Юрій Журавель: «Як мурахи – санітари лісу, ми – асенізатори української естради»

«Гречці» відомо, що ти є активним учасником громадського життя в країні. У чому це виражається на даний момент?

Намагаюся в політику не лізти. Мені сподобалася програма по телебаченню, де обирали героїв України, здається. Обговорювали Миколу Амосова. Присутньою якраз на передачі була його донька… При виборі, якщо пам’ятаєте, враховувалося декілька критеріїв: професіоналізм, інтелектуальний рівень, вклад у розбудову України і його патріотизм. Й от показник патріотизму в Амосова був найнижчим… І коли в його дочки спитали, чому ж це так? Вона відповіла так якось випадково, але дуже влучно: «Тому що був професіоналізм великий, а також вклад у розбудову країни…». Я вважаю, що чисто патріот – пуста людина. Адже патріот – це не професія. Роби свою справу професійно на сто відсотків, а твої балачки про те, що ти любиш свою країну, нам не потрібні. Просто роби свою справу й не будь запроданцем принципів якихось і моральних цінностей. І все, тут все просто. Ось і весь патріотизм. Такого патріота, який на трибуні чи сцені широко розставляє руки і кричить про любов до народу й України, хочеться зняти на землю й натовкти добряче.

Юрій Журавель – музикант, художник, актор і сценарист )))…Кого в тобі більше?

Мені здається, що я просто неспокійна людина і все. До того ж дуже нестабільний. Стосовно сім’ї, кохання, особистого життя… я жахливий! Зі мною дуже важко всім: і дружині, і дівчатам, і батькам. Я не сімейний. Зовсім не домашній. Мене весь час кудись тягне, пре займатися якоюсь лажею, як вони вважають. У мене зовсім інші пріоритети в житті. Буває, показуєш черговий витвір своїй мамі. Кажеш: «От дивись, що я написав..». А вона тобі: «Синку, тобі голубчика покласти ще чи салатику?» У такому плані. Ну, ви зрозуміли)))

Твоя світлина в німецькій формі… Що це було взагалі?

Я дуже люблю такі провокації. Серед моїх друзів багато росіян і євреїв. Взагалі я євреїв дуже поважаю. Всі вони якось не зовсім зрозуміли, що то за фото. Думали, що то якась пропаганда СС чи що.
Справа в тому, що в Рівному знімався фільм про розвідника Кузнєцова. Моє обличчя, як сказали, схоже на звичайного покидька фашиста, то я можу зіграти канцлера міста Рівного. Мені подобається стосовно продовження даної теми вираз Тараса Шевченка: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Нам є чому навчитися і в росіян, й у євреїв, і в інших народів. Люблю, коли люди своє шанують, але й коли чимось доповнюють, розвивають і не сидять на місці.

Хто є взірцем у даному випадку?

Наприклад, Віталій та Дмитро Капранови. Я захоплююся їхніми текстами. Прочитавши «Записки моєї секретарки», не втримався і проілюстрував деякі події у творі. І вони вирішили перевидати свою книгу з моїми ілюстраціями. Ще раз перечитую історію, і вже виникла ідея створити ще одну книгу. Дуже часто мої карикатури вже потім використовують, я на замовлення їх не малюю. Колись спробував працювати в журналі «Главред», але мене не дуже поперло. Якщо натхнення немає, то як ти себе не змушуй – нічого не вийде. А Капранови надихнули… Я книг читаю останнім часом мало, а їх книгу я , можна сказати, проковтнув – вона мене захопила дуже. У сучасній літературі братів Капранових вважаю сучасними Ільфом і Петровим. Історії ці мені розповідали до виходу книги, бо вони майже всі з реального життя взяті. А потім прочитав і захотілося помалювати. Фрегат малював з пам’яті, бо книга вже давно ходить по руках. Вже третє коло її читає. Виходить, що все ж таки книга класна!

На суд фанів у соцмережах якось було викладено три обкладинки до нового альбому…Ви до їх думок прислухалися?

Звичайно, прислухалися. Там був такий варіант: крім того, що люди вибирали, що їм більше подобається, була ще загальна концепція самого альбому. Я завчасно відчував, що буду друкувати його на цупкому картоні, щоб він виглядав по-справжньому, по-чоловічому. Заспокоював себе. Проте іноді, щоб відчути, що ти правий, треба відстоювати не зовсім правильну точку зору. Щоб тобі довели ще раз, що ти не правий. Але разом з тим до думки народу я прислухався. Багато хто був за білий варіант з червоним. Також були люди за той варіант, що затвердили. Це заспокоювало мене, що я на вірному шляху у своєму виборі, адже громадська думка – слушна штука.

В Інтернеті було опубліковано серію твоїх шаржів на відомих людей. Це замовлення? Чи це, власне, те, що зачепило чи наболіло?

Жоден шарж, який викладений у facebook на загальний огляд, не є замовним. Це просто моє відчуття якихось ситуацій, які особисто мене обурюють. Я малюю і депутатів, і порядних людей, які намагаються щось зробити для своєї країни. У політику, на мою думку, йдуть люди, які або іншого нічого не вміють, або вже реалізувалися й тепер хочуть чогось більшого. Хоча, якщо чесно, порядних людей серед них дуже -дуже мало. Мені здається, що досить важко в політиці бути порядною людиною. Там справжній свинарник, більшість з них не люди, а свині. Вони тільки й роблять, що їдять. Тому вважаю, що прийшов час їх «різати»))).

