Спіраль змін: як ромський учитель із Пантаївки руйнує стереотипи
Чому багато ромів в Україні воліють не говорити про своє походження? Як шкільне цькування змушує таких дітей кидати навчання? І чи можуть спільні толоки та молодіжний простір змінити ставлення до ромської громади у маленькому селищі?
28-річний учитель інформатики з Пантаївки, що на Кіровоградщині, Костянтин Мусенко переконаний — можуть. Через громадську організацію «Терне Берша» та власний приклад він намагається зруйнувати стереотипи й невидимість, які роками супроводжують ромів в Україні.
Від Дня шахтаря до «Терне Берша»
Історія організації почалася з бажання повернути селищу його ідентичність. Пантаївка завжди була шахтарським краєм, але з часом традиції почали згасати. Тоді ініціативна група, до якої входив і Костянтин, вирішила власноруч відродити святкування Дня шахтаря.
Успіх локального свята підштовхнув їх у 2016 році до створення громадської організації. Назву обрали символічну — «Терне Берша», що в перекладі з ромської означає «Молоді роки».
«Це про молодість — час помилок, пошуків і становлення. Саме вони нас формують», — пояснює Костянтин Мусенко.
На початку організація об’єднувала семеро людей. З роками частина команди відійшла — змінилися обставини та життєві пріоритети. Сьогодні кістяк команди — це люди, які справді «горять» своєю справою: Яніна Бігун та сестра Костянтина Рада працюють асистентками в проєктах, Олександра Агеєва відповідає за комунікації, Наталія Хуторна координує волонтерів, а Вікторія Броніславська займається ромським жіночим напрямком.
Сама поява такої організації в маленькому селищі — вже рідкісна історія. Як і її лідер.
Вчитель VS громадський діяч: баланс між дисципліною та серцем
Для громади Кіровоградщини, та й загалом України, Костянтин Мусенко — постать нетипова. Він закінчив фізико-математичний факультет, працює вчителем інформатики у рідній школі й паралельно розвиває громадську організацію. Каже, що особисто не знає жодного іншого рома, який працює в освіті.
«Вчитель — це була моя мрія зі шкільних років. Для моєї сім’ї це велика гордість», — ділиться він.
Саме робота в школі допомагає йому краще розуміти молодь. Щодня він бачить підлітків у той момент, коли формуються характер, інтереси та погляди на життя.
«Я бачу потенціал, який можна розкрити», — каже Костянтин.
Втім, поєднувати ролі вчителя й громадського діяча непросто. У класі — дисципліна та субординація, у громадській роботі — довіра й відкритість.
«Дітям і молоді часом складно сприймати мене по-різному в цих ролях», — пояснює він.
Тому найважливіше, каже Костянтин, втримати баланс між авторитетом і довірою. А головне завдання, яке він ставить перед собою в обох ролях, розірвати коло стереотипів. Він добре знає, як упередження й цькування в школі змушують ромських дітей втрачати віру в себе та кидати навчання. Йому в цьому сенсі пощастило: родина завжди цінувала освіту та мала професії, і це стало захистом від багатьох ярликів.
Криве дзеркало статистики та побутова дискримінація
Загальна ситуація з правами ромів в Україні залишається складною, а офіційні цифри — застарілими. Останній перепис населення 2001 року зафіксував лише 47,6 тисяч ромів, тоді як за оцінками громадських організацій ця цифра сягала від 200 до 400 тисяч осіб.
Схожий розрив спостерігається і на регіональному рівні. Останнє опитування на Кіровоградщині показало лише 950 ромів, але Костянтин Мусенко переконаний: цю цифру можна сміливо множити на 10, а то й більше.
«Державні дані працюють як криве дзеркало, вони фіксують переважно тих, хто потрапляє в поле зору соцслужб. Самодостатніх й інтегрованих ромів немає в цій статистиці», — каже він.
Ця невидимість посилюється страхом дискримінації. Багато освічених ромів воліють не говорити відкрито про своє походження, бояться, що це може вплинути на кар’єру чи ставлення до них. Для тих, хто не приховує своєї ідентичності, існує значний ризик зіткнутися з базовим набором стереотипів: звинуваченнями у крадіжках, обмані та безграмотності. Найсильніше це б’є по підлітках.
«Коли дитина постійно стикається з цькуванням у школі, вона поступово втрачає мотивацію до навчання. Згодом це впливає на її можливості в майбутньому й лише поглиблює замкнене коло бідності та ізоляції. Держава працює швидше, ніж суспільство. Закони приймаються, але для зміни побутової свідомості потрібен значний час», — підсумовує він.
Саме тому у «Терне берша» вирішили змінювати ставлення людей одне до одного в інший спосіб.
Не сегрегація, а інтеграція
Костянтин переконаний: змінити ставлення до ромів лише розмовами неможливо. У «Терне Берша» роблять ставку на спільний досвід — коли молодь різного походження працює разом, знайомиться і поступово долає стереотипи.
Один із ключових напрямків цієї роботи — локальні ініціативи з благоустрою: толоки, облаштування громадських просторів тощо. У кожному проєкті беруть участь молоді люди різних етнічних груп.
«Якщо ми виокремлюємо ромів в одну групу — це вже сегрегація. А ми категорично проти. Дуже багато стереотипів поширюють люди, які ніколи не стикалися з ромами особисто. А тут вони просто працюють разом і знайомляться ближче», — каже Мусенко.
