"Пустоцвіт" Тимура і Олени Литовченків: історія і вигадка без надмірної ідеалізації

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1631

 

Зовсім нещодавно, вештаючись всесвітньою павутиною, я натрапила на новий роман Тимура Литовченка, але вже написаний у співавторстві з його дружиною Оленою. Нова книжка мала назву «Пустоцвіт».

 

Ця книжка присвячена періоду відновлення Гетьманщини Єлизаветою та її скасування Катериною. Головним героєм роману є останній гетьман Кирило Розумовський.

Твір містить багато цікавої інформації для всіх, кого хоч трохи цікавить історія рідної країни. Наприклад, мене зачепило те, яким чином старшому з братів Розумів вдалось отримати графський титул (виявляється, це не лише через те, що він був чоловіком цариці Єлизавети). Автор доволі сміливо, і трохи незвично подає проблему Гайдамацького руху. Мені імпонує його критичне ставлення до ватажка цього руху – Максима Залізняка (автор взагалі намагається нікого не ідеалізувати).

Окрім історичних подій і фактів, які дуже вміло поєднані з художньою вигадкою, книга багата чудовим гумором. Насправді, відрізнити де реальна історична подія, а де домисли Литовченків, дуже непросто. Складається враження, що автори жили і в часи Розумовських, а тому всі діалоги і найменші деталі у романі були ними десь підслухані. Це величезна рідкість для історичного роману, коли віриш у написане на 90 відсотків.

Але вже після прочитання книги, приходять не дуже оптимістичні думки. Адже Розумовський, дійсно, маючи купу можливостей, через свою недалекоглядність та неосвіченість все втратив. Та найгірше і найнеприємніше в усій цій історії те, що, прочитавши твір, розумієш, що в нас сотні таких Розумовських. «Пустоцвітів» вистачало і в минулі часи, і сьогодні їх також не менше. Скільки перспектив мали наші правителі в різні епохи, але все було втрачене через страх, невпевненість у власних силах і купу інших факторів…

Хто знає, якщо б у момент відновлення Гетьманщини, місце гетьмана посів не Кирило Розум, а той, у кого його брат купив титул, можливо, все б склалося інакше… А можливо, все б склалося інакше, якщо б склалася Польська Конфедерація? А можливо, якщо б дочка Єлизавети та Олексія Розумовського таки змогла б посісти престол… Скільки ще таких «якщо?»…

Але історія не має умовного часу…

Проте змушена констатувати, що часи минають, а принципи, за якими у нас призначають на керівні посади, залишаються… куми, свати, брати, фаворити… Коли ж у нас нарешті почнуть цінувати професійні якості? Хотілося б побачити такі часи…

За матеріалом "Гречаного блогу" Олени Сінченко

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
+1 # Тимур Литовченко 20.10.2013, 17:38
Дякую Олені Сінченко за чудовий відгук! Добре, що авторські посили доходять до читачів роману. Втім, якщо з часом перечитаєте "Пустоцвіт", можене не сумніватися: тоді відкриються ще й інші грані цього твору! ;)
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити