Заокеанські бувальці Павла Босого: думки про життя та окремо про долю репертуарного театру(ФОТО.ВІДЕО)

Рядок «Мистецькі уподобання»

Із того матеріалу, над яким довелося працювати і який продовжує збуджувати творчий інтерес, а також приваблює мою увагу як митця, оскільки глядачем мені рідко доводиться бувати, варто назвати імена драматургів Антона Чехова, Єжена Йонеску та Вільяма Шекспіра. Шекспірівська п’єса «Сон на Івана Купала» (у нас більш відомий неправильний переклад назви “А Midsummer Night’s Dream” як «Сон літньої ночі») приваблює цікаво скомпонованим сюжетом про взаємостосунки людей та міфічних істот, у які мимоволі вплутується трупа самодіяльних акторів. Чехов близький своєю повсякчасною відкритістю до інтерпретації, відсутністю однозначних оцінок образів, безконечними нашаруваннями підтекстових смислів, які допомагає розрізнити аморфна структура драматургії, максимально наближена до плину звичайного життя. Серед усього доробку Чехова особливо виділяю «Чайку» – мабуть, знову ж таки через те, що там йдеться про театр і акторів. Іонеско люблю передусім як вправного майстра парадоксу, за допомогою якого він препарує суспільство, підставляє випробуванням сумління наших сучасників. Його п’єса «Урок» – не просто розкриває окремі моменти спілкування учителя із учнями, а застерігає глядача від фанатичного захоплення над-ідеями чи вченнями: впродовж навчального процесу професор одного за одним вбиває тридцятьох своїх учнів, із найкращих міркувань, намагаючись втілити у життя свої  високі ідеали.

На мою думку, ідеальний театр не має бути обов’язково успішним, але обов’язково цікавим, новим, що адресує аудиторії певний соціальний месідж – прогноз, застереження чи обвинувачення; такий, що експериментує, не зупиняється, не почиває на лаврах, не боїться творчої конкуренції, і не канючить дотацій.

Спроба постановки Шекспіра на сцені Кіровоградського музично-драматичного театру (йдеться про спектакль «Дванадцята ніч») мала право відбутися, щоправда, темпоритм сценічної дії був помітно розрідженим.  Тлумачення персонажів відповідало традиції. Чи задумувались ви над назвою твору? Чому саме дванадцята, а не п’ята чи сьома ніч? Великий класик написав пародію на світське життя при дворі Єлизавети І з нагоди відзначення англійського еквівалента нашого свята Василя й Меланки,  іншими словами, – святого вечора, коли люди перебиралися на тварин, бідні – на багатих і навпаки, та вчиняли різні веселі забави. Тут травестія (перевдягання) безпосередньо покладена в основу сюжетної інтриги, забезпечує ефект комічного – обставини розвитку двох любовних інтриг, в які втягнуто пару близнюків (сестри з братом), що врятувалися після кораблетрощі; а також відкриває облудність натури справжніх історичних персоналій. Так, наприклад,  в образі Олівії ненав’язливо висміюється пиха та вдавана цнотливість самої  Єлизавети, що відмовляє численним претендентам на роль свого законного чоловіка, не зважаючи на роман із брутальним піратом Френсісом Дрейком та іншими фаворитами.

Міркування щодо подальшої долі нашого театру. Через те, що закладів, де готують акторів чи режисерів відповідно запитам сучасного театру на Україні все-таки мало, миволі перебираємо модель  МХАТу, – коли трупа ототожнюється із великою сім’єю: актор оточений піклуванням старших коллег, вчиться та переймає від них досвід, протягом життя дістає можливість поступово приміряти на себе різні амплуа, а коли йде зі сцени – то тільки «уперед ногами». Тобто, мало хто погоджується на жереб пенсіонера. Це дає певні гарантії соціальної стабільності – ставку заробітної платні, профспілкові пільги, оплачувані відпуски і т. ін.  Це, можливо, й дуже добре, але… Актори застоюються у репертуарних спектаклях, цупко тримаючись за  виграшні ролі або ж – інша крайність, – залюбки йдуть в епізоди; повсюдно розвивається протекціонізм і пияцтво. Не думаю, що Олег Єфремов мав би вдалу кар’єру на Заході, через те, що забагато пив, а поставив мало…

Рядок «Мета перебування у Кіровограді»

Зараз, на контрактній основі, працюю головним художником театру і  до того ж допомагаю проводити обладнувальні роботи, співпрацюючи  безпосередньо із фірмами-виконавцями та з установами обласної влади.

Проект реконструкції театру складається із трьох частин. Архітектурно-будівельний сегмент виконано кіровоградським інститутом Міськбудпроект. Він, природно, не спеціалізується на реставрації і устаткуванні театрів. Тому розділ сценічної техніки виконано київським інститутом Укркультмонтаж, а розділ оформлення інтер’єрів – київським інститутом Укрпроектреставрація. Робота останнього, як і архітектурне рішення фасадів, виконане кіровоградськими архітекторами,  мені подобається, а от Укркультмонтаж здивував поверховими і неймовірно застарілими рішеннями, які я зараз намагаюся вмовити змінити з огляду на сучасні стандарти театральної  техніки.

Екстер’єр та внутрішнє упорядження відновленої будівлі театру буде виконане у класичних формах – строгі симетричні форми, колони, позолочена ліпнина із гіпсу та синтетичних матеріалів… Ближче до стилю будівлі філармонії. Кількість глядацьких місць суттєво зменшиться– чотириста сорок замість близько шестиста.  Проте сучасний театр – це часто камерний театр. У холі – підлога, викладена гранітною мозаїкою. Заплановано влаштувати міні-варіант великої сцени, хоча ліпше було б зробити справжню малу сцену, тобто так званий «блек бокс» – сцену, що трансформується, що здатна гнучко змінювати своє розташування відносно глядацьких місць. Парадний фасад буде відновлено в його історичних формах. Маємо велику надію, що поліпшиться також акустика зали. Дискусійним залишається питання щодо освітлення. Проект пропонує застарілі типи ліхтарів, і в значно меншій, ніж це необхідно, кількості. У разі перегляду проекту постановочного освітлення, хотілося б отримати такі освітлювальні пристрої, які б відповідали потребам сучасного театру: були б автоматизованими, з великим набором функцій, такими, що б забезпечили світло художнє, нюансоване – по-справжньому театральне. Досі бракувало складів для зберігання декорацій, грим-вбиралень, зварювального, столярного та швейного цехів. Сподіваємося компенсувати цю нестачу  шляхом передачі театру будівлі митниці, прилеглої до театру, – принаймні так обіцяє обласна влада.  Оголошено конкурс проектів щодо устаткування площі навколо театру.

Валентина Головань
Фото: Валерій Лебідь, Артем Дубовик