Мізансцени під сирени: як у Кропивницькому відбулися «Вересневі самоцвіти» (ФОТО)
Попри війну, у Кропивницькому відбувся 52-ий театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти». Протягом тижня на сцені Театру корифеїв виступали запрошені трупи з Маріуполя, Харкова, Чернігова та Києва.
Театри в евакуації
Як розповіла очільниця обласного департаменту культури Уляна Соколенко, щодо проведення цьогоріч фестивалю були сумніви. Проте меценати, серед яких є місцеві аграрії та народні депутати, зголосилися профінансувати участь у фестивалі театрів з інших міст, а обласна адміністрація продумала організацію так, щоб убезпечити і акторів, і глядачів.
«Ми пропрацювали всі безпекові моменти щодо укриттів неподалік театру, як діяти на випадок сирени. Також намагалися забезпечити комфортні умови для учасників фестивалю, щоб вони приїздили до нас і наступні роки. Сподіваємося, що вже наступні “Вересневі самоцвіти” ми проведемо в умовах мирного часу», – розповіла Уляна Соколенко.
Саме через безпекові заходи фестиваль пройшов без анонсів і афіш, а квитки не продавали у касі: відвідати вистави можна було лише по запрошеннях.До речі, на кожному запрошенні містилася інформація, як діяти під час тривоги, а також схема шляху до найближчих укриттів.
Відкривала вже традиційний у Кропивницькому фестиваль трупа Донецького академічного обласного драматичного театру з Маріуполя, або як зазвичай його називають – Маріупольського драмтеатру. Через численні обстріли та окупацію будівля самого театру у Маріуполі зруйнована, а зі 120 працівників об’єднатися наново після повномасштабного вторгнення вдалося сімом – вони знайшли прихисток в Ужгороді. Зараз у їхньому репертуарі дві вистави, з якими вони гастролюють по Україні і за кордоном: «Маріупольська драма», основана на особистому досвіді акторів під час бомбардувань, та «Крик нації» про долю Василя Стуса. Саме «Крик нації» стала першою п’єсою «Вересневих самоцвітів» в умовах повномасштабної війни.
«Трупа Донецького обласного драмтеатру вперше в Театрі корифеїв – і це для нас велика честь. Ми знайшли в собі сили повернутися після виїзду до Ужгорода трохи назад, до центральної частини України, де загроза обстрілів більша. Ви можете собі уявити, наскільки це було для нас психологічним бар’єром», – розповіла керівниця обласного Донецького театру Людмилу Колосович.
Вона зазначила, що для створення п’єси «Крик нації» театрали читали багато книг про Василя Стуса, передивлялися документальні фільми. «Проте зрозуміли, що ті п’єси, що вже написані, – для нас в них мало інформації. А нам хотілося гострішої постановки. Тому написали свою п’єсу про Стуса», – додала керівниця театру.
Роль Василя Стуса у цій п’єсі виконує актор Ігор Китриш. На запитання, чи після деокупації відновить роботу обласний театр у Маріуполі, він відповів: «Театр можна буде відновити в іншому місті Донеччини. Проте відбудовувати театр там, де він знаходився – це блюзнірство, адже там загинуло стільки людей! На тому місці треба ставити меморіал, а не театр».
Уривок з вистави «Крик нації»
Участь у цьогорічних «Вересневих самоцвітах» взяв й інший театр, який наразі знаходиться в евакуації – Харківський державний академічний український драмтеатр імені Т. Шевченка, або як ще його називають – «Березіль». У Харкові наразі театр закритий, а частина трупи виїхала з міста на початку березня і доєдналася тимчасово до Вінницького музично-драматичного театру імені Садовського. Звідти вони привезли до Кропивницького драму «Хлібне перемир’я» за однойменною п’єсою Сергія Жадана.
П’єса «Хлібне перемир’я» є своєрідним продовженням роману Сергія Жадана «Інтернат» і розповідає про війну на Донбасі, яка триває з 2014 року. До речі, сам автор брав участь у створенні постановки Харківським драмтеатром імені Шевченка, робив коректуру в процесі у співпраці з режисером постановником Олександром Ковшуном.
«Ще восени ми ставили цю п’єсу на сценах Маріуполя та Сєвєродонецька. І зараз вона набуває нового звучання, вона переосмислюється. Мабуть, в умовах війни продовження роботи театрів стає ще важливішим, ніж зазвичай у мирний час», – зазначив Олександр Ковшун.
