Роман Ольги Мігель – соціально-політичний хорор родом з Кіровограда

Якщо ж взяти «Сновиду» до рук, то перше що впадає у вічі, це обкладинка – вся у загрозливо червоних тонах – і підпис: соціально-політичний горор (ага, мабуть щось страшне). Як тут не провести аналогію з передмовою до Кінгівської «Країни розваг»: не читайте цю книгу, якщо вам завтра на пари, бо заснути вам не вдасться. Так що найсмішніше і сталося.

Поринаючи у плетиво містики і реальності так страшенно не схожої на правду, поволі занурюєшся у події Революції Гідності та початку антитерористичної операції – ці напружені дні очікування розв’язки, випуски новин, які не сповіщали нічого доброго, віра що все скоро скінчиться, а згодом зневіра й той летаргічний сон, у який так хотілося зануритися добровільно. Саме так і вчинила героїня роману – звичайна тендітна дівчина з чоловічою професією. Щоб заробити собі на шматок хліба, Роксана ремонтує техніку.

Життя головної героїні більше схоже на механічний процес: ранок – робота, вечір – страшенна втома, сон як порятунок від зайвих думок. Так само живуть і інші мешканці селища відколи себе пам’ятають. І лише з вуст в уста передається моторошна оповідка про Сновиду, який приходить до тих, хто не може заснути. Коли ж не вдається заснути, на допомогу приходять «турботливі» сусідки з власним рецептом щастя – один укол і жодних проблем. Так роблять всі, то чому б не приєднатися до більшості? Але життя складніше за будь-які схеми і розрахунки.

У таке помірковане і сплановане будення Роксани вриваються події і люди, які назавжди змінять ВСЕ: цинкова труна замість друга дитинства Толика, каліцтво найближчого друга Юри, який добровольцем вирушив на війну, похоронні марші, свідком яких ледь не щодня стає Роксана, новини, які і частково не говорять про те, що насправді відбувається на Сході. Та привідкривши очі на правду лиш раз, заплющити їх вже не вдасться.
Героїні «Сновиди» доведеться пройти чимало перешкод до усвідомлення себе, того, що відбувається навколо та виходу з коридору в один бік, у який ми заганяємо самих себе, думаючи що за нас вже все вирішено, а ми лиш маленькі фігурки на великій шахівниці сильних світу цього.

Автор книги впродовж цілої оповіді узагальнює історичні події минулого і сьогодення. Це нагадує моторошну прогулянку у лабіринти власних страхів, цікаві роздуми, які так і хочеться розібрати на цитати.

Напруження під час прочитання роману не полишає тебе ні на мить. Хто ж насправді Сновида і чим усе скінчиться не зрозуміло до останньої сторінки й мабуть у цьому і весь кайф. Не буду розкривати усіх секретів і я, тож запрошую разом поринути у химерний і непередбачуваний світ історій Ольги Мігель. Не пошкодуйте підтримати гривнею свого кіровоградського автора, купивши книгу. Повірте, воно того варте!

І наостанок скажу словами Ольги Мігель: найтемніший час буває перед світанком.
«Зараз було темно, надзвичайно темно. Але це лише тому, що вона, Роксана, просто прокинулася трохи раніше за багатьох інших людей. Саме в той час, коли найтемніше».
Тетяна Левінська