Ексклюзив

«Здавалося, що жили у шизофренії, було два паралельних світи»: мешканка Херсона про 2 місяці в окупації (ФОТО)

. 11226

Ранок 24-го лютого для багатьох українців розпочався з термінового збору речей під звуки вибухів та пошуку шляхів виїзду з-під обстрілів. Херсонській громадській діячці Оксані Глєбушкіній довелося турбуватися не про свій виїзд, а про те, як відправити додому десяток колег з Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, які приїхали увечері 23-го на тренінг до Херсона на запрошення Громадського центру «Нова генерація». На посаді виконавчої директорки цієї організації до широкомасштабного російського вторгнення Оксана займалася розбудовою громад, організаційним розвитком, відстоюванням прав людини.

photo5465408337735694829

Тиждень тому, після двох місяців життя в окупації, жінці вдалося виїхати з Херсона. Про те, як квітень відрізнявся від березня, що відчувала, коли бачила ФСБ-шні машини-зетки, про отримані передвоєнні попередження і як прийняла рішення їхати, громадська діячка розповіла в інтерв’ю «Гречці».

ЛЮТИЙ. ЗА ТИЖНІ ДО…

«Усім було тривожно. Але офіційні заяви твердили, що всі готові»

Якою була ситуація у Херсоні напередодні великої війни і як ставилися влада та мешканці до повідомлень про можливий напад росіян?

Партнери нашої організації з USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) – перші, хто намагалися налаштувати нас, що треба бути готовим до вторгнення, дбати про фізичну безпеку, подумати, що робитимемо, коли пропаде зв'язок і як будемо комунікувати. Тоді це були такі незручні запитання. Для багатьох у Херсоні обговорювати це на рівні реальної загрози було важко. Це означало прийняти, що вторгнення може статися. Мені здається, на рівні психології спрацьовувало заперечення. Це замовчувалося. От така тема була.

Було тривожно, всі розуміли, що щось може статися, адже ми знаходимося дуже близько до Криму. Але це суперечило офіційним заявам, наприклад, обласної адміністрації. Вони звітувалися, що всі готові, що тероборона готова, що ЗСУ забезпечені. Тепер ми вже знаємо, що це не відповідало дійсності.

Всі порушували тему бомбосховищ ще влітку і восени. По факту вони готувалися на 5 чи 6 день, коли вже окупували місто. Ані місто, ані область виявилися абсолютно до цього не готовими. І мені здається, що навіть ті, хто знав про можливий наступ, до останнього думали, що цього не станеться.

Наші партнери за кілька тижнів до цього попросили звернути увагу на небезпеку, бо путін збирається вчинити те, чого він раніше у воєнному плані не робив. Це було лячно.

Але уявіть, що ми навіть планували 24-го лютого тренінг з моніторингу і оцінки для колег з Миколаївської, Херсонської та Одеської областей. І фактично наш ранок почався з того, що ми полетіли в готель, де вже жили люди, які приїхали напередодні увечері. Відправляли людей, щоб вони змогли повернутися до своїх населених пунктів. Сполучення вже не було і вони добиралися якимись попутками, машинами, автобусами. Бо навіть таксі вранці 24-го числа не можна було викликати.

БЕРЕЗЕНЬ

«Життя в Херсоні почалося як у вулику»

Яким був перший місяць окупації та як діяв громсектор?

«Нова генерація» – об’єднання, яке є таким собі магнітом, хабом для інших громадських організацій. Ми сформували партнерство організацій, громадську платформу, куди входили найактивніші організації Херсону. У перший день ми повернулися в офіс, сформували план А, план Б, як діятимемо, якщо пропаде зв'язок. Всі зрозуміли, що настало те, чого ми сподівалися не станеться. Потім роз’їхалися по сім’ям, я забрала маму з іншого району міста, залишила з донькою і побігла купувати продукти. Вже черги були, в паніці люди вигрібали все.

Перший тиждень березня був у здобуванні їжі, пального. Для мене це був шок, ніби махрові 90-ті. Коридор планування звузився до одного дня. Вранці ми намагалися зробити всі справи, коли є вода, світло. Ми ж не розуміли, чи будуть нас бомбити. Якщо говорити про піраміду Маслоу, наш розпорядок зводився до базових потреб, купити їжу, три години простояти, щоб потрапити у продуктовий магазин, у середині за пів години нахапати все, що встигнеш, а потім дві години відстояти в черзі на касу. Тобто щоб купити продукти я витрачала 5 годин. У моєму житті не було такого довгого шопінгу, навіть коли це робиться у задоволення.

Окрема категорія – це черги у банкомати, бо готівки у місті не стало. Залишилися з оцим обігом готівки. Усіх просили не виводити з міста кошти, розплачуватися картками.