Він додав, що Кропивницький зробив неймовірно сміливий, важливий і зворушливий вчинок, не відмовившись від театрального фестивалю в умовах війни і знайшовши можливості запросити театри з розбомблених росіянами міст.
Вистава «Хлібне перемир’я» на сцені театру імені М. Кропивницького. Фото: пресслужба ОВА
Класика корифея
Також у Кропивницькому цього тижня виступала трупа Київського академічного драмтеатру на Подолі із п’єсою Івана Карпенко-Карого «100 тисяч». Прем’єра цієї вистави в театрі на Подолі відбулася ще у 2008 році, і роль Герасима Калитки традиційно виконує народний артист України Богдан Бенюк. На запитання, чи не потрібно зробити переосмислення класики і знайти інший підхід до головного персонажа, актор відповів:
«Персонаж Калитки намагається економічно розкрутити все навколо, і це в принципі добре. Та головним є момент, коли він переступає моральність і пристає на пропозицію заробити нечесно. Оцей момент гонитви за фальшивими речами актуальний і зараз. Калитка зробив цей крок і отримав кару».
Вистава «100 тисяч» насцені театра імені М. Кропивницького. Фото: пресслужба ОВА
У свою чергу актор Сергій Сиплий додав, що корифеї театру брали приклад з шекспірівських персонажів і тому їхні характери не варто спрощувати, а навпаки – залишати ту складність і різносторонність, яка була закладена класиками. І хоч глядачем це може сприйматися як комедія, проте за гумором стоїть трагедія цього персонажа.
Підпільні вистави під обстрілами
Попри нищівні обстріли, зберегти колектив і продовжувати роботу вдалося Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театру імені Т.Шевченка.
«Декілька наших працівників у лавах ЗСУ, 11 людей перебувають поки що за кордоном. Частина трупи залишалася в Чернігові і волонтерила, навіть зробили прем’єру казки, яку ставили дітям підпільно, щоб розважити і відволікти від обстрілів», – розповів директор театру Сергій Мойсієнко.
Він зазначив, що під час повномасштабного вторгнення Багато хто ховався у театрі: і актори, і працівники, і навіть українські військові, а в місто заходила російська бронетехніка. Підбитий українцями танк загарбників знаходився від його будинку за 220 кроків.
«День починався з того, що о четвертій ранку росіяни скидували бомби на місто, руйнували історичні пам’ятки, вбивали людей. Мій будинок теж попав під обстріли, тож я такий собі директор театру-безхатько», – поділився він з гіркою усмішкою.
Та після звільнення міста від окупантів театр вийшов з укриттів та вже у серпні відновив роботу у майже повному складі. До речі, цей театр ніколи не мав у своєму репертуарі вистав російською мовою, і цього принципу вони дотримуються й надалі. У Кропивницький вони привезли виставу-фарс режисера-постановника Андрія Бакірова «Приборкання норовливого» за п’єсою українського драматурга Ярослава Стельмаха. Це історія про графа-гультіпаку, який перед приїздом призначеної йому за заповітом нареченої вирішив помінятися одягом із псарем, щоб та сама відмовилася від весілля.
Чернігівські актори зізналися, що війна змінює ставлення до життя. Як розповів Євген Бондар, який у «Приборканні норовливого» грає графа, війна мотивує бути сміливішим і більш рішучим, не боятися нових ролей ні в житті, ні на сцені.
«Як війна руйнує кордони країни, так вона і руйнує кордони в головах у людей. Коли боятися вже нічого, то на нову ідею, нову пропозицію вже реагуєш не з переживанням, що щось не вийде, а “чому б ні?”», – підкреслив він.
Вистава «Приборкання норовливого» на сцені театру імені М. Кропивницького. Фото: пресслужба ОВА
Фіналом же 52-их «Вересневих самоцвітів» стала вистава вже Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру. Це «Ціна життя» за п’єсою Карела Чапека, прем’єра якої відбулася цього театрального сезону. Художник-постановник Сергій Курчев пояснив, що обирати п’єсу для прем’єри в умовах воєнного стану було важко.
«Людей потрібно підтримувати оптимістичним матеріалом, хоч ця вистава і не комедійна. Але ми вирішили показати ті речі, які надихають людей жити далі. Це турбота, любов, взаємопідтримка», – підкреслив художник-постановник театру імені М. Кропивницького.
Раніше «Гречка» розповідала історії акторів Маріупольського драмтеатру, які пережили обстріли і окупацію, зраду деяких колег – та змогли повернутися на сцену.