Різдвяні «коники й баришні» з Олександрійщини внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини України

Джерело: Facebook-сторінка «Вдома», коментар «Гречці» майстрині з Олександрії, наукової співробітниці Олександрійського військово-музейного центру Олени Мітюріної.

Різдвяні «коники й баришні» стали частиною нематеріальної культурної спадщини України

Традицію печива «коники й баришні» внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України 23 червня. 

Як повідомляв музейний центр «Вдома» цього вдалося досягти завдяки спільній роботі носіїв традиції, представників Олександрійської громади, працівників культурних закладів, дослідників і всіх, хто долучився до збереження нематеріальної культурної спадщини. 

Про унікальність цієї традиції, її символіку та особливості випікання «коників і баришень» розповідаємо на «Гречці».

Печиво, яке на Різдво дарували дітям

Як розповіла Олена Мітюріна, солодке печиво у формі коників і дівчаток, випікали напередодні Різдва. Його дарували дітям, які у Святий вечір приносили вечерю хрещеним батькам, родичам або іншим близьким людям.

Традиція започаткувалася у селі Головківка, селищі Нова Прага та інших населених пунктах Олександрійщини. Її ще на початку ХХ століття описав етнограф Іван Бассараба. У виданні «Матеріали для етнографії Херсонської губернії», яке вийшло у 1916 році, він зазначав, що дітей, які приносили вечерю, пригощали печивом «у вигляді коней з червоними хвостами».

Як стверджує Олена Мітюріна, «коники й баришні» були не просто святковими солодощами, а мали символічне значення.

«У нас це була форма домашнього благословіння на Різдво. Хлопчикам дарували коника, а дівчаткам – баришню. Хлопчикам бажали бути здоровими й витривалими, як кінь, адже найважча робота в уявленнях традиційного українського суспільства діставалася коневі й чоловікові. А дівчинка є майбутньою матір’ю, тому форма дівчинки була побажанням щасливого материнства, здоров’я та всіх дівочих прикмет», – розповіла майстриня.

Як зазначила Олена Мітюріна, форми печива могли відрізнятися. Коника випікали з вершником або без нього, а баришня могла бути умовною фігуркою або мати промальовані деталі одягу. Водночас головним залишалося те, що хлопчикові дарували саме коника, а дівчинці – баришню.

Традиція давнього рецепту

Олена Мітюріна розповідає, що рецепт печива з часом змінювався, тому важливим у цій традиції був не стільки точний склад тіста, скільки сам звичай випікати та дарувати таке печиво.

«Тісто, про яке нам розповідала респондентка в селі Головківка, Катерина Чайка, було на кислому молоці. Це звичайне коржикове тісто: кисле молоко, трохи цукру, трохи олії. Його замішували м’яким, чекали, щоб цукор розчинився, а потім розкачували, видавлювали формами й випікали, як звичайне печиво. Пізніше до тіста почали додавати ще й яйця та жир замість олії», – говорить жінка.

Форми передавали з покоління в покоління

Зі слів Олени Мітюріної для випікання «коників і баришень» використовували жерстяні форми. Їх часто виготовляли самостійно та зберігали в родинах десятки років.

Форми робили, зокрема, зі стрічок жерсті, якими раніше оббивали дерев’яні ящики. Їм надавали форму коника чи дівчини, а потім використовували щороку перед Різдвом.

«Люди й досі приходять і кажуть, що десь на горищі мають зв’язані мотузочкою старі форми. Їх не викидали. Хто практикує цю традицію вдома, користується формами, які дісталися від матерів і бабусь», – розповіла майстриня.

Жінка розповідає, що у 1950–1970-х роках «коники й баришні» продавали на місцевих базарах перед Різдвом. Їх випікали у великій кількості, а для деяких родин це було додатковим заробітком. Печиво могло бути різного розміру – окремі вироби сягали понад 20 сантиметрів заввишки.

Традиція збереглася донині

Як запевняє Олена Мітюріна, традиція не перервалася й у деяких родинах Головківки та навколишніх сіл «коники й баришні» продовжують випікати вдома.

У музеї також проводять різдвяні майстер-класи, під час яких відвідувачам розповідають про місцеву традицію та пропонують оздобити печиво.

«Традицію ми почали досліджувати близько чотирьох років тому, і відтоді проводимо різдвяні майстер-класи та знайомимо відвідувачів із цим печивом», – розповідає Олена Мітюріна.

Нагадаємо, раніше «Гречка» розповідала про етнографічний проєкт Олександрійського міського музейного центру «ВДОМА», який досліджує та зберігає культурну спадщину Олександрійщини.