Ексклюзив

20 людей, на честь яких перейменують вулиці Кропивницького (ПОДКАСТ)

. 4607

 

У листопаді 2022 вже понад 50 вулиць було перейменовано. Проте ще понад 120 вулиць міста потребують змін назв. І тому в останньому епізоді подкасту «Перейменовано у Кропивницькому» ми вирішили розповісти про 20 постатей, як видатних українських митців, воїнів, громадських діячів, так і тих, хто народився чи пов’язаний із нашим містом. Їхніми іменами вулиці іще не перейменовані, але вони були запропоновані в несені у проєкт, тому цілком імовірно, що незабаром ми матимемо вулиці у нашому місті названі на їхню честь.

 

pere 3

У цьому епізоді ведучому Кирилу Поліщуку допомагають музикознавець Олександр Полячок, голова «Асоціації жінок України «ДІЯ». Кропивницький» Інна Жолобова, та завідувачка науковою редакцією Регіонального центру наукових досліджень з історії України Дарина Третяк.

 

Також слухайте нас на подкаст-платформах:

Також слухайте про те, чому взагалі перейменування вулиць зараз на часі, про жінок, на честь яких у місті назвали вулиці і про героїв-захисників, імена яких носять наші вулиці.

 Подкаст створено завдяки підтримці Чеської громадської організації NESEHNUTI.

Любите більше текст? Тоді читайте розшифровку нижче.

Микола Зеров

Микола Зеров – видатний український поет, майстер сонетної форми, літературознавець, перекладач античної поезії, критик, лідер неокласиків. Зеров був надзвичайно розумним, мав чудову пам’ять, за що друзі жартома називали його «енциклопедією». Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікативна майстерність творів Зерова вражали сучасників.

Із 1914 року Зеров був викладачем історії Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 до 1917-го року – Златопільської жіночої гімназії (наразі Златопіль є частиною Новомиргорода Кіровоградської області).
У 1935 році Зерова звинуватили в «керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією» та засудили до 10 років заслання. Проте в 1937 вирок був змінений – 3 листопада Миколу Зерова розстріляли в урочищі Сандармох. Усього ж за чотири дні свою смерть в Сандармосі знайшли 1111 в’язнів Соловецького етапу – переважно українська інтелігенція та митці. Можна лише гадати, якою була б Україна, якби всі вони продовжували працювати на благо її культурного та історичного розвитку.

Андрій Ліпатов

Андрій Ліпатов – український художник, член спілки майстрів народного мистецтва України. Із 1966 року жив у Кропивницькому, де деякий час працював інженером-конструктором, а з 1993 року повністю присвятив себе живопису. Ліпатов не мав художньої освіти, тому відносив себе до наївних художників. Ним створено незабутні образи рідного міста, його жителів, казкові сюжети та величезна кількість оптимістичних, веселих, іронічних та ліричних картин. Роботи художника знаходяться в приватних колекціях США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Японії, Аргентині, Словаччині, в музеях та галереях України.

Андрій Надєждін художник та мистецтвознавець так говорив про Ліпатова:
«Особливістю творчості Ліпатова є те, що в основному український наїв виходить з сільської місцевості, а він – суто міський художник. Наївне мистецтво відрізняється тим, що художник висловлює свої власні ідеї, думки, переживання в своїй же формі. У Ліпатова свій неповторний і впізнаваний стиль. Він художник європейського типу»

Харитина Пекарчук

Харитина Пекарчук – громадська та військова діячка, хорунжа Армії УНР, учасниця Першого зимового походу. Народилася 14 жовтня 1984 року у Сімферополі. Займалася українізацією полків російської армії, розташованих у Сімферополі, де організувала український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань російських більшовиків на Полтавщину та приєдналася до полку імені Івана Богуна армії УНР. Згодом очолювала санітарний потяг загону «Запорозька Січ». За свої військові заслуги Харитина Пекарчук стала першою жінкою, яка отримала українську державну нагороду у ХХ столітті.

Кость Оверченко

Кость Оверченко – український громадський діяч, поет і перекладач. Народився у місті Світловодськ Кіровоградської області. Був членом обласного літоб’єднання «Степ». У 2008 році став лауреатом обласної літературної премії ім. Є. Маланюка за переклад українською творів поетів Латвії. До останньої збірки Оверченка «Латвія поетична» ввійшли переклади українською мовою, над якими перекладач працював не один рік.

Моріс Подолов

Моріс Подолов – американський адвокат, баскетбольний і хокейний адміністратор, який народився у Новоархангельску Кіровоградської області. Подолов був першим президентом НБА – Національної баскетбольної асоціації, якою керував із самого заснування в 1946 році по 1963 рік. У його честь названа одна з нагород НБА – Найцінніший гравець регулярного чемпіонату Національної баскетбольної асоціації імені Моріса Подолова.

Георгій Нарбут

Георгій Нарбут – видатний український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських банкнот і поштових марок, один із засновників і ректор Української академії мистецтв, творець українського державного герба й печаті. Головною у творчості митця була робота над графічною серією «Українська абетка». У «Абетці», яка стала справжнім шедевром, художник продемонстрував велику різноманітність прийомів, що дали змогу в чорно-білих графічних аркушах втілити незліченну кількість персонажів, передати зачарування українською природою. За лише 34 роки життя, Георгій Нарбут зумів зробити фундаментальний внесок у розвиток українського мистецтва.

Леонід Тендюк

Леонід Тендюк – український поет, прозаїк, мариніст та фантаст. Народився 3 березня 1931 року в селі Володимирівка Кропивницького району Кіровоградської області.

Після навчання на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевеченка, Тендюк працював у газеті «Молодь України», а згодом, як матрос, брав участь у далеких експедиціях до Фіджі, Японії, Папуа-Нової Гвінеї, Полінезії, В'єтнаму, бував у США, Канаді, Індії, Пакистані та Австралії. Свої подорожі описував у пригодницьких оповіданнях, повістях, романах та книгах подорожніх нарисів. В одному з інтерв’ю Тендюк розповідав: «Багато незабутніх вражень, які залишили довгий слід у моїй пам'яті: і праця на суховантажах, якими возили до Японії ліс, і спецрейси самохідними баржами до Північного В’єтнаму.А скільки було цікавих зустрічей, коли я працював на експедиційному судні гідрометцентру, або кермовим на науково-дослідному судні «Витязь».

У 1992 році Леоніда Тендюка відзначили премією імені Лесі Українки за Вибрані твори у двох томах і збірку «Смерть в океані», а у 2008 році письменник отримав премію імені Володимира Сосюри.

Віталій Кривенко

Віталій Кривенко – український архітектор, почесний громадянин Кропивницького, автор численних архітектурних проєктів та символіки Кропивницького, зокрема прапора і герба. Автор понад 50 споруд соціально-культурної сфери, пам'ятників та об'єктів благоустрою. Серед найвідоміших споруд, збудованих за проєктами Віталія Єфремовича, – пам’ятник Богдану Хмельницькому, Ангелу-Охоронцю на Соборній площі, яка теж збудована за проєктом Віталія Єфремовича; пам’ятник братам Роберту і Томасу Ельворті, а також Олександру Пашутіну на площі біля Кропивницької міської ради. Віталій Кривенко брав участь у розробці генерального плану міста та проєктів планування деяких районів, а саме – Набережної та вулиці Вокзальної.

Віктор Френчко

Віктор Френчко – український скульптор. З 1973 року працював у Кіровоградському художньо-виробничому комбінаті художнього фонду України. Створив велику кількість робіт у різних жанрах, скульптурних композицій, бюстів, пам'ятників і пам'ятних знаків. Серед них: меморіальні дошки Арсенію Тарковському, Юлію Мейтусу, Семену Тютюшкіну, Миколі Смоленчуку та багатьом іншим діячам. Віктор Френчко є також автором пам'ятників чорнобильцям, козакові Головку – засновнику села Головківка Олександрійського району, стели Надії Тобілевич-Тарковській, погруддя академіку Костянтину Скрябіну в Новомиргороді та інших творів.

Петро Яцик

Петро Яцик – канадський підприємець українського походження, меценат і філантроп, відомий своїм вагомим внеском у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Серед найголовніших проєктів, профінансованих Яциком, – Український науковий інститут Гарвардського університету, Енциклопедія українознавства, Канадський інститут українських студій, Міжнародний конкурс знавців української мови. Коштом мецената видано чимало монографій з економіки, політології, медицини, етнографії, історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Грушевського англійською мовою). Сума пожертв Петра Яцика на українські інституції в західному світі перевищує 16 млн. доларів.

Любомир Гузар

Любомир Гузар – український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, священник, єпископ, кардинал Католицької церкви. Представник українського роду Гузарів. Випускник Католицького університету Америки, Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата в Римі, Фордгамського університету. 1993 року Гузар повернувся до незалежної України, став її громадянином. 2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. 2011 року вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. Протягом багатьох років залишався моральним авторитетом для українців. Був членом ініціативної групи «Першого грудня». Помер у Києві. Похований у київському Патріаршому соборі.