І яка ж їх реакція?

Скажу відверто: в А. Яценюка заблокована можливість публікації на стіні, тому не мав нагоди дізнатися про його реакцію. Цікава ситуація вийшла з О. Тягнибоком. Виклав малюнок спочатку в себе на сторінці. Потім народ почав обговорювати те, що я сякий-такий москаль, оскільки на таку людину намалював шарж. Відповідно чекали реакції О. Тягнибока. Тож я вирішив опублікувати цей малюнок на Олеговій сторінці. Усі чекали негативної реакції, але йому сподобалося. Олесь Доній, до речі, жартома викликав мене на дуель на маузерах, які я намалював у нього в руках. Він же представник якогось такого Махновського анархістського відділення «Останньої барикади». Ніякої реакції С. Тігіпка не побачив. Ну а від М. Азарова й інших ніякої реакції не хочу. Адже переконаний, що в таких людей мізків немає і бути не може.

Чи можеш ти сказати, що все , до чого прагнув, вже досягнуто? (Типу: «Я успішна людина і мені цього досить….»)

Ні. Я дуже неуспішна людина. Моя краща робота, краща пісня буде ще написана в майбутньому. Якраз зараз над цим подумую. Тобто те, що я роблю зараз, є підготовкою до чогось важливого й більш професійного. Я відчуваю, що десь на чомусь тренуюся. А серйозне десь на підході. Але не настає й не настає.

Якою бачите свою музику завтра (у майбутньому)? Над чим працюєте зараз?

Це, мабуть, найважче питання, яке взагалі може бути. Музичної освіти у мене немає (якраз думаю стосовно цього). Що ми далі будемо робити? Зараз зробимо, можливо, крок назад. Спробуємо пограти стандартні теми відомих рок-н-рольних виконавців: Elvis Presley , John Wilkes , Bill Haley, Eddie Coker. У будь-якому випадку треба віддати їм шану. Данину українському фольклору ми вже успішно віддали в альбомі «Попереду» (2006). Це буде своєрідний триб’ют. Крім того, є ідея зробити декілька таких запальних композицій-бойовиків. Але плани не хочеться повністю виказувати, щоб вони справдилися.

У багатьох містах України, зокрема в Кіровограді, дуже важко знайти хорошу українську музику. Що, на твою думку, треба робити, аби якось цьому зарадити?

Так, продається в основному російська й українська попса, шансон тощо. Але багато що залежить від культури загального споживача. Це справа рук тих, хто хоче все це отримати. Треба заходити в крамниці й вимагати. У будь-якому випадку людей, які слухають
«правильну» музику, завжди буде менше. Простий народ любить музику простеньку. Але хотілося б, щоб люди були більш вибагливі до того, що слухають. Буває, ми приїздимо з концертами, де більшість слухає в повсякденні попсу, але на наших концертах відривається, їх розриває на шмаття. У такому випадку кажуть, що якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори. Звичайно, це важко. Але це такий рецесивний тип розвитку нашого шоу-бізнесу. Хотілося б, щоб все було по-іншому й нас частіше пускали на радіо й телебачення. На українських фестивалях ми маємо можливість показати себе в повну силу. І слава Богу, що в Україні є багато фестивалів, де є можливість побачити українські гурти. І дай Бог, щоб вони росли й розвивалися, щоб ніхто їм не перекривав повітря.

Судячи з усього, ти надзвичайно зайнята людина. Як проводиш дозвілля?

Як тільки приїжджаю додому, то по максимуму проводжу час з дочкою. Вона в мене вже велика – цього року закінчує школу. Вже думає, куди буде вступати. А я відповідно, як і кожен батько, хвилююся за неї, допомагаю, чим можу. А ще вдома останнім часом багато малюю. Наприклад, є проект в «Сильному аргументі» на каналі 2+2. Роблю для нього невеличкі замальовочки. На перший погляд це здається легким. Але треба все обдумати й передати ідею в одному малюнку. Буває навантаження шалене, аж мізки закипають! А відпочиваю зміною виду діяльності. Головне – знати, від чого ти втомився. Й от тоді обирати відпочинок. Тому займаюся музикою, малюю, люблю грати у волейбол, плавати. Намагаюся підтримувати себе в хорошій формі. Дуже люблю турнік, брусся, віджимання від підлоги. Взагалі вправи з власною вагою.

Дякуємо за цікаву розмову. Що побажаєш відвідувачам нашого сайту?

Побажати хочу сил і бажання робити ту справу, якою займаєтеся. Ми зараз живемо в той час, коли від нас залежить багато чого. У наших руках все, тому ми маємо рухати наше життя. Боротися за нього й відстоювати свої права. Знову ж таки слухати те, що хочеться, читати те, що хочеться. Тому не бійтеся й не лінуйтеся бути собою!

Спілкувалися Оксана та Артем Дубовики

Фото: Артем Дубовик, архів фотографій та малюнків Юрія Журавля