Патріотичне виховання: криза жанру?

А от наймолодше покоління чомусь продовжують виховувати за методами радянщини.

Отже у Кіровограді «з метою розвитку військово-патріотичного виховання, забезпечення формування громадянських, моральних і фізичних якостей у процесі виховання та навчання, набуття учнями знань, умінь і навичок, необхідних майбутньому захиснику Вітчизни» , виконком міської ради вирішив, що на меморіальному комплексі «Фортечні вали», де поховані учасники Другої світової, знову, як у СРСР, буде чергувати почесна варта.

Склад почесної варти формується з учнів 8 – 11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів міста Кіровограда у кількості 25 осіб щодня.

Школярі нестимуть почесну варту з 23 квітня по 23 травня, з 1 вересня по 1 жовтня 2014 року. Вартові з одного навчального закладу будуть задіяні протягом трьох днів з 12-ї до 15-ї години. (Шановні товариші педагоги, як поясніть як, тригодинне стояння на меморіальному, але все ж кладовищі, виховає у дітей патріотизм? Можливо, він має всмоктатись через п’ятки і так дійти до серця і мозку?).

Також буде створено сектор військово-патріотичного виховання учнівської молоді на базі станції юних техніків.

Як повідомляють вчителі, в школах цьогоріч, як і в минулому році, учнів зобов’язують взяти участь у проведенні міського військово-патріотичного конкурсу пісні і строю. (Як це проходило того річ? Школярів одягли у костюми а0ля «друга світова» у яких вони марширували Валами і наспівували Катюшу.) І це не зважаючи на те, що голова Кіровоградської ОДА Олександр Петік завірив журналістів, що відтепер подібного роду «обязаловка», як і примусові пришкільні оздоровчі табори практикуватись не будуть.

-Може досить дурньою займатись і треба дати дітям нормально здати іспити? – обурюються у соцмережах батьки, а інші взагалі стверджують, що не пускатимуть своїх дітей на такі заходи.

Можна було б просто посумувати над тим, що Кіровоград страждає ретроградством, але ні… За такою методикою вчать не лише патріотизму, а і інших предметів. Кілька років тому, студенткою, я вивчала методику викладання української мови. Як стверджувала наша викладачка, за «новим підручником», 1987 року. Це й самий підручник був і в новішому перевидання початку 2000,але суть від того не змінилась…Виходить, за 20 з лишком років нових ідей не з’явилось? Нічого не змінилось? Але ж змінились діти.

Так само цікаво, чому для прищеплення патріотизму дітей виховують суто на прикладі Другої світової? Чому таку тактику у свій час обрав для себе Радянський союз абсолютно зрозуміло: їм треба було уніфікувати історію, аби образ героя в Києві, Липецьку, Краснодарі і Магадані був єдиним. Козаків-запорожців притягти під цю потребу неможна було, визвольні змагання часів УНР також не можна було подати як геройство, бо ж українці воювали проти червоної армії, те саме і з УПА, яких фактично демонізували. Залишилась лише Друга світова. До того ж, для тогочасних дітей ця сторінка історії була найближчою. У кожного у родині хтось та постраждав на війниі.

Від часу визволення пройшло 69 років. Фактично не залишилось в живих ветеранів, а святкуємо ми щоразу все помпезніше. Хоча, у сучасних школярів воювати могли хіба прадіди. Сучасні діти переважно не усвідомлюють контексту подій, не розуміють чим відрізняється фашизм від нацизму, нічого не можуть сказати про перший український фронт, але марширують і наспівують. І це лякає. Агов, педагоги, дайте дітям замість дудки книгу! Нехай вони прочитають про визначні бої і бойову техніку того періоду, тактику ведення протистоянь, ліричні історії кохання в горнилі війни,а не тупо марширують…

Зрештою, чого ми зараз забуваємо про ті, заборонені в радянський час сторінки української історії? Чого не розкажемо дітям більше про УПА, Шухевича і Бандеру, історію,яку в останні роки взагалі викинули з підручників, а до того їй присвячували аж параграф? На гребені Євромайдану саме це зараз і цікаво! Цікаво дізнаватись нове, а не топтатись на місці.

Чому для виховання патріотизму, замість читати пафосні вірші, не дати поспілкуватись з тими, хто був у боях на Інститутській? Чому не звозити на екскурсію до нинішнього Києва? Не показати місце, де полягла Небесна сотня? Хай, як співається у пісні, вони знають, де ті кого було закатовано, спалено, порубано, побито, репресовано, де ті, що життя віддали за своє…

Можливо, викладені вище тези неактуальні і непрофесійні, тоді може нашим освітянам варто звернутись до колег із Польщі та запитати, як вони навчають дітей, аби ті не забували, що є Бог, честь, та Вітчизна.

Інга Дуднік, мама випускниці: «В цьому є багато граней. Відбуватись це буде в час навчання. Значить дитина буде змушена пропускати уроки, ще й в “гарячий” час для 9 та 11 класів – підготовка до іспитів та ЗНО. Крім того на Фортечних валах не має жодної споруди – не має де укритись від дощу та сонця. Поруч з дітьми має бути вчитель і може навіть не один – значить треба переглядати розклад і зривати навчання в інших класах. Є і інша сторона медалі – виховний процес. Примушуючи дитину , особливо в підлітковому віці до певних дії, ми викликаємо емоційний спротив. Тож такими методами ми досягнемо зворотного результату. Крім того, викликає подив шлях ухвалення рішення , яке стосується безпосередньо багатьох людей: дітей, вчителів, батьків. не було жодного обговорення. Начальник управління придумала, узгодила на виконкомі і рішення прийнято. А кому воно потрібне?

Чому взагалі з 23 квітня по 23 травня? Зрозуміло було б як би на один день – день Перемоги. Але чому місць, чому саме ці терміни?

Взагалі, ми не можемо відірватись від радянських методів виховання. На сьогодні школа робить все, щоб поховати в дітях патріотизм. Уявіть собі що дитина має пробути три дні на сонці чи під дощем. Що вона буде відчувати? Буде цим пишатись? То вона прокляне все на світі. Діти розуміють і відчувають нещирість дорослих, їх не можна обманювати.

Вже в 80-ті роки коли ми навчались, то ця “обязаловка” посту № 1 всім набридла і сприймалась тільки як можливість прогуляти школу.»

Олександр Різник: « Раніше у почесній варті були саме піонери. У них була своя організація, визначені ідеї і у варті вони були тому, що були кращі від свого загону. Це була честь. Якби зараз це робила якась скаутська організація або історичні гуртки, діти які дійсно знали історію і яким це не байдуже, то це б мало якийсь сенс. А якщо просто загнати школярів і вони просто стоять там кілька годин, то користі з цього нікому не буде.»

Люба, 9 клас: «Чесно кажучи, вперше про таке чую. Нам про таке не оголошували. Напевно, якщо почесна варта і буде, то до неї залучатимуть любимчиків-активістів. Але, думаю, якщо погода хороша, то мало б хто відмовився від такого. Не думаю, що хтось контролюватиме чи ми там стоїмо, та і офіційно уроки можна пропустити. А відробляти пропущені уроки потім не змусять? Звичайно я вчила історію, знаю, що там поховані герої Великої Вітчизняної, але що нам вартувати? Могилки? Там же є сторож.»

Анастасія Дзюбак

“Нова газета”