«Ти мене виборола»: історія повернення з полону захисника Маріуполя Дмитра Чорного
Морпіха та захисника Маріуполя з Кропивницького Дмитра Чорного звільнили з трирічного полону під час обміну 19 квітня. Кохана захисника Діана Щикот розповіла «Гречці» про перший дзвінок і зустріч після трьох років чекання та про самопочуття воїна.
Захист Маріуполя
Кропивничанин Дмитро Чорний — воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. До української армії він доєднався ще до повномасштабного вторгнення. А вже навесні 2022 був серед тих, хто давав відсіч російським загарбникам у Маріуполі.
Як розповіла Діана Щикот, під час захисту міста воїни 36-ї бригади опинилася в оточенні росіян на заводі Ілічча. Там вони пробули 46 діб під постійними обстрілами — без води, їжі та медикаментів.
Тоді військові спробували прорватися з оточення, але двічі їхню колону розбивали росіяни. 12 квітня бійцям 36-ї бригади вдалося вийти зі вщент зруйнованого заводу, але тоді ворог захопив їх у полон.
Дівчина каже, що Дмитро з побратимами потрапив спочатку в Оленівську колонію, а потім його неодноразово перевозили.
Останнім місцем перебування Дмитра, про який знала Діана, стала колонія в глибині росії — у мордовії.
Він мені зателефонував і прокричав: «Кохана я вдома»
Діана розповідає, що 19 квітня 2025 в одному з неофіційних Telegram-каналів побачила списки полонених, яких збираються звільняти.
«Серед прізвищ та імен побачила дані Дмитра. Тоді я не була впевнена, що його звільнять. Адже в останній момент російська сторона змінює списки, не дотримується умов. Але я збрешу, якщо скажу, що не зраділа, побачивши його імʼя», — розповідає дівчина.
Діана одразу після побаченого у Telegram-каналі почала перевіряти повідомлення від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, очікуючи офіційного повідомлення про звільнення із полону свого коханого.
Але першим про своє повернення Діані повідомив сам Дмитро.
«Не встигла я перевірити офіційне повідомлення, як мені зателефонували по відеозвʼязку. Це була працівниця Координаційного штабу, а на відео — Дмитро! Він усміхався й кричав: “Кохана, я вдома”», — пригадує дівчина.
Саме в той день, 19 квітня, Дмитру виповнилося 23 роки. Попередні три дні народження морпіх зустрів у полоні.
«Ці емоції просто не передати словами. Я вірила і не вірила, що цей день настав. Це було диво, радість. Наче тягар впав із плечей. Це був найкращий подарунок і йому, і мені», — каже Діана Щикот.
Вона розповідає, що бачила Дмитра по відеозвʼязку лише кілька хвилин, а після цього одразу зателефонувала розповісти про повернення захисника його бабусі Наталі.
«Наступного дня, 20 квітня, я з бабусею Наталею поїхали до Дмитра. Нам дозволили побачитися лише на 15 хвилин. Але й ці короткі хвилини після років чекання були найкращі».
«Він не вірив, що йде на обмін»
Дівчина розповідає, що Дмитро не знав, в якій колонії та де саме його утримували росіяни. Проте листи, які йому надсилала кохана дівчина, отримував.
«Мої листи доходили до нього. І це допомогло йому триматися, давало віру. Він знав, що я про нього не забула. Це для Дмитра був промінь надії», — поділилася вона.
Діана розповідає, що морпіх до останнього не вірив, що його обміняють і думав, що потрапить до чергової колонії.
«Дмитро казав, що на обміні побачив побратимів, яких вважав загиблими в Маріуполі. Він дуже зрадів, що вони живі».
«Дякую, що дочекалася»
Нині Дмитро на реабілітації. Діана Щикот розповідає, що цими вихідними їздила до Дмитра побути поруч та підтримати, але вже не на 15 хвилин, а на два дні.
«До цього йому обмежили фізичне спілкування, бо після полону всі мають дуже ослаблений імунітет. Карантин закінчився, і йому дозволили гуляти містом зі мною майже увесь день. Дмитро звикає до людей, до навколишнього середовища. Потрошку відходить від того жахіття. Каже мені постійно: “Дякую, що дочекалася”».
Про терміни лікування захисника говорити поки зарано.
«Не хоче говорити мені про стан здоровʼя. Постійно каже, що все нормально, щоб я не хвилювалася. Зараз лікується, отримує необхідний медичний догляд», — пояснює дівчина.
«Ти мене виборола»
Українці у полоні часто навіть не здогадуються про те, як їхні рідні борються за них, як «вигризають» у російської сторони крихти інформації та можливість хоча б передати листа, дізнатись про їхній стан. Як у містах і громадах люди виходять на акції на підтримку військовополонених.
Часто росіяни намагаються «зламати» полонених, розповідаючи, начебто про них «всі забули». Тому Дмитро був здивований, коли дізнався, як насправді боролася його кохана і рідні.
«Він не очікував цього. Так і сказав — “Ти мене виборола”», — говорить Діана Щикот.
Дівчина каже, що продовжуватимете виходити на акції на підтримку полонених та зниклих безвісти за можливості. Вона наголошує, що боротися за військовополонених потрібно, писати листи важливо, бо це дає результати. Потрібно лише вірити й не здаватися.
Бабуся Дмитра Наталя кожної неділі ходить на акції-нагадування у Кропивницькому. Каже, що хоч її онук повернувся, але тисячі українців і українок ще досі у ворожому полоні.
Фото надала Діана Щикот
