Як переселенцям адаптуватись у Кіровограді?
У Кіровограді відбувся бліц-форум на тему: «Взаємовигідна співпраця переселенців та територіальної громади».На заході виступили громадські активісти Леся Шутенко та Олена Левченко, які займаються адаптацією переселенців у складний період і презентували проект “Вудочка”. Вони намагаються поєднати творчість і спосіб заробити.
-У них немає постійного житла, постійної роботи, вони не знають що їх чекає у майбутньому. Але питання зайнятості ми б могли вирішити, – зазначає активістка.
Зараз жінок закликають долучитись до майстерні в’язання, а надалі готують й інші напрямки. З одного боку це може бути спосіб забезпечити себе, а з іншого – релаксація.
Лариса Петрівна, переселенка, зі своєю сім’єю у Кіровограді з 6 липня. Вони проживають у гуртожитку КНТУ.:
-Стан апатії ми собі дозволити не можемо. Це більше схоже на стан чекання. Ми чекаємо, що от-от це все закінчиться. В основному, сім’ї сюди приїхали з дітьми, а дітей треба піднімати. Від цього обов’язку війна нас не звільняє. Зараз найкраще, якщо кожен з переселенців визначиться, що він хоче в майбутньому. Треба надіятись на себе, – розповідає жінка. – Є два табори: хазяї і люди,що приїхали зі сходу, назвемо їх гості. Найголовніша проблема переселенців, що люди не бачуть майбутнього. Люди приїхали сюди, втративши дім, втративши точку опори.
Майстер- класи, на думку жінки, дуже допомагають. Наприклад, до майстер-класів, які проводила Армія Спасіння, долучились близько 25 людей. У цей час люди розслабляються і відкриваються.
-У Кіровограді ми були вражені демократизмом. Коли людина може на ринку казати те, що думає. У Луганську це закінчилось після Нового року 2014. Люди бояться висловлюватись, спілкуватись. Склалась ситуація, коли людина людині гієна, благородне слово вовк я і сказати не можу. Ми з чоловіком точно знаємо, що туди не повернемось. Там суспільство вже не здорове. Навіть якщо ми відвоюємо цю землю, стирача мозку у нас немає, а на людей вже діяла пропаганда, – розповідає переселенка.