Семен Сорока

Семен Сорока – правозахисник, зв'язковий УПА, громадсько-політичний діяч, почесний громадянин Кропивницького. У 15-річному віці став зв'язковим в Українській Повстанській Армії. 1952 році був заарештований і засуджений як політв'язень на 25 років таборів. Через сім років звільнений, реабілітований у 1992 році. 1988 року створив у Кропивницькому правозахисну організацію, осередок Української Гельсінської Спілки. Очолював обласне Товариство політичних в'язнів і репресованих. Брав участь у Революції Гідності.

Дмитро Чижевський

Дмитро Чижевський – український науковець-енциклопедист; автор численних наукових праць зі славістики, історії літератури, філософії, релігієзнавства, лінгвістики, історії культури. Народився у місті Олександрія Кіровоградської області. З наукових розвідок Чижевського найбільша частка – близько 200 праць – присвячена Україні. Дмитро Чижевський – автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказуючи на співзвучну зміну стилів з західними впливами.

Родина Фундуклеїв

Засновником династії Фундуклеїв став Іван Юрійович Фундуклей –міський голова Єлисаветграда в 1818-1819 роках. Спочатку служив прикажчиком у місті, потім мав тютюнову лавку і магазин. Згодом став одним із найбагатших підприємців Півдня України тих часів. Його син Іван Іванович Фундуклей був Київським губернатором у 1839-1852 роках та Почесним громадянином міста Києва. Подарував Єлисаветграду землю свого покійного батька, яка згодом стала центральною площею міста. Фундуклей володів маєтками у селах Нова та Стара Осота, а також у селі Янівка – усього майже 17 тисяч десятин землі. Заснував у Старій Осоті церковно-приходську школу. Іменем Івана Івановича Фундуклея названо залізничну станцію в Олександрівці. Діяч володів маєтком у Бобринецькому повіті, в якому розмістив одну з двох бібліотек у Херсонській губернії. З 1873 року і до самої смерті був почесним членом Єлисаветградського благодійного товариства поширення грамотності й ремесел, якому жертвував кошти. У Єлисаветграді поховані дві сестри Івана Фундуклея – Олександра та Марія.

Ольга Гліва

Ольга Гліва – молода лікарка із Кропивницького, яка загинула під час пожежі в реанімаційному відділенні Запорізької інфекційної лікарні в палаті з важкохворими на коронавірус. Ольга до останнього намагалася врятувати життя своїх пацієнтів, які були підключені до апарату ШВЛ. За відвагу та самовідданість її було нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня.

Народилася Ольга Гліва 16 грудня 1994 у Кропивницькому. Закінчила Кропивницький медичний коледж ім. Є. Мухіна та Запорізький державний медичний університет. Працювала в Запорізькій обласній інфекційній лікарні лікаркою-анастезіологинею упродовж 2020-2021 років.

Про Ольгу Гліву розповіла завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця Ольга Голубовська:

«Красива, чесна, чиста людина, яку любили і поважали усі – і хворі, і персонал. Попереду було ціле життя, присвячене спасінню людей. І загинула, намагаючись врятувати чиєсь життя, повернути дихання, інтубуючи хворого».

Ольга Гліва любила природу, була життєрадісною і відкритою, вміла тонко відчувати красу навколишнього світу, чим ділилася із друзями у соцмережах: «Вдягайте себе у гарний одяг. Годуйте себе смачною їжею. Займайтесь улюбленою справою. І будьте поруч з тими, кого любите».

Марія Примаченко

Марія Примаченко – одна із найсамобутніших та найвідоміших українських художниць, ілюстраторка дитячих книг. Працювала в жанрі «наївного мистецтва» та створила понад 800 картин. В основі її робіт лежать українські казки, легенди та оповідання. Марія Примаченко у своїй творчості майстерно поєднувала малюнок і живопис, архаїку та сучасність. На її картинах знаходять втілення язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів, фантастичні істоти, люди і антропоморфні тварини, які складають її власну неповторну міфологію. Картини Марії Примаченко дивували увесь мистецький світ та експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Німеччині та багатьох інших країнах світу. На одній із виставок Примаченко побував всесвітньо відомий художник Пабло Пікассо, який зізнався, що зачарований прекрасними роботами геніальної жінки. Творчістю Примаченко надихався відомий художник Марк Шагал, перейнявши у власну творчість мотиви української художниці. У 1966 році Примаченко була відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка, а у 2022 її посмертно було нагороджено відзнакою «Національна легенда України». Окрім того, 2009-й рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Примаченко.

