Як у Кропивницькому за давньою технікою створюють візерунки на хустках (ФОТО)

— Я займався розписом одягу давно, просто пензлем малював по речах: футболках, сукнях, спідницях. Це був жіночий одяг, замовником була дружина. Вона зробила мені подарунок – замовила вибійки. І потроху почав експериментувати з ними, — каже Костянтин.

Вибійка – це давня техніка відома українцям ще з десятого століття. Вона полягає у нанесенні фарбою візерунку на полотно за допомогою спеціальних різьблених штампів. Часто майстри ходили від села до села і робили вибійки. Ця техніка була швидким і дешевим варіантом: вишивати було довго, а купувати речі з узорами – дорого.

— Я до цього читав про це, бачив деякі роботи, але не пробував, — каже майстер. — У мене є ряд вибійок їх ще називають штампи чи кліше. У сучасній техніці вони різні, починаючи від дерева і закінчуючи силіконовими формами. Я працюю з дерев’яною вибійкою.

Традиційно для вибійки використовували натуральні барвники на олії. Зараз Костянтин використовує акрилову фарбу .

— Коли починаю вибійку не знаю, що в кінці вийде. Приблизно бачу, але в процесі приходять різні ідеї, комбінування штампів і потім виходить робота, — каже майстер. — Коли працював просто з текстилем, брав певні ідеї і на основі них робив ескіз. Так і у вибійці: у мене є палітра різноманітних вибійок і на основі них створюю візерунок.

Каже, поки дуже детально не ознайомлювався з роботами інших майстрів, але фантазує і вигадує різні комбінації та узори.

Для роботи з вибійкою підходить будь-який текстиль. Починав з вибійки на шалику та комірця сукні, оздоблював спідницю етновиконавиці Світлани Буланової. Зараз приймає замовлення на шерстяні хустки. Одна така коштує 300 гривень.

— Вибійка працює з текстилем, а він може бути будь-де. Наприклад, на футболці. Мені подобаються хустки. Вони універсальні і їх можна по-різному комбінувати. Це така річ, яку можна взяти з собою і вона доповнить, як деталь стиль чи образ.

Митець планує створити колекцію хусток присвячену селу на Кіровоградщині, де зараз залишилась одна хата.

— Я разом з проєктом «Баба Єлька» (етнопроєкт, що збирає пісні, предмети побуту та спогади мешканців сіл Кіровоградської області – авт.) був в одній із експедицій. Це було село Хайнівка, де залишилась одна хата. Там живе бабуся, — каже він. — Є ідея з зібраних речей і орнаментів та узорів, що я побачив на ставнях зробити колекцію під назвою «Хайнівка», де втілиться все. Взагалі дуже хотілось дослідити і створити вибійки притаманні саме Кіровоградщині.

 Ірина Маслюкова, фото з фейсбук-сторінки майстерні