Одним із таких проєктів стала співпраця з ГО «Будуємо Україну разом»: молодь ремонтувала лавки й облаштовувала територію на центральній площі Пантаївки. Костянтин зі сміхом згадує, як ті самі хлопці й дівчата, що власноруч їх фарбували, потім ревно стежили, щоб ніхто не ставив на них ноги.
Згодом у Пантаївці почали з’являтися культурні та освітні проєкти. Найважливішим для команди стало створення молодіжного простору «Garage», місця, де підлітки та молодь могли б збиратися, спілкуватися й реалізовувати власні ідеї.
Простір облаштовували власними силами: із бюджетом у 20 тисяч гривень та допомогою близько 30 волонтерів. Коли грошей почало бракувати, команда оголосила збір.
«Небайдужих виявилося більше, ніж ми очікували. Донатили навіть військові — ті, хто ще недавно сам був частиною цієї молоді. Я досі відчуваю відповідальність за це», — каже громадський діяч.
Ще одним проєктом стала ініціатива «Як звучать народи», знайомство з культурами різних народів через театр. До неї долучилися чотири команди: учасники самостійно обирали народ, вивчали його історію та традиції, дивилися документальні фільми, а згодом готували театральні постановки.
Костянтин згадує, що завжди помічав у школі дистанцію між ромськими та неромськими підлітками. «Вони жили в одному селищі, але майже не спілкувалися між собою», — каже Костянтин.
Після кількох місяців спільної роботи ситуація почала змінюватися.
«Я побачив, що вони почали об’єднуватися і дружити. Проєкт був із великим серцем — і він справді допоміг підліткам подолати дистанцію», — додає він.
Освіта і відповідальність
«Терне Берша» працює і з темами освіти, працевлаштування та інтеграції ромської молоді. Одна з ключових проблем, каже Костянтин, соціальний розрив усередині самої спільноти. Частина родин має освіту, стабільну роботу й уже інтегрована в суспільство, інші роками живуть у складних соціальних умовах.
«Освіта — це база. Не обов’язково про вищу освіту, але навіть базова дає можливість нормально жити в цьому суспільстві», — говорить він.
Організація реалізує проєкти підтримки власної справи, перекваліфікації та здобуття нових професій — у партнерстві з донорами та бізнес-консультантами. Зараз «Терне Берша» працює в рамках проєкту, що фінансується німецьким Фондом «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ): родини можуть отримати до 1500 євро на закупівлю обладнання, менторський супровід і консультації з експертами. За два конкурсні відбори підтримано 12 власних справ і семеро людей здобули нові професії. Частина учасників приходить з ідеєю створити бізнес з нуля, інші — прагнуть розвинути те, чим уже займаються.
Костянтин каже: залучити ромську молодь до таких проєктів часто складніше, ніж здається.
«Не завжди виходить одразу дати людині вудку. Інколи спочатку треба зайти з рибкою, а вже потім зрозуміти, хто готовий рухатися далі», — пояснює він.
Втім, навіть успішна інтеграція всередині громади сприймається неоднозначно. Частина людей боїться, що разом з освітою та змінами молодь втрачатиме ромську ідентичність. Костянтин із цим не погоджується.
«Людина може знати ромську мову, поважати традиції й одночасно бути частиною суспільства та хотіти кращого життя», — каже він.
Але навіть тим, хто готовий інтегруватися, доводиться долати цілком практичні бар’єри — передусім нестачу роботи та перспектив. Повномасштабне вторгнення додало нового виміру: частина ромів виїхала за кордон як біженці, а повернувшись, вже знає, що можна жити інакше — і хоче кращих умов для себе і своїх дітей.
«Зміни не швидкі, але процес уже запущений», — підсумовує активіст.
Схожий процес відбувається і всередині самої «Терне Берша».
Навчити й відпустити
Сформувати активне молодіжне середовище в маленькій громаді — лише половина справи. Значно складніше, зізнається Костянтин, втримати молодь поруч. Пантаївка для багатьох стає стартовим майданчиком: підлітки приходять у проєкти «Терне Берша», навчаються, отримують навички та досвід, а потім їдуть далі. Вступають до університетів, переїжджають, змінюють сферу.
«Раніше ми через це дуже переживали. А потім усвідомили: це нормальний процес», — говорить він.
Відтік перетворився на усвідомлену стратегію: організація вкладає в людину, а вона несе зміни далі.
«Вони мають стати частиною суспільства: працювати, навчатися, будувати плани поруч з усіма іншими. Ми готові дати все можливе, щоб вони змінювали світ. Не обов’язково залишатися саме з нами», — пояснює Костянтин.
Це і є те, що в організації називають спіраллю: вплив, який не зупиняється на виході з проєкту. За десять років Костянтин хоче бачити «Терне Берша» вже не просто локальним осередком, а всеукраїнською мережею, яка масштабує досвід маленьких ініціатив по всій країні. Адже справжній масштаб не в кількості членів команди, а в глибині того, що лишається в людині. Масштаб — це коли твої дії тривають без тебе.
Нагадаємо, раніше «Гречка» розповідала історію мами з Кропивницького Маргарити Ященко, яка, допомагаючи своєму сину у боротьбі із хворобою Дюшена, змінила підхід до лікування його недуга в цілій країні.
