«Come together!» – гурт «Тенета» у Кіровограді грали «Бітлз»(ФОТО)

Можливо, вони були б схожі на гурт «Тенета», який завітав у Кіровоградський паб «Дублін» 23 жовтня. Таке враження виникло в мене під час їхнього виступу – а підсилилося воно тим, що хлопці дуже непогано виконували кавери на пісні «The Beatles». Власне, сам захід був приурочений до дня народження Джона Леннона. І хоча д\н великого музиканта був ще 9 жовтня, але учасники гурту правильно розсудили, що немає такого часу і дня, коли пісні «The Beatles» були б неактуальними.

Ідеально облаштований для подібних заходів, і при цьому дуже затишний паб «Дублін» був заповнений лише наполовину. Організатори пояснили, що вийшла накладка – в цей самий вечір в театрі Кропивницького виступали 4 тенори, а в «Черчіллі» − «Табула Раса».
Ну що ж, хтось любить оперу, хтось – «Шейк, шейк, шейк», а я люблю «The Beatles», тому була дуже рада нагоді ще раз послухати їхні безсмертні хіти в дещо незвичному виконанні жорстких хлопців із Кривого Рогу. «Тенета», втім, грали не тільки «Бітлз», а й інші пісні, які асоціюються із 60-ми – «Роллінг Стоунз», Джеймса Брауна та ін., також порадували нас музиканти і власними піснями.

Музикою вони займаються вже років десять, за цей час склад учасників гурту не раз змінювався. В теперішньому складі «Тенета» грають із серпня минулого року. Гурт має студійну платівку «Коксо-рок», яка вийшла в 2007 році, відтоді зʼявилося чимало нових пісень, тож незабаром, можливо, вийде й другий альбом.

Учасники гурту на сцені ідеально доповнюють один одного. Вічно усміхнений басист Дмитро Сохацький викликає море позитивних емоцій, тому що грає з таким виразом обличчя, ніби знає великий і смішний секрет і нікому його не скаже. Натомість барабанщик Стас Металіст своїм виглядом давав зрозуміти, що музика – це справа серйозна і вимагає неабиякої зосередженості. Погоджуюся! Але все-таки, Стас, посміхайся частіше – дівчата в основному закохувалися в чарівну посмішку Рінго Старра, а не в його барабани 🙂

Олексій Плєшивцев – серце групи, її мегамозок і стержень – посилав у зал стільки променів добра, що важкий металічний присмак музики розчинявся в них, залишаючи лише приємне відчуття мелодії й ритму. Такий собі сучасний Юлій Цезар, який одночасно грає на соло-гітарі, на губній гармошці (так-так, справа Джиммі Хендрікса живе і процвітає!) та ще й прекрасно співає.

Ми із задоволенням послухали бітловські “Eleanor rigby”, “Come together”, “Help!”, “I should have known better” (ця була найкраща, імхо), «Blue Suede Shoes» і звісно, центральну річ у творчості Леннона – «Imagine».

З власних композицій прозвучали «Без тебе», «Еміграційна політика раю», “Череп москіта”, “Уві сні”, «Це наш спосіб безсмертя» та інші.

Музиканти були такі добрі, що перед концертом знайшли час поспілкуватися з пресою. Треба сказати, що за півроку до описаних подій я сильно поскандалила з Олексієм Плєшивцевим у соцмережі. Факт досить неприємний, але, ідучи на інтерв’ю, я заспокоювала себе думкою: «Він мене не впізнає, я ж змінила аватарку. І брови вищипала».

Олексій привітався зі мною міцним рукостиканням і словами «Привіт! Я тебе знаю!»… Емм… Та згодом з милої бесіди стало ясно, що соліст у майбутньому легендарної групи зла на мене не держить. Фуф, пронесло.

Після чемних привітань Олексій пояснив, що ж це за стиль такий цікавий у їхній музиці – коксо-рок.

– Це наше автентичне криворізьке слово, яке зародилося десь у надрах коксохімічного заводу. Ми – діти індустріального міста, і це відбивається на нашій музиці. Елементи коксу присутні – це несподівана динаміка, коли нема-нема – і потягнуло чимось металічним…

− Ви займаєтеся музикою професійно, чи це ваше хобі?

− На сьогодні в нас є основні місця роботи – не музичного характеру, проте це всього лише спосіб заробити на життя, тоді як музика, власне, надає сенс цьому життю.

− Розкажіть про Кривий Ріг − чим сьогодні дихає ваше місто?
− Кривий Ріг, на жаль, в основному дихає вихлопними газами. В принципі, хороше місто, але з хворою історією. Складається враження, що це місто ще не пережило свого радянського минулого, десь там застрягло в розвитку, і це минуле висить над ним важкою печаткою. Це відображається на свідомості людей, тому що замість прагнення до творчості, до культури їм доводиться думати, в основному, як вижити у важких індустріальних умовах. Дім-сімʼя-робота, потреба постійно шукати шматок хліба – ось це виходить на перше місце. Це – одна з причин, чому ми сьогодні граємо в Кіровограді − хотілося б ближче познайомитися з місцевою рок-тусовкою, дізнатися, яка культурна атмосфера в Кіровограді, словом – розширити горизонти. Нам подобається ваше місто, і було б приємно тут час від часу виступати.

− Сьогоднішній вечір обіцяє бути цікавим. Чия це була ідея – зіграти кавери на пісні «Бітлз»?
− Це я – великий фанат Джона Леннона – зізнається Олексій, − це людина, яка зробила революцію в музиці. Хлопці виросли на трохи іншій музиці – АС\DC, Metallica, Black Sabbath. Але загалом ми розкрутили цю ідею з каверами досить вдало, тому наступного разу плануємо зіграти кавери й на інші групи.

− Питання на злобу дня: якби якась політична сила, чужа вам за переконаннями, запропонувала співпрацю – їздити з концертами по країні й рекламувати за великі гроші цю силу, ви б погодилися?
− Ви знаєте, фінансове питання завжди відігравало велику роль для музикантів, тут не посперечаєшся. Якби мова йшла про закритий виступ на дачі якогось політика, ким би він не був, − ми б виступали. Але грати перед великими масами людей – це інше, тому що тоді музика і самі музиканти несуть також і потужну виховну ідею і відповідальність за це. А пропагувати те, що мені чуже, я не збираюся. Тому ми б задумалися, звісно…. Але відмовилися б.

ПС: автор цієї статті цілком несподівано виграла під час вечірки чудові призи від пабу «Дублін». Серед них – флаєр на безкоштовний вхід на дискотеку у «Вельветі» в будь-який день листопада. Оскільки я не ходжу на дискотеки взагалі, а якщо на флаєрі ще й намальований В. Ленін − то із принципу, тому якщо комусь потрібен такий флаєр, будь ласка, зателефонуйте на номер 099 037 38 01 – віддам у хороші руки. Безвозмездно.

Спілкувалася Надія Паливода

Фото: Валерій Лебідь