Повернути до строю: як у Кропивницькому працюють над реабілітацією військових
На перший погляд, це звичайний медичний заклад у Кропивницькому. Та перше, що впадає в око, це пацієнти: вони не в халатах чи спортивних костюмах, вони одягнені у військову форму – адже це госпіталь для ветеранів війни. Тут допомагають людям, які зазнали поранень, повернутися до строю чи адаптуватися до цивільного життя – як фізично, так і психологічно.
Навіщо у терапевтичному кабінеті госпіталю лежать розмальовки та шахи, наскільки важливо дякувати військовим і як це правильно робити – «Гречці» розповіли фізична терапевтка Оксана Бондаренко та психологиня Анна Колєва.
Перша справа – фізичне відновлення
Кожен сантиметр відділення фізичної терапії використовується для того, щоб налаштувати пацієнтів на роботу в атмосфері підтримки. Наприклад, у коридорі облаштований тренажер, який допомагає наново навчитися ходити після поранень чи травм ніг.
«За допомогою такої жилетки, що прикріплена згори до пересувного механізму, ми зменшуємо вагове навантаження на ноги, і людині легше відновлювати навички як крокувати», – пояснює лікарка Оксана Бондаренко.
Оксана Бондаренко
А ось в одному з кабінетів поруч з різноманітними тренажерами – стіл з шахами, шашками, лото, доміно та розмальовками.
«Ось ці сторінки наш 20-річний Олег розмалював: після поранення йому складно було ворушити пальцями, тримати руку. Та він дуже старанний і працьовитий – дивіться, як рівненько, за краї не заходив!», – ділиться успіхами пацієнтів терапевтка.
Фізична терапія є важливим етапом реабілітації. Адже пацієнт після поранення, наприклад, руки, яку оперували, а потім вона була нерухомою кілька місяців, не зможе одразу так само вправно нею користуватися, як до поранення.
«Тут вже працює фізична терапія – активація м’язів, суглобів, нервової системи. Ми допомагаємо повернути якісне користування тілом, відновити навички чи напрацювати нові, які потрібні для повернення до зручного життя після ушкоджень», – розповіла вона.
І хоч Оксана Бондаренко у команді фізичних терапевтів допомагає відновитися після поранень чи травм, офіційно її посада у госпіталі ширша. Вона ерготерапевтка. Ерготерапія – це допомога людині після важких ушкоджень призвичаїтися до життя вже з новими умовами, щоб досягти максимальної самостійності в побуті та стати більш соціально адаптованою.
«Наприклад, після травми людина може пересуватися лише за допомогою колісного крісла. Я ж допомагаю навчитися пересідати з крісла на ліжко чи туалет і назад, вчу, як облаштувати житло для зручного пересування, як проїхати пандусом тощо. Або як ходити з милицями – все це ерготерапія, яка може бути проміжним етапом при легких ушкодженнях, так і основним – при важких», – пояснила медикиня.
Та, окрім різноманітних тренажерів, у відділенні фізтерапії є ще один не менш важливий елемент: тумбочка з чаєм, кавою та смаколиками. Як розповіла Оксана Бондаренко, для мотивації військових, які пережили поранення і мають працювати над відновленням фізичним, дуже важлива є підтримка – не лише медична, а й психологічна.
«Тут важлива і атмосфера – дружня, оптимістична, безпечна. Наші хлопці і дівчата приходять сюди не тільки попрацювати над своєю реабілітацією, а й підтримати одне одного, поспілкуватися, посміятися. От Сергію потрібно відновлювати хапальні рухи пальців – і Павло після вправ для ніг грає з ним в шахи. І цей настрій справді допомагає», – підкреслила вона.
Проте зауважила, що бар’єри у публічному просторі – високі бордюри, зайві сходинки, відсутність пандусів тощо – є великою перепоною для адаптації зокрема і військових після поранень. За словами терапевтки, страх бути тягарем для близьких, втратити самостійність через тілесні травми надзвичайно лякає військових. І тому важливо, щоб люди, які повертаються з фронту після поранень, могли самостійно відвідати улюблену кав’ярню, зайти в магазин чи скористатися громадським транспортом без необхідності просити інших про допомогу – навіть якщо пересуватися їм допомагає колісне крісло чи милиці.
«Саме з оцих спочатку маленьких навичок починається спроможність людини повернутися з війни. І той же високий бордюр, який тепер подолати майже неможливо – це великий удар по мотивації. Тобто той простір, заради повернення у який вони стільки працювали, їх відштовхує і обмежує. Тому ми як соціум маємо змінювати і себе, і простір навколо, щоб не втрачати тих, хто повернувся з війни», – зауважила вона.
Психологічна допомога військовим у Кропивницькому
Серед дерев і альтанок територією госпіталю прогулюються пацієнти: хтось за допомогою колісного крісла, хтось – з милицями чи ціпком. Один чоловік, обережно рухаючи рукою, якою ще не до кінця опанував після складного поранення, гладить місцевого улюбленця-песика.
Більшість пацієнтів прогулюються по подвір’ю у військовій формі. Як пояснила психологиня Анна Колєва, багатьом захисникам і захисницям важко зняти однострій, бо це наразі стало частиною самоідентичності, а перебування у цивільному оточенні під час лікування є тимчасовим.
«Після реабілітації вони повернуться до служби, до армії. Тож змінити свій статус з військового на цивільний вони ще не готові, адже війна триває», – пояснила вона.
Анна Колєва
Наразі у Кропивницькому лікування проходять захисники і захисниці або з легкими пораненнями, або вже на відновленні після важких – тобто ті, хто повернеться до армії.
Анна Колєва має психологічну освіту і працює з військовими ще з 2014 року: спочатку як волонтерка, а з 2015 року вже на посаді практичної психологині у госпіталі для ветеранів у Кропивницькому.
