Забирайте, що бажаєте: як «Дім Милосердя» щомісяця перетворюється на склад безоплатних речей
«Забирайте все, що бачите. Беріть мішки та пакети. Ваше завдання — це все забрати собі» — говорить у гучномовець Володимир Лебедєв, засновник благодійного фонду та водночас однойменного хостела «Дім милосердя». Тут на подвір’ї у суботу, 16 серпня, зібралися сотні тих, хто потребує безоплатних речей і посуду. «Гречка» побувала у «Домі милосердя», аби розповісти більше про волонтерську ініціативу.
О 12:13 16 серпня під воротами «Дому милосердя» вже зібралися близько сотні людей. Старенькі, діти, молоді люди підходять і підходять, хоч біля входу на подвір’я хостелу немає, де стати. Люди зупиняються на тротуарі поблизу та чекають.
У цей час на подвір’ї 30 волонтерів поспішають розкласти речі, які залишилися, та роздають поза чергою деякий одяг людям, що лише нещодавно покинули домівки через війну та стали вимушеними переселенцями.
Раз на місяць уже протягом двох років «Дім милосердя» перетворює своє подвір’я на склад речей: на столах, лавках і картонках лежать купи одягу, взуття, іграшок. Все це принесли небайдужі кропивничани, щоб інші могли взяти те, що не можуть купити, але потребують.
Володимир Лебедєв оголошує в гучномовець правила того, як запускатимуть людей на подвір’я, щоб нікого не образити, ніхто не штовхався та поводив себе цивілізовано.
О 13:00 тих, хто чекав за воротами, починають запускати по 10 людей на подвір’я. Хоч є черга, яку контролюють волонтери у яскравих жилетах, та всі чули оголошення Володимира, знаходяться ті, хто намагається пройти найпершими. Їм роблять зауваження, вони заспокоюються. Люди продовжують заходити на подвір’я.
За підрахунками Володимира Лебедєва, сьогодні за речами прийшли близько 700 людей.
«Зараз всі потребують речей. На жаль, час такий прийшов, що і місцевих багато приходить. Тим паче є вимушені переселенці, які живуть у Кропивницькому третій рік. Тому вони вже теж місцеві. Часто кажуть, що їхніх міста чи села немає, тому їхній дім тут», — зауважує керівник фонду.
Хтось спокійно перебирає речі, комусь не терпиться набрати одяг у великі сумки у клітинку. Одразу видно людей, які не звикли брати одяг ось так з лавок, столів, серед купи — вони ніякового обдивляються, складають у маленький пакет-«маєчку» якусь футболку, та сором’язливо ідуть далі.
Молода жінка стоїть під стіною та тримає невеликий пакет з одягом. Дивиться як люди перебирають речі, говорять, тихо сперечаються.
«Вибачте я не буду говорити. Зараз розплачуся», — говорить вона, коли до неї підходжу та не встигаю навіть поставити питання. Каже, що вимушено покинула домівку через війну, а потім швидко відвертає голову, щоб не заплакати.
Особливу увагу люди приділяють зимовому одягу. Старенька жінка вихоплює з купи довгу в гарному стані куртку та одразу її приміряє, хоч і стоїть на сонці (температура повітря 29°). А потім щаслива йде далі, не знімаючи річ. Волонтери пригощають дітей солодкою газованкою та печивом, усі охочі можуть випити звичайної води.
Чоловік літнього віку ходить між купами речей. У його пакеті трохи посуду, маленька іграшкова пожежна автівка.
«Для онука. Він народився за тиждень до початку повномасштабного», — розповідає Володимир. Йому 60 років. У квітні 2022 року він разом із сім’єю виїхав з окупованого росіянами міста Пологи, що на Запоріжжі.
У «Дім милосердя» чоловік прийшов за посудом.
«Така допомога потрібна, бо статус ВПО забрали. А в мене 3100 пенсія. Трошки підробляю, але й того не вистачає. 6000 за квартиру плюс комуналка — вже 8000», — говорить Володимир. У 2022 році у «Домі милосердя» він брав продуктові набори.
Хоч іноді чути поодинокі слова невдоволення, ніхто ні в кого не видирає з рук речі.
Людмила Лобак стала волонтеркою «Дому милосердя» на початку повномасштабного вторгнення. Каже, що вимушеним переселенцям дозволили зайти першими та обрати необхідне, адже люди покинули домівки лише нещодавно та залишилися без нічого.
«З початку війни ми щомісяця допомагали 300-400 родинам ВПО продуктовими наборами, побутовою хімією, постільною білизною, іншими речами найпершої потреби та ліки», — зауважила волонтерка.
Жінка говорить, що зараз є нова хвиля переселенців із Покровської громади, Лиманського району, Запорізької області, Харківщини, Донеччини, Луганщини та Херсонщини.
«Зараз намагаємось допомагати саме тим, хто в гарячій фазі травми, хто щойно переїхав», — каже волонтерка.
Людмила Лобак наголошує, що кожна людина гідна поваги, вона є цінною та унікальною. І закликає приносити ті речі, які було б приємно отримати собі.
Вікторія — тендітна невисока жінка, яка вже 11 років волонтерить у «Домі милосердя». Говорить, що настільки звикла розкладати кілограми одягу, взуття, посуду та інших речей, що це вже стало легкою та звичною справою.
«Коли у мене немає планів, то я приходжу допомагати. Мені це дуже подобається», — розповідає Вікторія.
Зосереджена підлітка акуратно вишукує якусь річ. Волонтерка передає чоловіку поважного віку величезну ковдру, яку він швидко намагається скласти, аби не забруднити у пилюці. Дві літні жінки йдуть до виходу і зазирають у пакети одна одної, щоб глянути, що ж вдалося знайти.
Володимир Лебедєв у гучномовець підбадьорює людей і розповідає, що одного разу жінка окрім речей намагалася забрати лавочку, бо думала, що їх теж роздають. На подвір’ї чути сміх.
Дитяча колиска-ліжко зі світлого дерева також не залишається поза увагою — її запримітив дідусь для свого маленького онука. А коли волонтери передають йому меблі, то не перестає дякувати.
Хтось ледве несе величезні сумки до воріт і посміхається, дехто розчаровано йде, але не з порожнім пакетом. О 15:00 «Дім милосердя» просить всіх на вихід та зачиняється, аби знову через місяць відчинити ворота для тих, хто потребує речей.
Адреса «Дому Милосердя»: Кропивницький, вулиця Преображенська, 37.
Контакти: 073 007 0078.
Фото: Сергій Ковальов
