Чорноліська січ-2012: як це було
Цього року бажаючих потрапити на вже традиційний, присвячений 100-тій річниці заснування скаутського руху в Україні, січовий навчально-вишкільний табір “Чорноліська січ” було аж занадто багато, довелося навіть частині бажаючих відмовити – не вистачало місця в транспорті! Чесно кажучи у 40-місний “Скіф” ми посадили 46 таборовиків (зі спорядженням), і автобус “закипів…”. Але, як кажуть, що погано починається… На місця табору (місцевість “Бочки” біля Дмитрівки Знамянського району) на усіх вже чекала підготовча група старших січовиків які вже частково обладнали табір.
Цього року, як ніколи було багато малих (12-14 років) і зовсім малих (моєму синові Ярославу – 4 роки, Арсенію Копотієнку– 7 років) таборовиків, більшість з яких – вперше вирвались “в природу”. Погода так і ні разу не зіпсувалась, пекло як ніколи, тому гутірка про “виживання” під час дощу так і залишилась нереалізованою, хоча з огляду на контингент… самі розумієте.
Далі було остаточне розтаборування і урочисте відкриття. Для когось купа нових цікавих відкриттів, а для таборового отамана Яра і осавула Шаха – буденна робота, адже вони вже виросли зі своїх колишніх посад “прапорщиків” ))).
І пішло поїхало…вечеря, комарі, вечірня ватра, гаряче або комарі, нічна тиша, вкрали прапор, сполох, 20-30-40 відтискань, хочем спати, ранкова руханка, 20-30-40 відтискань, сніданок… куди я потрапив? – на січовий табір!
Вперше в таборові умови потрапили дівчата наставниці подруги Відьми, вони гідно пройшли всі випробування (як і сама Відьма, сміливо обійнявши посаду головного кухаря, перше готуючи їжу на 60 душ) і тут же, на таборі були заприсяжені. Писар Олена і лікар Амазонка були просто ангелами-охоронцями табору. Як завжди гарно себе проявили гопаківці Дзиґа, Лісовик і Котигорошко. Надійною опорою старшини був Моряк і Гак, а друг Байрон нарешті обійняв свою особливу нішу в січовому товаристві.
Старшина табору зуміла збудувати оглядову вежу – на випадок татарського нападу.
Проводились гутірки (бесіди, лекції, тренінги – кому як зручно) з січового звичаю, впоряду, медицини, співання, психології,табірницта-мандрівництва, піонірки, туристичні переправи, стрільби з лука, пневматичних гвинтівок, складання-розкладання автомата Калашнікова, деякі військові дисципліни – усе аби підготуватись до фінальної теренової гри – війни на два табори! Тож в останній день таборовиків поділили на дві групи, котрі облаштували свої окремі табори і почалася війна – суть якої, знешкодити супротивників знявши його “життя” – звичайну пральну прищепку. Кожен мав 5 таких “життів”, отже воювали довго і цікаво. Перемогли сильніші. Але всі однаково зморені звалились спати.
Недоторкана природа, шум Інгульця та чарівний солов’їний спів швидко відновлювали сили і їхати додому в міські умови не дуже вже й хотілось. Тому всі домовились зустрітись тут же через рік, сподіваємось так і буде!
Роман Бойко
Фото надані автором