У перші дні ми з колегами створили спільний чат, де спочатку обмінювалися інформацією про те, що відбувається, як реагувати, чи заходять війська в місто, що ми можемо зробити, щоб захистити себе. Потім, коли почалися викрадення, завдяки тому, що мали безпечний комунікаційний простір, могли фіксувати кого затримали й документувати це.

Також це допомагало допомагати. Наприклад, ми дізналися, що жінка потрапила у ситуацію домашнього насилля і не знає, куди звертатися, адже поліція відсутня. І ми от так передавали одне одному інформацію, які послуги можуть отримувати люди.

Гуманітарна криза проявилася відразу. Це відсутність ліків, памперсів, харчування. Завдяки нашим партнерам, які допомагали нам ззовні, вдавалося виходити на керівництво мережевих магазинів, їхній топменеджмент телефонував у Херсон і нам місцеві менеджери відкривали магазини й за оплаченими списками ми могли забрати товари. Так, наприклад, змогли допомогти двом будинкам сімейного типу.
Життя в Херсоні почалося як у вулику. Усі почали знаходити тих, хто у більш скрутній ситуації, без грошей, роботи.

Ми почали говорити з нашими партнерами й підтримувати волонтерські групи. Завдяки Міжнародній організації праці ми закупили продукти для волонтерської спільноти, яка готувала 300-500 порцій обідів щодня протягом двох місяців та годувала лікарні, розвозила Херсоном.

Ще один бізнес організував волонтерський штаб. Фактично у кожному районі міста була своя волонтерська група. Наприклад, хлопець фотограф зібрав своїх друзів, вони своїм коштом закуповували продукти, готували борщі та розвозили літнім людям. Інші хлопці в другому мікрорайоні розвозили продуктові набори. Потім підтягувалися ті, хто допомагав ресурсами ззовні.

Я була тим посередником, якому довіряли й під мою гарантію передавали людям гроші. Ми вийшли на донорів і вони підтримали ті волонтерські групи, які я знала. На цьому і тримається Херсон. Це такий вулик, де є люди і з влади, і з бізнесу, і журналісти. Всі, хто мають ресурс і силу, займаються цим.

У березні ми ходили на мітинги. Херсонці показали, що Херсон – це Україна і ніхто росіян там не чекав. Це показали відважні люди, які без броні виходили проти БТРів. Потім вони почали використовувати сльозогінний газ, гранати, пішли перші травми, смерті й затримання. Це стало небезпечно і кількість людей на мітингах зменшувалась.

photo5465408337735694831

КВІТЕНЬ

«Багатьох забирали, коло почало звужуватися»

Коли у квітні зайшла росгвардія, виходити було взагалі небезпечно. Мітинги стали як флешмоб: усі швидко вийшли, зробили фото і розбіглися, поки не почали розганяти силою і затримувати.

Квітень – це реально тотальна небезпека, коли знаєш, що щодня когось затримують. Ми розуміли, що можемо опинитися в тому пулі, як організація, що працює з міжнародними партнерами, а за їхньою ж версією ми грантоєди, соросята.

Ми не знали, хто у цих списках. Але моя колега декілька ночей не ночувала вдома. У мій будинок рано вранці приїхало 4 машини із символом Z, шукали працівника СБУ. Але коли я побачила, що вони до нас під’їхали, подумала, що можливо й за мною.

Згодом зрозуміли, що їхня увага зосереджена на ветеранах АТО, співробітниках правоохоронних органів і сім’ях, у яких рідні служать у ЗСУ. Якщо людей не було вдома, вибивали двері. А потім пішли публічні люди, депутати, члени органів місцевого самоврядування, лідери думок, священники, активісти. Я чомусь думала, якщо вони дійдуть до шкіл і почнуть намагатися щось зробити там, от тоді можуть згадати і про нас, бо ми працювали у гуманітарній сфері з міською радою.

Потім почали забирати наше оточення. Ставало страшно, бо це коло, яке змикається. У квітні всі стали масово виїжджати з Херсона. Змінювалися шляхи, якими можна було виїхати. Одна дорога закривалася, відкривалася інша. Ми думали над виїздом. Але знали, що є ймовірність виїжджати під снарядами. Оскільки я мала бути за кермом, вирішила залишитися в Херсоні, ніж їхати під обстрілами та в окопах сидіти з орками, бо реально ти їдеш через лінію фронту.

Зараз жодних офіційних коридорів немає. Люди їдуть на власний страх і ризики, це якась самоевакуація, адже її ніхто з влади не організовує. Тобто або люди їдуть самі, або є волонтерські групи, які організовують виїзд жінок, дітей та людей з інвалідністю. Червоний Хрест також вивозить людей.

«Було два паралельних світи: картинка, яку малювали росіяни і звичайне життя міста»

Що змінилося, коли з’явилися гауляйтери?

