“Якби” Ірен Роздобудько: Історія не знає умовного способу. На відміну від літератури
«Чи бувало у вас таке, що читати якусь книжку стає нестерпно, незручно. Ніби автор виставив на позір твою сутність без твоєї на те згоди? Більше того – не знаючи тебе особисто?» – говорить один із героїв найновішої книги Ірен Роздобудько «Якби». Власне, ідентичні відчуття не полишали мене під час читання цього роману. Адже головна героїня твору Вероніка дивним чином отримала можливість переноситись на три десятиліття назад, в часи свого дитинства, аби спробувати розібратися, що ж тоді насправді сталося з нею і так кардинально й драматично вплинуло на її подальшу долю.
Читаючи про таке, сам мимоволі замислюєшся, а що зробив би ти, якби тобі відкрився такий самий портал в минуле: які б у тебе були відчуття, якби ти зустрів себе малого, побачив молодими батьків. До того ж, у кожного в дитячі роки траплялись події, настання яких тобі дуже хотілося відвернути. Чи вийде це у Вероніки, котра відправляється в минуле, щоб не лише віднайти себе, але й врятувати від смерті дуже дорогого їй друга. Чи готова вона прийняти те, що насправді все було не так,
як це відклалося в її пам’яті?
Бажаність і неможливість такої подорожі в часі та багатоманітність варіантів розвитку подій, яку відкриває ця ситуація – лише одна з принад, яка утримує увагу читача. Не тільки на рівні ідеї, але й на рівні втілення цієї ідеї новий твір Ірен Роздобудько заслуговує на щире захоплення. Попри порівняно невеличкий об’єм книги, авторка на її сторінках торкається дуже багатьох різноманітних проблем особистого й суспільного життя людини, найголовніші з яких, зрозуміло, кохання й родинні цінності. До того ж. не можна не відзначити, наскільки атмосферно Ірен Роздобудько відтворила побут і психологію людей початку 80-х років минулого століття.
Та й взагалі «Якби» – попри свою наукову неймовірність, психологічно переконливий роман: створені авторкою образи напрочуд живі та об’ємні, вони часом доволі несподіваним чином відкриваються перед читачем; їхні думки й учинки змушують співчувати їм, актуалізувати для себе те, про що іноді не маєш часу замислитися в рутині повсякденного життя. Це дивовижно особистий роман як для авторки, так і для читача.
Дмитро Шульга
Фото звідси
