Ольга Макаревич: Я зображаю те, що стосується кожного глядача…

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1604

Оля Макаревич – студентка-третьокурсниця факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка. Її захоплення починалися з телебачення, книжок, зокрема наукової фантастики,а зараз дівчина присвячує свій час образотворчому мистецтву.

Дівчина малювала завжди: як це зазвичай буває, спочатку на полях шкільного зошита, потім в окремому блокноті. Проте, показала свої картинки лише будучи студенткою, вже на другому курсі. Серед одногрупників одразу знайшлися ті, хто сказав: «А намалюй мені на руці?! Просто, ручкою» З того моменту усі студенти нині вже 34 групи, де і вчиться зараз дівчина, ходять розмальовані прекрасними квітами, смішними створіннями та оригінальними орнаментами. Відчувши зацікавленість її роботами, дівчина наважилася показати свої малюнки викладачеві з літератури. Оксана Гольник, яка вже на третьому курсі читала майбутнім журналістам постмодерну літературу, побачила в роботах Ольги глибоке світовідчуття.

 

Питання про відкриття виставки навіть не поставало – це розумілося само собою. До того ж дівчина вже встигла себе зарекомендувати як ілюстратора дитячих видань: на другому курсі Ольга ілюструвала власну дитячу казку про їжачків. Вже зараз студентка отримала замовлення на розробку ілюстрацій до збірки поезій Тамари Журби.

Виставка «Світ крізь скло моїх окулярів» відкрилася і викликала фурор серед студентів і, в першу чергу, серед викладачів. Подібні заходи – рідкість для факультету, де усі звикли читати українську літературу та вчити мовні норми. До того ж, вияв індивідуального Я, при чому такого оригінального, не міг залишити байдужим кожного, хто викладав у цій групі.

Як звичайна дівчина в один момент стала популярною і які плани вона має на майбутнє, ми вирішили дізнатись у самої художниці..

•    Ця виставка – твій дебют. Як почуваєш себе у ролі художника, який нарешті показав широкому загалу свої творіння?
- Спочатку було трішечки ніяково знаходитись перед такою кількістю людей. Був якийсь страх розчарувати тих, хто прийшов і очікує чогось цікавого та незвичайного. Але, на щастя, мої страхи не справдились і все пройшло успішно. Приємно, що картини сприйняли і кожен знайшов там щось своє, цікаве для нього. А це для мене найкраще, коли людина хоча б на хвилинку затримується біля картини і бачить там щось близьке їй. Відбувається щось подібне тесту Роршаха в настроєвому та ідейному ритмі картини. На моє здивування більшість присутніх звернули увагу на картину «місто танцюючих будинків», хоча я й не думала, що саме ця робота приверне стільки уваги. І кожен трактував її зі своїм власним відтінком. Я щаслива від того, що ті думки, які я хотіла передати малюнками знайшли розуміння, а також тому, що картини почали існувати, адже знайшли своїх глядачів, тобто ожили.

•    Коли взагалі відчула, що малювання – то твоє?
- Не було якогось такого моменту, що я прокинулась і відчула, що маю займатись саме цим. Малювала я завжди, з дитинства чортиків там всяких, потім в школі на уроках, колись, пам’ятаю, на уроці історії писала конспект в ілюстраціях, аби ліпше запам’ятовувати дати, вчила вірші за допомогою їх візуального зображення. Також в університеті на парах, до речі, перші ескізи картин представлених на виставці були намальовані на папірцях в клітинку, поряд із лекціями. Та з часом я вирішила, що варто почати цьому вчитися, адже ідей мала багато, але з моїми аматорськими вміннями зобразити їх в повній мірі, так як вони мені уявляються, не вдасться. Тож вже майже рік я вивчаю різноманітні техніки, аби удосконалити свої вміння і роботи.

•    Важко одразу сказати в якому жанрі працюєш. Як ти сама його називаєш?
Я якось не визначаю собі певні жанрові рамки, коли починаю працювати над картиною. Але на виставці мої роботи характеризували, як постмодернізм, сюрреалізм, абстракції. Тож я, мабуть, повірю в те, що кажуть глядачі, адже всі ці роботи адресовані їм і їм вирішувати, яким чином їх розуміти.

•    Кого із світових художників називаєш своїм кумиром?
-Таких, щоб були аж кумирами немає, бо я живу за принципом не створювати собі кумирів. Просто є художники, котрі мені подобаються. Це в основному сюрреалісти: Далі (без нього ніяк), Рене Магрітт (ідеї його картин просто унікальні), Пабло Пікассо ( чомусь найбільше емоцій викликає його «Герніка», не можна сказати, що я її дуже люблю, бо вона викликає якісь жахливі відчуття, але вона вражає).

•    Твої роботи напевне вже оцінював якийсь художник-професіонал? Якою була його думка про твої картини?
Майже всі роботи бачить Гусева Катерина Василівна, котра допомагає мені вчитися малювати, але вона не судить якось категорично, а навпаки допомагає виправити всі ті помилки, яких я допускаюсь, і пояснює чому ліпше робити так, а не інакше, аби я тих помилок не повторювала.

•    Твої картини мають глибокий зміст, часто закодований у символах, епізодах. Часто вгадують твою ідею чи все ж таки думки і бачення твоїх глядачів не сходяться з твоїми?
Картина – це не тільки те, що я туди вкладаю, а ще й те, що туди вкладає її глядач. Тобто кожен глядач є по суті моїм співавтором. І якщо ви побачили там щось, значить воно там і є. Як не крути кожна людина свідомо чи підсвідомо ловить цю ідею, а деталі вона розуміє вже на свій лад. Звичайно, судження кожного реципієнта чимось особливі й мають власний відтінок. Але такі речі для мене дуже цікаві, мені цікаво побачити характер і суть тих роздумів, клубочок яких почав розплутуватись з моєї основної ідеї, з самої картини. Я ж зображаю те, що на пряму стосується кожного глядача, намагаюсь показати людям їх самих і світ навколо них крізь скло окулярів спостерігача, який бачить світ, так, ніби це царство химерних речей та створінь, якими насправді є наш реальний світ.

•    Знаю, що творчі пориви в тебе проявились після першої власної книги, яку ти й ілюструвала. Ти продовжуєш свою роботу ілюстратора чи все ж таки спрямувала свою музу у напрямку окремих картин?
- Я фанат своєї справи. Я дуже люблю малювати. Тож залюбки поєднала і роботу над окремими картинами, і ілюстрування книг, тим паче я зараз ілюструю дитячі вірші Тамари Журби. Це надзвичайно цікава робота і мені подобається пробувати себе у різних стилях, напрямках, адже малюнки для дітей - це просто якийсь зовсім інший незвичайний світ.

•    Збираєшся розвивати свої вміння і в подальшому заробляти собі таким чином на життя? Чи все ж таки це залишиться твоїм захопленням?
Щастя, коли захоплення допомагають заробляти на життя.

vystped1
Спілкувалась Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв