Перший день “Книжкового Арсеналу” під знаком Жадана (ФОТО)

8 квітня в Києві розпочався «Книжковий Арсенал». Як завжди на подібних заходах, відбувається кілька паралелей одночасно. Але в перший день не довелося переживати муки вибору: у програмі був Сергій Жадан. Тож вагань, куди саме йти, у мене не залишилося.
Спочатку презентували нову збірку вибраного Сергія – найповнішу на сьогодні – «Динамо Харків» від «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» (серія «Українська поетична антологія», або «УПА»). На зустрічі із читачами був і видавець і письменник Іван Малкович, який у стінах «Мистецького Арсеналу» «вперше забув про зовнішній світ», і йому здалося, що це таки добрий вечір. Презентуючи книгу, Малкович сказав, що Сергій, напевно, найактуальніший український поет на сьогодні. Автор же віддав належне редактору Малковичу – «дуже трепетному редактору» – за обережність втручання в тексти.
Попередня зустріч із Жаданом у Києві (презентація «Месопотамії») відбулася перед початком загострення подій на Грушевського, перед тим, як самого Сергія побили в Харкові антимайданівці. Можливо, це все втома від напруженого графіка останніх днів, але мені здалося, що цього разу Сергій був тривожнішим і печальнішим, ніж минулого. До речі, нещодавно Юрко Іздрик у лекції про Жадана зазначив, що печальність – це взагалі риса Сергієвої творчості.
За словами Жадана, навіть серед особливих книг у письменника є надособливі. Такою є збірка «Динамо Харків». Те, що вона виходить у серії, де представлені його улюблені автори (уся серія тут), – змінює його світ. А зібрання творів потрібні навіть для самих авторів, щоб ті могли прослідкувати свій поступ: «Тут вірші за 22 роки. Очевидно, за 22 роки я якось мінявся».
Після презентації й автограф-сесії шанувальники Жадана передислокувалася в інший зал – на інтерв’ю Юрія Макарова із Сергієм.
Основний вектор був спрямований на протистояння у Харкові. Якщо спробувати підсумувати бесіду, то буде якось так.
Більшість персонажів із творів Жадана усе-таки стояли на Євромайдані. Та на антимайдан не варто дивитися однобоко, оскільки там дуже різні люди були: і його знайомі, і мешканці Російської Федерації, але більшість – усе-таки харків’яни. Штурм, під який потрапив у своєму місті, так прокоментував:«Думаю, це був виплеск ненависті, кульмінація. Більшість ішла переконана, що буде бити бандерівців, а побачили харківських студентів, журналістів». На запитання Юрія Макарова, чи намагався Сергій якось порозумітися з іншою стороною майдану, той відповів: «У нас була дуже душевна розмова. Тривала секунд 15».
«Месопотамія», що вийшла пару місяців тому, – книга про Харків. «Моя персональна міфологія про місто, в якому я живу 23 роки і хочу жити далі. Це розповідь про кілька харківських кварталів, що лежать на півострові, в Межиріччі». Що ж до яскравих владних персонажів міста – Допу й Гепу, то, за словами письменника, мине навіть не 100, а 10 років – і про них ніхто не згадає. Сьогодні вони є – завтра не буде. За ними рівняти місто не варто. Харків дуже багатозначний, неодновимірний. Це місто із власним акцентом. Можливо, його проблема в тому, що маючи столичний потенціал, воно залишається провінцією.”
Також Сергій розповів кілька історій, об’єднаних майданом-антимайданом: про жінок, яким зараз за 60 і які не готові підтримувати європейський напрямок, бо єдине, чого їм зараз хочеться – зберегти свою пенсію і спокійно померти. Про водія, кілька друзів якого (із лав силовиків) були убиті в час революції. Який при цьому не озлобився, але цю всю ситуацію оцінює дуже критично. І що загалом оцінювати якийсь регіон за людьми з мітингу не треба. «Як гуманітарій я дивлюся на людей не як на масу, а як на окремі обличчя. Щойно починаємо дивитися на них як на масу – втрачаємо можливість порозумітися».
На коментар Макарова, що в останніх збірках Сергій подорослішав як письменник, змінилася інтонація творчості, відповів, що він теж дуже сподівається, що інтонація його творів змінилася: «Коли я читаю якісь речі, що написані років 20 тому, я їх не розумію, не відчуваю. Це вантаж, який за собою несеш. Але ти не мусиш відтворювати те, що висловлював 20 років тому. Я б не назвав уже Варшаву зогнилою, а Харків – містом байстрюків. Але розумію, що смішно переписувати свої вірші. Можливо, є фатальність у тому, що написавши щось одне, ти втрачаєш контроль над ним».
Макаров не оминув звернутися до чоловічої ідентичності Сергія, зауваживши, якими очима на нього дивляться жінки та дівчата. На що Жадан відповів: «Сподіваюся, що вони такими очима дивляться не на мене, а на цілий світ».
Під кінець презентації знову збирається черга за автографами (від тих, хто не встиг на самій презентації отримати бажаний підпис). У цей час підходить Катя Осадча зі знімальною групою (без капелюшка, лише з якоюсь стрічкою на голові). При цьому перша думка, що в мене виникає: зараз вона візьме Жадана у свій світсько-життєвий полон і я знову не встигну взяти той автограф. Але Катя безпретензійно чекає, поки Сергій задовольнить усіх читачів і закінчить інтерв’ю з іншою журналісткою. Кілька роззяв (у тому числі я) залишається підслухати інтерв’ю. Основне крутиться знову-таки навколо теми побиття письменника і його поглядів на останні події, зокрема в Харкові.
Попереду – іще п’ять днів «Книжкового Арсеналу». Тож далі буде.

За матеріалом “Гречаного блогу” Наталі Романюк


