Коли сила — це не про рекорди: як у Кропивницькому відбувся етап змагань «Сильні України»
Біля спортивного майданчика — гул голосів і металу: хтось розминається, хтось уже обіймає знайомих, а поруч рідні домовляються «вболівати найголосніше». Так у Кропивницькому 28 лютого 2026 пройшов етап турніру «Сильні України» для ветеранів і військових. «Гречка» розпитала учасників і учасниць — про мотивацію, спорт і те, що надихає.
Спорт як мотивація жити далі
Як пояснила заступниця голови Кіровоградської ОВА Катерина Колтунова, Кропивницький приймав цей етап уже втретє, а цього разу до участі долучилися 280 учасників і учасниць.
Цьогоріч учасники й учасниці змагаються у дисциплінах:
- жим штанги лежачи від грудей (снаряди вагою 50, 70 і 100 кілограмів),
- веслування на тренажері,
- змагання з ривка гирі (снаряди вагою 16, 24, 32 кілограми),
- командна естафета «Веслування».
Участь у змаганнях беруть як діючі військовослужбовці, так і ветерани, які зазнали ампутацій внаслідок поранень. Учасників розподіляли за групами травм і станів здоров’я — щоб умови були рівними.
Група учасників з Вінниці біля виходу зі спортивного майданчика радісно вітають Костянтина Ільєнка, який тільки-но завершив вправу з жиму лежачи. Він — ветеран родом з Лиману Донецької області, і наразі проживає у Вінниці.
«Ми, ветерани, разом тренуємося, готуємося до змагань. Змагання для нас — це мотивація не сидіти вдома, не замикатися у собі, знайти сенс жити далі», — зауважив Костянтин Ільєнко.
Після служби в армії він працює фахівцем із супроводу ветеранів: консультує щодо пільг і субсидій та інших бюрократичних питань, з якими стикаються ветерани після повернення до цивільного життя.
«Багато хлопців, які звільняються з армії за станом здоровʼя, не розуміють, як далі себе втілювати в житті. Тож консультуємо, і закликаємо долучатися до спорту — зокрема і власним прикладом», — додав Костянтин Ільєнко.
Підтримка родини й «маленькі перемоги»
Поруч з ним готується до вправи зі штангою Сергій Кумчак з Вінницької області. До повномасштабного вторгнення він не займався спортом — каже, що все ніяк не знаходив на це час між домом, роботою та захопленням.
«Мені подобається працювати зі зброєю. Тому після початку повномасштабного вторгнення я спочатку пішов служити в тилову частину, у взводі охорони. Вже потім мене перевели до бойової частини», — пояснив він.
Під час боїв на Покровському напрямку 20 лютого 2025 року він зазнав важкого поранення, після якого йому довелося протезувати обидві ноги та руку. За словами Сергія Кумчака, оговтатися йому допомогла дружина Ірина та донька Єлизавета.
«Ірина списалася у соцмережах з дружиною іншого, доволі медійного ветерана, який теж має ампутації — радилася з нею, розпитала про її досвід підтримки. Я дуже вдячний їй», — поділився ветеран.
Сергій Кумчак зізнався, що він поставив собі за мету якнайшвидше позбутися колісного крісла та повернутися до активного життя, тому почав займатися адаптивним спортом — і вже через чотири місяці після поранення став на протези.
«Ось бачите: на протезі я відкручую цей запʼясток, прилаштовую інший, фіксую протез ноги в згині — і так роблю віджимання від підлоги під час тренувань. Це електронний протез руки, і скоро в мене буде вже біонічний. І авто воджу сам», — каже захисник.
Також Сергій Кумчак почав займатися джиу-джитсу, і відвідує у Вінниці госпіталь для ветеранів — щоб підтримати людей після важких поранень, мотивувати до руху і власним прикладом показати, що й після потрійної ампутації можна вести активний спосіб життя.
«Доказати собі, що я можу»
Трохи схвильована, біля спортивного поля готується до змагання киянка Галина Басенко з об’єднаної штурмової бригади «Лють». Сьогодні вона змагатиметься у жимі штанги вагою 50 кг, 16-кілограмової гирі та веслуванні.
«Я працюю в Національній поліції з 2002 року. І саме коли створилась бригада “Лють”, я одна із перших прийшла сюди служити — буквально через місяць після створення», — розповіла вона.
І зауважила, що насправді багато поліцейських беруть участь у бойових діях: у складі бригад «Хижак» і «Лють», стрілецьких підрозділів Національної поліції. Також правоохоронці евакуюють людей з прифронтових та окупованих ворогом територій.
«Це чудово, що проводять такі змагання для захисників і захисниць, ветеранів. Що цінують, підтримують тих, хто захищав і продовжує стояти на захисті країни. Тут така дружня атмосфера! Та я все одно трохи хвилююся перед змаганням — хочеться показати гарний результат. Доказати собі, що я можу», — додала Галина Басенко.
Gloria a Ucrania
Серед гамору змагань можна почути розмови не тільки українською — адже тут є й учасники з інших країн, які долучилися до української Сил Оборони України. Один з них — Маурісіо Ногуера Гавірія з Колумбії. Це його перший досвід участі у таких змаганнях в Україні.
«Мені тут дуже комфортно — серед військових і ветеранів, де одне одного розуміють, адже мають схожий досвід. Хоча, звичайно, є труднощі у комунікації: я розумію українську мову, проте ще не говорю нею. Та й певні культурні розбіжності є. Наприклад, у нас в Колумбії не заведено знімати взуття в домі», — пояснює він.
Взяти участь в «Сильні України» Маурісіо запропонував Максим Гладкочуб з Бобринецької громади Кіровоградської області, з яким вони разом служать у 141-й окремій механізованій бригаді.
Максим пояснив, що у бригаді є підрозділи, де служать іноземці, і він допомагає їм адаптуватися — зокрема як перекладач, адже знає англійську мову.
«Є американці, канадці, новозеландці, колумбійці — з різних країн. І багато хто з них займвються спортом. Тож я запропонував своєму командиру долучати їх до таких змагань. Адже вони так само стали на захист, як і військовослужбовці з України. Тому хочу залучати їх до військової спільноти не тільки під час виконання завдань», — пояснив він.
«Це не тільки про спорт»
Між вправами ще один учасник змагань — кропивничанин Віктор — посміхається у камеру, тримаючи однорічну доньку Мілану на руках.
Він вже третій рік поспіль бере участь у «Сильні України» і з посмішкою додає, що цьогоріч до нього доєдналася ще й його маленька вболівальниця.
«Такі змагання — це не тільки про спорт. Кожного разу я зустрічаю все більше нових друзів і знайомих, з якими ми продовжуємо спілкування і поза змаганнями. І я захоплююся ветеранами: ось чоловік однією рукою підняв штангу стільки разів і такою вагою, що я двома своїми руками не зміг би мабуть. Це надихає», — додав Віктор.
Раніше «Гречка» розповідала, як у Кропивницькому відбулися перші тренування з ампфутболу.
Фото Сергія Ковальова
