати на його критику. Так, він служив партії, єдиній і «найправильнішій», однак він щиро вірив, що це потрібно країні, потрібно людям.
Хтось може дорікнути, мовляв, проблема свободи слова існує в будь-якому суспільстві, і буде правий, бо в кожній країні є сили, яким заважають журналісти. Україна не виняток, більше того, за кілька останніх років вона здала завойовані позиції й нині посідає, за оцінкою міжнародної організації «Репортери без кордонів», місце в другій сотні країн світу. Тобто стверджувати, що у нас усе добре зі свободою слова, що ніхто не заважає журналістам чесно виконувати свій професійний обов’язок, можуть тільки ті, кому вигідна нинішня ситуація. Проблема справді існує, ось чому минулого року правління обласної організації й утворило комісію зі свободи слова та журналістської етики. Скажу відразу, зроблено комісією поки що мало, але вже чітко проглядаються орієнтири її майбутньої діяльності. Насамперед, повз її увагу не повинен проходити жоден випадок тиску на журналістів, який може мати найрізноманітніші форми і прояви – від втручання в редакційну діяльність, попереднього узгодження матеріалів до навмисного обмеження у фінансовій підтримці. Взагалі стосунки редакційних колективів і засновників мають бути прозорішими, а для цього треба останніх примусити виконувати чинне законодавство, зокрема, закони про державну підтримку ЗМІ, про доступ до публічної інформації. Будемо сподіватися, що обласна влада за активної участі спілки розгляне це питання, скажімо, на колегії облдержадміністрації чи сесії облради. У підсумку виграли б усі, в тому числі й влада.
Варто приділяти увагу й етиці. Неприпустимо, коли журналіст, виконуючи чиєсь замовлення, обливає людей брудом та ще й ховається за псевдонімом, коли видання не надає ображеній стороні можливості оприлюднити свою думку, і так далі.. Розумію, що супротив тут доведеться витримувати чималий, але ми теж повинні очищатися, а не тільки вимагати цього від влади та суспільства. І на останок: журналісти мають перебороти в собі страх. Така вже вимога професії. Без цього наше слово буде фальшивим, наші здібності не реалізованими, а затрачені зусилля марними. «Борітеся – поборете», – писав великий поет і демократ.
Валерій М’ятович,
заслужений журналіст України,
голова комісії з питань свободи слова
та журналістської етики обласної організації Національної спілки журналістів