Вона пояснила, що у 2015-2016 роках задачею психологів у роботі з військовослужбовцями було повернути людей з війни до мирного життя, допомогти ресоціалізуватися після демобілізації. Проте після 2022 року підхід змінився, війна стала масштабнішою і коли вона завершиться, коли військові зможуть повернутися додому з фронту – невідомо.
«Тому тут і зараз ми можемо лише стабілізувати психічний стан пацієнтів, зменшити тривожність. Війна триває, і вони повертаються на фронт. А глибоке пропрацювання травм потребує багато часу і внутрішніх ресурсів, тому з цим ми зможемо працювати вже після демобілізації», – розповіла вона.
Проте масштабність воєнних дій, яка збільшилася після 2022 року, зіграла і в іншу сторону. Напад Росії у 2014 році торкнувся меншої частини суспільства, тож багато українців і не відчували вдячності військовим, мали упередження щодо вимушених переселенців і продовжували своє звичне життя, бо війна здавалася чимось далеким. Та після 2022 року війна в Україні без перебільшення торкнулася всіх.
«Це згуртувало суспільство у боротьбі проти ворога, який хоче знищити нас всіх. Ми всі відчули безпосередньо цю небезпеку, ці втрати. Тому зараз пояснювати суспільству важливість того, що військові нас захищають, вже не має потреби», – пояснила вона.
Саме тому різко виросла потреба саме у фахівцях з кризової психології: адже ціла нація травмована війною та зовнішньою агресією ворога.
«Я постійно навчаюся, проходжу семінари і тренінги, як і більшість моїх українських колег, щоб вміти працювати з людьми, які пережили і переживають травму – і це не тільки військові, а цивільні, діти», – підкреслила вона.
Каже, звертатися до психологів і психотерапевтів стало однією з норм після початку повномасштабного вторгнення.
Загалом у госпіталі працюють три психологи і психіатр. Як пояснила Анна Колєва, хоч основний напрямок роботи – це саме військовослужбовці, проте отримати консультацію психолога у госпіталі можуть і родини тих, хто зараз воює на фронті, так і тих хто потрапив у полон чи загинув.
«Наші психологи ухвалять з вами зручний час і формат спілкування та проведуть консультацію – навіть якщо ви не пацієнт нашого госпіталю», – підкреслила психологиня.
Щодо консультацій з психологами госпіталю для ветеранів, що у Кропивницькому, можна звернутися за телефоном: +38(066)157-3110.
Не відвертатися від людини в однострої
Та якою важливою не була б робота самих військових і їхніх близьких з психологами, та ресоціалізація тих, хто пройшов війну є двостороннім процесом і багато в чому залежить від широкого оточення. Як зауважила Анна Колєва, військові переживають важкий та виснажливий досвід, і для відновлення чи хоча б стабілізації психічного стану потрібно багато сил. І тут необхідна підтримка не тільки родини чи близьких, а загальнодержавна система, яка не стигматизуватиме і не відвертатиметься від людини однострої.
Для прикладу Анна Колєва приводить ізраїльську систему ресоціалізації військових. Так, в Ізраїлі державне фінансування спрямовують на різноманітні заходи, які дозволяють ветеранам, незалежно від виду поранень чи травм, продовжувати бути повноцінними членами суспільства. Тобто держава фінансує створення безбар’єрності в містах, щоб ветерани з ампутаціями могли так само вільно пересуватися, як і до поранення. Держава дає пільгові кредити на створення власного бізнесу та нових робочих місць, щоб стимулювати людей, які пройшли війну, заробляти і мати фінансову незалежність, платити податки.
«Тобто гроші йдуть не на виплату виключно пільг, які самі по собі відокремлюють людину від соціуму, який має утримувати її. Навпаки, фінансування спрямовується на повноцінне включення людини у цивільне життя, щоб вона могла робити вклад у розбудову своєї держави, працювати і платити податки, а не відчувати себе тягарем для оточуючих», – зазначила вона.
Окрім державної підтримки, потрібна і суспільна. Військові не є ідеальними людьми: вони не фахівці з усіх питань, вони можуть бути злими, втомленими, роздратованими, нечесними. Тому ідеалізувати їх і очікувати, що всі вони відповідатимуть цьому ідеалу не варто. Наприклад, іноді можна почути на кшталт «ось наші повернуться з фронту – і наведуть лад».
«Ні, ці люди нас захищають від ворога, у них своя важка і небезпечна робота. В цей час ми, цивільні, маємо самі робити все для покращення життя», – порадила психологиня.
Водночас військовим важливо відчувати розуміння і вдячність людей, щоб усвідомлювати, що те, що вони стали на захист народу, цей народ цінує. За словами Анни Колєвої, звичайна подяка дає армійцям внутрішню силу і мотивацію.
«Тому у бліндажах стіни завішані дитячими малюнками, а хлопці і дівчата часто перечитують листи: це відчуття єднання, що їх не лишають сам на сам з війною. Десь пригостити кавою, десь безкоштовно підвезти, просто подякувати за службу – такі речі від нас дають захисникам розуміння, що вони на правильному шляху», – пояснила психологиня.
Дитячі малюнки у коридорах госпіталю для ветеранів у Кропивницькому
При цьому Анна Колєва порадила враховувати особистий простір людини. Наприклад, якщо хочете обійняти військову чи військового, спочатку скажіть про свої наміри і запитайте, чи не проти, наприклад: «Я вдячний вам за захист. Чи можу я вас обійняти?». Також варто бути обережними з даруванням грошей, адже це може образити людину.
І хоч війна триває, та у госпіталі для ветеранів у Кропивницькому вже зараз розробляють програми повернення військовослужбовців після фронту до звичного життя – як фізично, так і морально.