У Херсоні все має інший вимір, ніж у маленьких населених пунктах області. Насправді від терору потерпають села і маленькі міста як Каховка, Генічеськ, Скадовськ. Це малі громади, ховатися там набагато важче. Людей-лідерів там забирають, катують. Гауляйтери мають більшу владу там.

У Херсоні, де майже 300 тисяч населення, навіть коли виїхало 40% жителів, у них нема ресурсу, щоб управляти містом. Це і є відповідь на питання як міська рада працювала 2 місяці. Бо якби вони зайшли і забрали повноваження, вони б не втримали місто у комунальній сфері, благоустрої. Їм треба було з Херсона робити показову картинку. Тому ми заспокоювали себе, що з нами Маріуполя не буде. У місті вони не обстрілюватимуть нас, Херсон їм треба як зразково-показове місто, де під їхнім керівництвом життя нібито заграло іншими барвами.

Воно, звісно, «заграло» іншими барвами, але це імітація. Мені здавалося, що ми жили у шизофренії, було два паралельних світи: картинку, яку малюють росгвардія, ФСБ і військові для свого керівництва і яка не відповідає дійсності. І справжня картина – це життя нашої міської ради, громади, комунальних служб, бізнесу. Навіть зараз, коли вони типу запровадили рубльову зону, нема шансів це реалізувати.

Всі херсонці говорять, що тут не пройде той сценарій, що й в Криму. У Криму вони сперлися на весь той апарат, що там був. У Херсоні вони не можуть знайти колаборантів, щоб це не виглядало смішно для херсонців. На тих призначених люди кажуть: о боже, хто це.

Нас врятувала діджиталізація. Реєстри закриті, людей з папірцями нема, виборчих списків немає, все в реєстрах, печатки знищені, казначейство виведене в інший регіон, цифровий підпис з іншого міста. Керувати вони не можуть, лише створювати імітацію і залякувати людей.

Але все одно це як два паралельні життя протягом цих двох місяців. А ще постійне відчуття, що в потилицю тобі дихає небезпека. Я виїхала, але досі кожен позашляховик розглядаю як потенційну небезпеку, адже всі джипи в Херсоні були з буквами Z. На них багато з Криму заїхало ФСБ і росгвардії. До військових якось звикли, бо вони їздили на свої точки, а от «зетки» могли затримувати. Ще довго ми будемо смикатися від цих нагадувань.

photo5465408337735694832

Коли ми заїхали у Миколаївську область і побачили патрульну машину, дуже раділи, бо два місяці не було поліції. Якщо телефонуєш на 102, приїжджають зетки з орками. Останні два дні, коли нам вимкнули зв'язок, навіть «швидку» люди не могли викликати. Для мене це стало останньою краплею у прийнятті рішення виїжджати.

ПІСЛЯ ВИЇЗДУ

«Хочеться розуміння владою важливості півдня. Закладення сенсу, що південь – фортеця України»

Як плануєте допомагати Херсону зараз?

Ми дуже обережно комунікуємо з тими, хто залишився. Коли ми були там, отримали купу порад, що робити в Херсоні: давайте, озбройтесь, йдіть в партизани. Легко підказувати сидячи десь далеко, що робити. Все, що ми можемо робити зараз: підтримувати фінансово тих, хто ще готовий щось робити.

Також у нас є прифронтові громади, які звільнені. Хочемо зв’язатися з ними та запитати, що їм потрібно. Є багато дітей, які евакуйовані з сіл, ми знайшли команду психологів, які готові з ними працювати. Я оптимістка і хочу вже зараз думати, що ми втілюватимемо, коли звільнять Херсон.

photo5465408337735694830

Мені здається, все, що сталося з Херсоном ще й тому, що ніхто його особливо не сприймав серйозно. Це область, в якій за час незалежності було кільканадцять голів ОДА, кожні два роки змінюється голова. І це для них або як трамплін, або як каторга. Жодному керівнику не було цікаво, як розвиватиметься місто і регіон. Хочеться розуміння владою важливості півдня. Щоб навколо Херсона був новий сенс – південь як фортеця для України. Щоб це було відчутно на рівні політики, щоб ми не були депресивною областю, на яку звертають увагу за залишковим принципом.

Насправді якби ми були захищені, може й Маріуполя не було. І зараз багато питань до військової адміністрації, я сподіваюся, що все буде розслідувано. Коли ми думали, що це зрада і нас злили, мені сказали, ні, це просто тупість. Мовляв, не думали, що вони підуть з півдня. Ну як можна не думати, якщо це найкоротший шлях, тим паче знаючи, скільки військових у Криму. Навіть у тупості й зради є прізвища. Перше, що ми хочемо, аби не загубилися прізвища, які допустили це, а друге – щоб були зроблені такі висновки й це не повторилося. Ключове – відношення до Херсонщини як до регіону.

Записала Анастасія Зубова

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама