Мама «Професора»: Якби я знала правду, мені було б дуже важко чекати сина (ФОТО)
– Ось це друга бригада, ми з нею у Волновасі були. А це член команди, де командиром був син Юрія Луценка – Олександр, – кіровоградець Олексій Гора (на знімку – зліва) коментує світлини своїх побратимів, з якими служив на сході України. Понад місяць тому він демобілізувався із зони АТО, де пробув рік і два місяці.
– Я служив у дивізіоні розвідки. Ми забезпечували артилерію точними координатами. Наш дивізіон в основному був сформований із кіровоградських хлопців, – продовжує Олексій. – Після військових тренувань на навчальній базі в Запоріжжі сформувалася група розвідки. Ми починали із Волновахи, Тельманового, Гранітного. Потім був Маріуполь, Широкіне, Авдіївка.
Аби дістати точні координати ворога, розвідникам доводилося працювати у так званій сірій зоні, зазначає кіровоградець. Змінювали місця дислокації або годинами лежали у власноруч викопаних траншеях: «ловили» інформацію про постріли і вибухи.
Олексій Гора показує скалки від градів та мін. Їх чоловік привіз додому із найгарячіших точок військових дій. Каже, один із таких зачепив їхню машину звукової розвідки.
З особливою теплотою чоловік розповідає про чотирилапих друзів. Згадує, як собака Муха врятувала хлопцям життя, а сама підірвалась на розтяжці. Вдячні хлопці вночі за сімдесят кілометрів поїхали за ветеринаром, який прооперував Муху і нині вона здорова.
Рідні О. Гори тривалий час не знали точно, де він.
– Він завжди нам щось вигадував, – ділиться мама Олексія Тамара Петрівна. – То він на полігоні на навчаннях, то на ремонті. А згодом з’ясовувалось, що мій син перебував у найгарячіших точках – Волноваха, аеропорт. Якби я знала правду, мені було б дуже важко чекати сина. І я йому за це вдячна.
Чи не найцікавіше в цій історії, що захищаючи Україну, Олексій Гора встиг захистити кандидатську дисертацію. За це і отримав позивний «Професор».
– На момент демобілізації дисертація на тему: «Формування національної ідентичності у студентів вищих навчальних закладів» уже була готова. Мені залишалося тільки чекати, на коли буде призначено її захист – каже Олексій. – І вийшло так, що моя черга підійшла під час служби на сході. Командир дав відпустку, і я в перерві між боями захистився.
Нині Олексій Гора періодично буває на Алеї Слави, де серед інших вписані і два прізвища побратимів Олексія, з якими він пліч-о-пліч ходив у розвідку. По ночах він і досі «чує» війну та відраховує секунди до наступного вибуху… Тож не випадково, серед планів Олексія – щонайшвидше повернення до мирного життя. Поки остаточно не вирішив, займатиметься журналістикою чи педагогікою. Але знає напевно: якщо держава покличе захищати її кордони – він готовий знову взяти зброю до рук.
Дар’я ЩАСЛИВА для газети “З перших уст“
