Не стало ще однієї легенди українського футболу
У київському «Динамо» знову траур. Слідом за померлим в ніч на 1 серпня Валентином Белькевичем до кращого зі світів відправився Андрій Баль. У лютому цього року Андрію Михайловичу виповнилося 56 років. Видатний радянський півзахисник, заслужений майстер спорту СРСР помер 9 серпня на полі стадіону імені Віктора Банникова під час матчу ветеранських команд.
Журналіст «Гречки» мав честь бути знайомим з першим тренером майбутнього гравця збірної СРСР Олесем Михайловичем.
Взимку 1977-го я відпочивав «стандартні» 24 дня в санаторії «Роздол», розташованому в родовому замку графів Ляндскоронських (або Лянцкоронських). Зараз замок розграбований, запущений; облізлі стіни і гори сміття на всій території пам’ятки садово-паркового мистецтва нікого не дивують.
Щонеділі і дорослі, і діти в ошатному одязі йшли до місцевого православного храму. До «викорінення» греко-католиків в ньому розташовувався один з найбільших храмів УГКЦ у Миколаївському районі Львівської області. Ось у храмі селища з трьома тисячами населення після літургії Іоанна Златоуста я і розговорився з молодим підтягнутим чоловіком. Виявилося, це не лише викладач місцевої ДЮСШ та «дока» у навколофутбольному світі, – він на додачу ще й людина, котра відкрила майбутнього чемпіона світу у складі юнацької збірної Союзу.
– Ти ще не раз про мого учня почуєш! – Цей рефрен від Олеся Дмитровича лунав мало не через день. У кожній з ним розмові про улюблену народом гру, про напрочуд цікаві деталі тренерської роботи з юними футболістами (які до цього були невідомі не тільки мені…), про особливості життя в карпатському краї.
Андрій Баль тоді грав в «основі» львівських «Карпат». Микита Павлович Симонян, який очолював одеський «Чорноморець», наполегливо кликав хлопця до Південної Пальміри. За словами тренера Михайловича, наприкінці кожного з сезонів до «Бандерштадта» по черзі заїжджали селекціонери й інших радянських клубів, однак, на відміну від товаришів по команді, вихованець Олеся Дмитровича не поспішав покидати Львів. Мовляв, от наберуся досвіду для гри у вищій лізі, – тоді й повернемося до обговорення вашої пропозиції.
Про найвідомішого вихованця Михайловича писали й польські ЗМІ. Як не як місцевість вважалася «ісконно польськими кресами». Деякі газетні вирізки мені показував тренер Баля. Траплялося, і я, купивши в кіоску «Жолнєж вольності» («Солдат свободи»), «Жиче Варшави» або «Трибуна люду», виявляв у спортивних колонках знайоме прізвище.
Баль, – як обіцяв в далекому 77-му його тренер – обов’язково заграє і в Києві, і в збірній СРСР. А з часом, можливо, і до Москви запросять.
Чемпіон світу 1977 року в складі юнацької збірної СРСР (куди його викликав знаменитий Сергій Сальников) відіграв у львівських «Карпатах» цілих три сезони, перш ніж піддався на вмовляння Валерія Лобановського перебратися до Києва. У тому знаменному для Баля 1980-му році молодіжна збірна СРСР завоювала титул чемпіона Європи. Середня лінія нашої команди складалася з трьох львів’ян: Андрія Баля, Ярослава Думанського та Юрія Суслопарова (майбутньої «десятки» московського «Торпедо» і дворазового чемпіона СРСР у складі московського «Спартака»).
Дев’ятирічний період найважчої роботи в київському «Динамо», вдала гра у складі збірної СРСР на чемпіонатах світу 1982 року (Баль забив гол голкіперу збірної Бразилії Валдіру Пересу з 35 метрів!) і особливо на ЧС-1986 (де наші майстри поступилися в 1/8 бельгійцям завдяки зусиллям шведа Фредрікссона, який «свістів в один бік») підтвердили наявність у уродженця провінційного Роздолу незвичайного футбольного таланту.
Збулося – із «запізненням» на 30 років – й пророкування його першого тренера щодо Першопрестольної. Андрій Михайлович у 2007-2008 роках попрацював в тренерському штабі Олега Блохіна у ФК «Москва».
Останні роки Баль трудився помічником спортивного директора київського «Динамо».
– Не стало, перш за все, чудової Людини, світлої особистості, душевного і чуйного героя, – сказав сьогодні член Виконкому УЄФА, почесний президент ФК «Динамо» (Київ) Григорій Суркіс. – Оптиміст, веселун і жартівник, про таких кажуть – душа компанії, він дійсно був душею всіх команд, в яких працював протягом своєї довгої та яскравої біографії. Справжній професіонал, боєць і лицар на зеленому полі, який віддавався футболу без залишку. Гравець з неординарним мисленням, один з тих універсалів, яких ретельно підбирав для своїх команд геній Лобановський, міг закрити практично будь-яку позицію. Став гідним учнем великого наставника, повісивши бутси на цвях. З ім’ям Баля-тренера пов’язаний найвищий злет українського футболу – вихід збірної до чвертьфіналу ЧС-2006. Він грав і тренував – як жив, на повні груди, від серця. Воно не витримало в той момент, коли цей Майстер як і раніше перебував у запалі боротьби, в гущі гри…
Світла тобі пам’ять, Андріє Михайловичу.
Із досьє «Гречки»
Баль Андрій Михайлович. Захисник, півзахисник. Заслужений майстер спорту. Народився 16 лютого 1958 в селищі Роздол Львівської області. Вихованець Новороздільського ДЮСШ та львівського спортінтернату.
Виступав за команди “Карпати” Львів (1975 – 1980), “Динамо” Київ (1981 – 1990), “Маккабі” Тель-Авів (1990 – 1991), “Бней-Йегуда” Тель-Авів (1992 – 1993).
Чемпіон СРСР 1981, 1985, 1986, 1990 рр. Володар Кубка СРСР 1982, 1985, 1987, 1990 рр. Володар Кубка володарів Кубків УЄФА 1986 За збірну СРСР провів 20 ігор, забив 1 гол. Учасник чемпіонатів світу 1982 і 1986 рр. Чемпіон юнацького чемпіонату Европи-1976. Чемпіон світу серед юніорів-1977 Чемпіон Європи серед молодіжних команд 1980 та 1990 рр.
Тренер в команді “Маккабі” Хайфа, Ізраїль (1993 – 1998). Тренер в команді “Маккабі” Герцлія, Ізраїль (1998 – 1999). Тренер в команді “Акоах” Рамат-Ган, Ізраїль (1999 – 2000). Тренер-селекціонер клубу “Динамо” Київ, Україна (2000 – 2001). Головний тренер клубу “Ворскла” Полтава, Україна (2001 – 2003). Асистент головного тренера збірної України (2003 – 2007, 2011 – 2013). Асистент головного тренера в клубі “Москва” (2007 – 2008). Головний тренер клубу “Чорноморець” Одеса, Україна (2009 – 2010).
Олег БАЗАК
