Кіровоград: Про що згадують переселенці з Донбасу?(ВІДЕО)
Ця родина: бабуся, дочка та дві онучки, до Кіровограда приїхали зі Слов’янська місяць тому. Квартиру залишили на сусідів, а із речей взяли найнеобхідніше.
Лариса Федорівна, переселенка зі Слов’янська:
– Стріляли, бомбили, в школу потрапило якраз біля нашого будинку. Ми терпіли місяць, а потім вже сил не було. Зібрали що могли і поїхали звідти, бо дуже страшно, коли стріляють.
Жінка розповідає – перший тиждень після приїзду в Кіровоград, діти майже цілодобово спали. Адже в рідному Слов’янську заважали вибухи і серед ночі доводилося постійно ховатися у підвалі. За кілька місяців війни, навіть у лексиконі шестирічної Насті з’явилися військові терміни. Дівчинка на власні очі бачила, як стріляв танк сепаратистів.
Настя, переселенка зі Слов’янська:
– Тікали, потім чоловік сказав, що буде “ответка”, а ми додому пішли і мужик їхав на велосипеді і сказав, що в хлібозавод влучили, і до церкви.
Зараз в гуртожитку технічного університету мешкає семеро родин біженців зі Сходу. Це жінки та маленькі діти. Вже сьогодні тут очікують на ще одну сім’ю – з Луганська.
Олег Бевз, керівник Із виховної роботи КНТУ:
– На сьогоднішній день ми декларували 50 ліжкомісць, але за необхідності, якщо будуть приїжджати, то ми будемо селити.
Умови тут – скромні, харчуються переселенці за власний кошт. Подекуди їм бракує найелементарнішого: холодильника, електрочайника, теплих речей. Однак, на ці незручності – не скаржаться, головне – мир і спокій. Звістці про звільнення Слов’янська – зраділи.
Настя та Лариса Федорівна, переселенці зі Слов’янська:
– Дуже зраділи звичайно. Мені тут добре, головне, що не стріляють головне.
Втім повертатися додому переселенці не поспішають. Кажуть, поїдуть лише тоді, коли Схід країни знов стане безпечним для їхніх дітей.
Олена Бринза, телеканал “Інтер”
