10 віршів в саме серденько: добірка поезії про кохання

Не наступайте на любов

Юрко Покальчук

У Парижі перед рухомими сходами
на станції метро Алюзія
Я побачив написане великими
буквами білою фарбою слово Любов
Я спіткнувся об нього і ледве не впав
А потім озирнувся на перехожих
Хтось крокував байдуже ступав нічого на світі
не помічаючи окрім себе
Хтось спотикався
І здивовано
А часом перелякано
Переступав
А хтось замислювався і душа його світилася

Не наступайте на любов, не наступайте
Якщо не вірите переступайте,
Любов як на весні трава
Вона жива завжди жива
Не наступайте

Виходячи з метро на іншій станції
я знов побачив такий само напис
Тим самим почерком знову білим по чорному
хіднику було написано Любов
І я подякував подумки тому хто написав це
закликаючи до любові усіх довкола
усіх на світі

Не наступайте на любов, не наступайте
Якщо не хочете переступайте,
Любов – причинний сенс життя
Сьогодні й завтра й в майбуття,
Не наступайте

Два попередніх написи на хідниках
перед сходами метро були на 4-й лінії
Я дістався центру і переходячи зі станції на станцію
вже шукав ці написи як щось рідне і близьке
Як дії спільника
І врешті я був просто щасливий
Коли знову побачив написане слово Любов
у самому центрі Парижа
на станції метро площа Шатле

Не наступайте на любов, не наступайте
Якщо не вмієте переступайте,
Ви спробуйте, воно прийде
Повірте у прийдешній день
Не наступайте

Ким би не був ти
Меркурію Кохання
Еросе з луком і стрілами
Чи просто віруючий у Бога Любові
як найвищу силу життя
Юначе
Я благословляю руку твою що писала це слово
на різних станціях паризького метро просто
на хідниках перед рухомими сходами білою
фарбою на чорному – Любов
Я вклоняюся силі твого почуття
і перед бажанням розпросторити його
на цілий світ

Не наступайте на любов, не наступайте
Якщо не можете переступайте,
Кохання втрачені сліди
Однак із вами назавжди
Не наступайте

Я заклинаю усіх – пишіть слово
Любов
Пишіть це слово – на стінах і бруківках, на будинках
І парканах, в метро і в ліфтах, і в парадних
І на вулицях і площах
і у себе в душі
незупинно
зараз і завжди
пишіть це слово

Не наступайте на любов, не наступайте
Якщо не вірите переступайте,
Любов як на весні трава
Вона жива завжди жива
Не наступайте

Світлий сонет

Ліна Костенко

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Without You

Юрій Андрухович

Знову, курва, радіо, телебачення, преса.
Влада собі як влада: суцільні бандити.
Тодішні хоч мали страх, а ці
нічим не кращі.

Я заборонив би дням, щоб минали без тебе,
їх підсумок жалюгідний – ти не приходиш,
тебе немає вранці навіть у жодному дзеркалі,
ти не приходиш опівдні з косметичкою, піхвою,
підпахвою, шкірою, запахом, яблуком –
що маю робити поміж полуднем і вечором?

Увечері ти не приходиш так само.
Я хочу знати, що сталося.
Можливо, ти йшла сюди,
можливо, тебе наздогнали,
напевно, згвалтували.

Тебе не згвалтувати не можна, так я думаю.
Це все радіо, телебачення, преса.
День без тебе – моя бездарна самотність.
Я лежу під стелею, я минаю.
Нічого ніде не сталось, тебе немає.

Кілька збройних конфліктів,
пару зрадників на екрані.
Долар виріс,
російським рублем не торгували.

Пливи, рибо, пливи

Сергій Жадан

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.

Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім –
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети –
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.

Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.

Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Балада про любов з першого погляду

Грицько Чубай

у вечірньому трамваї
така світанкова дівчина 

Коли тут почнуться дощі

Галина Петросаняк 

Коли тут почнуться дощі, і на Stephansplatz’i
більше не буде власника кумедних маріонеток,
а фіакри їздитимуть з піднятим верхом, і праця
тих, хто вулиці підмітає, ускладниться, й світопорядок
творитиме осінь, тоді я, напевно, наважусь
написати тобі листа, адже не годиться
забувати добрих знайомих. І я розкажу,
що була у будинку метеликів,
і барви у них на крильцях
є найліпшим доказом того, що Бог існує.
Про те, як ходжу щоранку вулицею Фаворитів.
І що сни мені сняться озвучені німецькою, що красу і
шляхетність міста словами не відтворити.
Про вміння мешканців міста всміхатися незнайомим,
про те, що публіку в опері тепер розважає Вебер,
розкажу тобі і, звичайно ж, я жодним словом
не обмовлюся про те, як сумно мені без тебе.

Ну скажи хіба не фантастично

Василь Симоненко

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

Вона знімає суху білизну

Іра Цілик

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин, і низького тиску, і
побуту, вона думає – ще трохи, і я буду з ним.

Ще день, і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави.
А потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне. І буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже, ще трохи, й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках. Світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни.

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні, до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

Особливості контрацепції

Дмитро Лазуткін

вже виросло і добре, що виросло
у цій країні покоління дівчат,
які кажуть: я не буду без презерватива,
або так або ніяк розумієш?

я думаю, що можна тут говорити про
певні позитивні зрушення у свідомості,
зміни менталітету і таке інше

ну, звичайно,
я теж за здоровий спосіб життя,
здорову націю,
інтелектуалів у парламенті,
мутантів на площах,
боксерів на телебаченні,
я теж не буду без презерватива

це – правильно,
та чомусь все рідше доводиться чути:
я не буду без кохання,
не ображайся,
але я не буду без кохання,
або так або ніяк розумієш…

Чи береш ти цього чоловіка

Юлія Мусаковська

чи береш ти цього чоловіка
з його загостреним відчуттям справедливості,
з його розтрісканим сном,
двоїстою натурою:
одне обличчя – оаза, а друге – піщана буря;
з розсипом зморшок навколо очей, коли усміхається,
з головою, повною складних чисел,
причинно-наслідкових зв`язків,
деталей філігранної точності

чи береш ти цього чоловіка,
з яким будеш більше мовчати, ніж говорити,
і мовчання це буде ціннішим від всіх розмов

чи береш ти цього чоловіка,
щоб вриватися з ним до нічних забігайлівок,
знімати шкірку з яблук і торкатись тонкого вінілу в чотири руки;
щоб обіймати його ногами, як стовбур дерева,
розходитись, як масло під ножем,
обертатись навколо своєї осі, щоб йому світити

чи обіцяєш
встромляти та витягати голки,
здирати та накладати пластир,
згладжувати гострі кути,
не переливати молока до кави,
витримувати нестерпно довгі паузи,
коли обертається спиною;
цілувати так жадібно, мов захлинатись водою у спеку

–

чи береш ти цю жінку
з її розладнаними механізмами,
прихованими шрамами,
колекцією сердець у кишенях сукні,
оберемком незавершених справ,
який ніколи не меншає;
з її дислексією, дірявою пам`яттю, прикушеною губою,
з великою сумкою, в якій що завгодно й багато свободи

чи береш ти цю жінку,
щоб не читати її віршів,
не читати їй нотацій,
сердитися на неї та проганяти її страхи,
упиватися недосконалостями, що творять її довершеність,
оберігати порядок дня, в якому ви – разом

чи обіцяєш
ходити навшпиньках, коли вона втілює задуми,
приходити миротворцем у її гарячі точки,
пускатися з нею берега,
вступати у суперечки й філософські диспути,
ніколи не припиняючи проростати одне в одного

–

і в зйомній совковій квартирі,
і в тісняві електрички,
і у шпаківні на батьківському домі,
і у власній оселі з великими вікнами й білими стінами,
і в лікарняній палаті, наповненій розпачем та надією,
і в готельній кімнаті, де замість підлоги – море

допоки ніщо не розлучить вас