Велика таємниця від Сергія Бабенка
Визначено лауреатів краєзнавчої премії імені В. Ястребова* 31 травня у стінах обласної бібліотеки ім. Д.Чижевського було вручено щорічну премію ім. В. Ястребова. Вже 18 років премія присуджується за кращі науково-дослідні, науково-популярні роботи про історію, культуру та природу Кіровоградщини.
Цього року лауреатами стали: І місце • Даценко Василь Всеволодович за книгу «Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни». ІІ місце • Бабенко Сергій Іванович за авторський цикл програм «Пам’ять. (Пишайся історією краю, у якому живеш)». ІІІ місце• Авторський колектив: Барабаш В. А., Бондаренко Г. С., Бондаренко Л. В., Бондаренко О. В., Бондарчук Ю. П., Головата О. О., Ілючек С. І., Коломиєць О. Б., Орлик В. М., Петренко М. М. (керівник), Притюпа Н. В., Тупчієнко М. П., Чвань Т. В. за книгу «Технічна освіта на Кіровоградщині: історичний нарис».• Постриган Віталій Вікторович, Сурмило Василь Іванович за книгу «Історія Онуфріївського району».
Своєю історією здобуття премії з “Гречкою” поділився Сергій Бабенко –
лауреат другої премії (на фото).
Відкрию велику таємницю : насправді я не історик, але дуже люблю все те, що пов’язане з нашим минулим. Доречно, мабуть, пригадати старий , нині трохи «заїжджений» вислів про те, що той, хто не пам’ятає свого минулого, не заслуговує на майбутнє. І то дійсно так. Хто сперечатиметься з цими словами? Пригадую,що якось завів розмову з одним своїм юним приятелем, між іншим корінним кіровоградцем (або єлисаветградцем ) , прадід якого свого часу був досить відомою і шанованою в нашому місті людиною, про те, що він знає про свою родину. І був шокований відповіддю. Виявляється – зовсім нічого, і взагалі те його не дуже і цікавить. Мені стало прикро і сумно. А коли я почав розповідати хлопцю історію його родоводу, він слухав мене, широко розплющивши очі від здивування. Можливо, саме тоді ( оскільки я телевізійник) і виникла ідея створення чогось на зразок телепрограми, тематичної телепрограми про наше минуле,у якій можна було б говорити і про наших відомих земляків, і про історію нашого краю, нашого міста. Ще раз повторюся, що я не історик, тому така от телепрограма була б зовсім неможливою, якби безпосередню і найактивнішу участь в ній не брали саме фахівці – дослідники, краєзнавці, словом всі ті, кому зовсім не байдужа тема нашого історичного минулого, нашої історичної спадщини. І якось зовсім несподівано для себе я зрозумів, що програма та , вибачте за сленг, «вистрелила». У неї з’явилася своя глядацька аудиторія, свої прихильники. Про те можна судити з велетенської кількості телефонних дзвінків, а ще, як це не дивно, із звичайнісіньких поштових листів, які надходили і продовжують надходити з різних населених пунктів області. А ще люди почали зупиняти мене на вулиці, просто приходити до редакції, приносити старі сімейні архівні фото, кіноплівки, якусь літературу, старовинні речі навіть. Коли я дізнався, що історичний цикл під загальною назвою «Пам’ять» було номіновано на таку престижну премію, як премія імені Ястребова ,то, відверто кажучи, трохи зніяковів, тому що разом зі мною номінувалися багато достойних та поважних людей – істориків, дослідників,краєзнавців. На перемогу і не сподівався, а коли оголосили переможців, відчув найсправжнісінький емоційний шок. Але взагалі-то відчув величезну радість, радість від відчуття того, що те, що ти робиш, не тільки комусь потрібне, а ще й отримує відповідну оцінку інших. Значить, все те не даремно.
* В.Ястребов (1855-1899) – український археолог й етнограф, працював учителем у Єлисаветграді.
Настя Дзюбак
Фото з архіву Сергія Бабенка
лауреат другої премії (на фото).
Відкрию велику таємницю : насправді я не історик, але дуже люблю все те, що пов’язане з нашим минулим. Доречно, мабуть, пригадати старий , нині трохи «заїжджений» вислів про те, що той, хто не пам’ятає свого минулого, не заслуговує на майбутнє. І то дійсно так. Хто сперечатиметься з цими словами? Пригадую,що якось завів розмову з одним своїм юним приятелем, між іншим корінним кіровоградцем (або єлисаветградцем ) , прадід якого свого часу був досить відомою і шанованою в нашому місті людиною, про те, що він знає про свою родину. І був шокований відповіддю. Виявляється – зовсім нічого, і взагалі те його не дуже і цікавить. Мені стало прикро і сумно. А коли я почав розповідати хлопцю історію його родоводу, він слухав мене, широко розплющивши очі від здивування. Можливо, саме тоді ( оскільки я телевізійник) і виникла ідея створення чогось на зразок телепрограми, тематичної телепрограми про наше минуле,у якій можна було б говорити і про наших відомих земляків, і про історію нашого краю, нашого міста. Ще раз повторюся, що я не історик, тому така от телепрограма була б зовсім неможливою, якби безпосередню і найактивнішу участь в ній не брали саме фахівці – дослідники, краєзнавці, словом всі ті, кому зовсім не байдужа тема нашого історичного минулого, нашої історичної спадщини. І якось зовсім несподівано для себе я зрозумів, що програма та , вибачте за сленг, «вистрелила». У неї з’явилася своя глядацька аудиторія, свої прихильники. Про те можна судити з велетенської кількості телефонних дзвінків, а ще, як це не дивно, із звичайнісіньких поштових листів, які надходили і продовжують надходити з різних населених пунктів області. А ще люди почали зупиняти мене на вулиці, просто приходити до редакції, приносити старі сімейні архівні фото, кіноплівки, якусь літературу, старовинні речі навіть. Коли я дізнався, що історичний цикл під загальною назвою «Пам’ять» було номіновано на таку престижну премію, як премія імені Ястребова ,то, відверто кажучи, трохи зніяковів, тому що разом зі мною номінувалися багато достойних та поважних людей – істориків, дослідників,краєзнавців. На перемогу і не сподівався, а коли оголосили переможців, відчув найсправжнісінький емоційний шок. Але взагалі-то відчув величезну радість, радість від відчуття того, що те, що ти робиш, не тільки комусь потрібне, а ще й отримує відповідну оцінку інших. Значить, все те не даремно.
* В.Ястребов (1855-1899) – український археолог й етнограф, працював учителем у Єлисаветграді.
Настя Дзюбак
Фото з архіву Сергія Бабенка