«Голоси з України»: як кропивничанка розповідає американцям про війну через благодійну виставу
«Якби світ говорив більше, ми б не слухали звуки балістики кожен ранок, не читали про смерті українських солдатів кожен день», — це уривок монологу із благодійної вистави про Україну «Voices from Ukraine» («Голоси з України»), з якою гастролює у США 19-річна кропивничанка Богдана Францішкевич. Як кропивничанка доєдналася до міжнародного проєкту і як американці реагують на виставу — дізнавалася «Гречка».
Кіностудія стала другим домом
Богдана Францішкевич нині є студенткою-журналісткою університету Vistula Academy of Finance and Business, що у Варшаві. Проте ще кілька років тому дівчина була акторкою дитячої кіностудії «КУ-раж» у Кропивницькому.
«Театром я зацікавилась насправді не так давно. Звичайно, я відвідувала наш місцевий театр в Кропивницькому постійно, але щоб думати про акторство, то в мене такого не було. Та я все життя займалася то музикою, то танцями», — розповіла вона «Гречці».
Улітку 2021 року Богдана випадково натрапила на Facebook-сторінку акторської студії «КУ-раж» та вирішила спробувати свої сили. Тоді ще 15-річна дівчина і захопилася акторством. Зізнається, що одразу після уроків бігла у студію — і так до самого випускного.
«Ми там всі дуже здружилися. Для мене кіностудія стала другим домом, і я вже не уявляю своє життя без акторської діяльності», — зауважила дівчина.
Після 11 класу Богдана вступила до університету у Варшаві, тож до Кропивницького навідувалася зрідка. Та навіть під час коротких візитів не втрачала можливості забігти до рідного «КУ-ражу».
Театральний клуб у польському університеті
Студентське життя, нові знайомства, інша країна — у Богдани не початках не вистачало часу й сил на акторську діяльність. Та з часом навіть у Варшаві вона знайшла можливість займатися улюбленою справою..
«В університеті ми створили театральний клуб під керівництвом дуже хорошого професора Себастьяна — це була його ініціатива. Він актор професійний, знімається в кіно», — розповіла Богдана Францішкевич.
У цьому клубі студенти-актори розучують ролі, вчаться ставити лаштунки. Пробують себе на сцені на різних заходах в самому університеті. Особливість цих вистав — вони всі англійською мовою.
«В університеті нам, іноземним студентам і студенткам, викладають англійською. Тут дуже багато іноземців. Хтось з Польщі, хтось з України, з Узбекистану, Індії».
Взимку цього року одногрупниця запропонувала Богдані долучитися до благодійного акторського проєкту «Voices from Ukraine» («Голоси з України»). Тим, хто пройде відбір, пропонували ставити вистави про війну в Україні у США. Особливість цих вистав у тому, що це справжні історії, які написали українські діти про власний досвід війни. Тож Богдана вирішила не пропускати таку нагоду.
«Ми мали надіслати рекомендації від наших професорів. Також я мала надіслати відео, як я танцюю, співаю, читаю монолог. Це були умови для відбору», — зазначила Богдана.
І вже за декілька днів після прослуховування Богдана отримала лист — вона у списку тих, хто пройшов у проєкт.
«Я тоді не повірила своїм очам спочатку! Сиджу, дивлюсь на той лист ще п’ять хвилин, думаю, це точно моє ім’я? Адже театр, гастролі в США — все це здавалося таким нереальним і далеким», — згадує дівчина.
Розповісти світу про війну в Україні
До команди акторського проєкту доєдналися, окрім Богдани, ще чотири людини. Трупі у пʼять людей треба було підготувати виставу з шести-семи номерів з нуля за один місяць. Йдеться про пісенні номери з танцями, між якими — монологи, перекладені з української на англійську.
«Це не така вистава, де в тебе є твій герой і ти маєш його відігравати весь час. Кожна нова сцена, кожен новий номер — це нова героїня. Ти не підтримуєш якийсь один образ», — наголошує Богдана Францішкевич.
До прикладу, в одному з монологів Богдана розповідає історію про початок повномасштабної війни від імені підлітки. У ньому звучать такі слова:
«Я дуже здивована думками світу, а саме їх відсутністю. Тому що, якби світ говорив більше, то я була б звичайним підлітком. Мої батьки б не боялися мене кудись відпускати на навчання. Ми б не слухали звуки балістики кожну кожен ранок. Ми б не читали новини про смерть українських солдатів кожен день. Ми б не боялися літаків в небі та гучних звуків. Я зараз навіть не знаю, як би відреагувала на салюти, адже коли їх чую, то постійно думаю про ракетні обстріли».
Вистави є благодійними. При вході є QR-код, перейшовши за яким відвідувачі мають задонатити від 20 доларів.
І сльози, і байдужість: як американці реагують на виставу
Акторська команда вже ставила виставу у Йорку, Конкорді, Берлінгтоні, Ньюбері, Ньютоні та Бостоні.
Публіка здебільшого реагує на виступи сльозами, а після багато людей підходять до акторів, обіймають і дякують. Проте реакції є різні.
«В кожному місті дуже різна публіка. Наприклад, на нашому першому шоу, на деяких фразах люди сміялися, і це нас це трохи злило. Там такі фрази — що я не уявляю, як можна на них сміятись», — розповідає дівчина.
За словами Богдани Францішкевич, бували й такі глядачі, які під час вистави сиділи у телефоні.
«Можливо, їм було нудно — та це їхні проблеми. Головне, що вони прийшли та задонатили, і гроші пішли на допомогу Україні».
Загалом вистава «Voices from Ukraine» триває 45 хвилин. Наприкінці глядачі можуть поставити декілька питань акторам. Нещодавно американка запитала, як вона може пояснити співвітчизникам, чому вони мають переживати через війну в Україні та підтримувати українців.
«Я відповіла, що насправді вони не зобовʼязані цього роботи, адже війна від них буквально на іншому континенті. Але, якщо є розум, душа і співчуття, і ви бачите, які жахи там творяться, то ви самі розумієте, що вам потрібно робити та кого підтримувати».
За перші дві вистави акторам вдалося зібрали понад 2000 доларів. Гроші передають у фонд «Common Man for Ukraine», який надає гуманітарну допомогу дітям в Україні.
Загалом актори зіграли шість вистав «Voices from Ukraine». Останні дві — 24 серпня у День Незалежності України.
Фото: надала Богдана Францішкевич