Світлана Барабаш

Світлана Барабаш – українська поетеса, доктор філологічних наук, професорка, авторка понад 200 наукових праць з історії української літератури, фольклору, сучасного літературного процесу та культури. Довгий час викладала в Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка, а згодом очолювала кафедру українознавства Центральноукраїнського технічного університету. Також була телеведучою програм «Вітальня Світлани Барабаш» та «Театральне фойє». За публіцистичну та літературознавчу діяльність Світлану Барабаш було відзначено обласною журналістської премією імені Володимира Винниченка та обласної літературною премією імені Євгена Маланюка, а також медаллю «Петро Могила» та орденом «Княгині Ольги» ІІІ ступеня.

Марія Садовська-Барілотті

Марія Садовська-Барілотті – українська співачка та акторка зі славленої родини Тобілевичів, яку називали українським соловейком. Марія, як і її брати Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та Панас Саксаганський, змалечку була захоплена театром. Навчаючись в Єлисаветградській гімназії Марія співала на учнівських вечорах та грала в аматорських виставах, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів.

Професійну сценічну діяльність розпочала у 1876 у складі опереткової трупи, а згодом виступала у трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського. За своє недовге 35-тирічне життя та 12 років сценічної діяльності Садовська-Барілотті виступила майже у всіх жіночих партіях опер «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Утоплена», а також зіграла головні ролі у багатьох драматичних виставах.

Софія Тобілевич у книзі спогадів «Мої стежки і зустрічі» так писала про Марію Садовську-Барілотті : «Від своєї матері вона дістала у спадщину дуже красиву зовнішність. Трохи вища середнього росту, гнучка, статурна, вона справляла враження ще зовсім юної дівчини. Те, що вона в минулому закінчила гімназію, виділяло її серед інших актрис нашої трупи. Освіта позначилася і в її праці над ролями, і в поводженні з людьми. Драматичний талант у Маші був винятковий, а до того ж він ще пов’язувався у неї з надзвичайної краси мелодійним голосом. Найменшого напруження не почувалося в її голосі, які б не були високі ноти, що їх доводилося брати. Здавалося, тому голосу не було ні кінця, ні краю. Тому легко зрозуміти, чому Марія Карпівна мала великий успіх у публіки».

Соломія Крушельницька

Соломія Крушельницька – українська оперна співачка, визнана за життя однією з найвидатніших співачкою світу, входить до переліку найвідоміших жінок України. Закінчивши 1893 року Львівську консерваторію Галицького музичного товариства, Крушельницька відправилася до Італії, де навчалася співу та драматичного мистецтва. За рік потому Крушельницька тріумфально виступила у Львові, Кракові та Варшаві. Так почався шлях неперевершеної оперної виконавиці. За свою кар’єру виконала не менше 63 партій вісьмома мовами, виступала у всіх великих оперних театрах світу.

У лютому 1904 року композитор Джакомо Пуччіні в міланському театрі «Ла Скала» представив свою нову оперу «Мадам Баттерфляй». Прем'єра провалилася, оперу освистали. Пуччіні був приголомшений цією невдачею, але друзі умовили його запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. І коли на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем'єра «Мадам Баттерфляй» із Крушельницькою – це був тріумф. Артистів і самого композитора бурхливими оплесками 17 разів викликали на сцену. Зворушений Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

Мирослав Скорик

Мирослав Скорик – видатний український композитор, музикознавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, один із найвідоміших у світі українських композиторів. Окрім академічних творів, в його доробку чимало естрадних пісень та саундтреків до фільмів. Скорик народився в родині українських інтелігентів у Львові. Його сім’я відігравала значну роль в житті Галичини. У його роду були суспільні діячі, просвітники, правники, представники науки, культури й мистецтва. Мирослав Скорик був внучатим небожем видатної співачки Соломії Крушельницької.

У 1964 році композитор створив музику до геніального фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Режисер обирав серед кількох кандидатів, але вибрав композитора-початківця, сказавши, що він правильно відчуває магію гір. У 1989 році Мирослав Скорик був головою журі першого фестивалю «Червона Рута». Опера «Мойсей» Мирослава Скорика стала першим в Україні музичним твором, який благословив Папа Римський, а постановку профінансував Ватиканом. У музичній стилістиці Скорик продовжував традиції львівської композиторської школи, дав модерну авторську візію українського фольклору, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

 

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Поширюйте

Коментуйте


Реклама