Еротичні замальовки на сцені кіровоградського театру: про виставу “Ничего себе квартирка” (ФОТО)

«Ну, что там происходит? – Наши играют французкую жизнь… – Да, искусство в большом долгу!» («Покровские ворота», 1982). Дотепне зауваження Костика на адресу телевізійної продукції, зронене у тісному коридорчику московської комуналки в якомусь із 50-их років, як накривка до каструльки, цілком пасує і вчорашньому видовищу. Тому що інше – як правило, ментально недоступне і дистанційно віддалене – завжди здається нам кращим. Паризький шик, француженки, сніданки з круасанами, легке вино і безконечно легка, ефірна любов по-французьки, в якій можна дозволити собі будь-які пустощі, аби тільки було це виняткове вміння – елегантно вивертатися з халепи… Ну, щодо халепи – ніяких проблем: самі собі під ж собою і яму вириємо і гілку підточимо, наваримо солоної каші та ще й отакецькими грудками, а потім успішно візьмемось її «розхльобувати». А от з елегантністю слов’янам справді не таланить; іншими словами, почуття міри і доречності нам таки часто відмовляє.

Робер та Жаклін – молода подружня пара і статками, які дозволяють провадити «респектабельне» столичне життя. Принаймні, дороге марочне вино та віски ніколи не вибувають із міні-бару їхньої вітальні, а жінку не надто обходять витрати на ремонт чергового розбитого авто. Він десь там працює, і навіть два рази на тиждень забігає на офіс із якимись важливими паперами, вона – просто красива й доглянута; решта – кухня, прибирання, закупи та сортування кореспонденції, а також частування гостей – на покоївці Анні. Втім, і цей едем якось починають розгойдувати вітри звичайної «нашинськой битовухи»: виходить, не така вже вона ласа та розумна, якщо встигла перебити стільки машин, а він – не такий вже й потрібний, коли не вдається прив’язати кілком його до додому, навіки повернути з безвісті вічних «бізнесових» мандрів. Як це часто буває і в житті, замовчуване відчуження помножується рівно на два, і під світло рампи нарешті сходять фігури коханців – між іншим, дуже схожих на своїх подружніх половин, тільки нижчих класом… Що поробиш? Елегантність – якість вроджена.

Фабула твору зав’язуться на класичному протиставленні розумного служки та недалекого, але безвимірно чваньливого господаря, підглянутого драматургом ще в епосі класицизму. Класично точно і по-правилом наготовлена арена для імовірної сутички, яка тільки симулює і стимулює стресову ситуацію викриття одних коханців іншими, а відтак, – фінальної менторсько-настановчої промови когось з «ошуканих» героїв, але, зрештою, «розмагнічуться» фарсово-карнавальним не-впізнаванням величезної бородавки у себе ж носі: Жаклін домовляться про зустріч з коханцем у себе вдома, адже Робер саме поїхав у відрядження до Марселю; тим часом, молоденька вертихвістка Бріджит полює на багатого жениха з житлом – відтак, свою першу ніч із Робером вона теж воліє провести на його квартирі. Винахідливість покоївки та величезна кількість спиртного у помешканні допомагають розвести нещасників по різним кімнатам, щоб благополучно звести подружжя знову ранком наступного дня. Благо, підривники сімейного спокою теж змінюють «вектори пошуку».

Не зважаючи на заявлену тему пікантного «оздоровчого лівачка», матеріал п’єси, як на мене, заслуговував на більш коректну, тонко нюанонсовану, і – вже вибачте на слові – стриману версію постановки.

Поведінка дами з вищого світу, що тільки подумує розважитись романом на стороні, мало різнилася від істеричних вибриків м-ль Сісі (Бріджит) у стилі учасниць «Дому-2». Актриси верещали, зойкали і частенько підтирали сцену опуклими частинами тіла буквально у трьох-чотирьох метрах від партнерів – чудо-сила феромонів! Втім, не обходилось і без «прямого контакту», елегантно затуленого (ні, краще декорованого) спинкою стільця чи диванною подушкою; а демонстрація Бріджит комплекту нижньої білизни з метою організації першого «невинного» побачення у кафе з новим знайомим відкрила справжній жанр вистави – драматизований показ еротичної гри та симуляції збудження.

Валентина Головань