«Я хочу зупинити несправедливість»: військовослужбовець з Аргентини розповів про службу в ЗСУ
У боротьбі проти російських загарбників зброю до рук взяли не тільки українці й українки. До лав захисників доєднуються громадяни інших країн. Серед них Еммануель Вільте, який приїхав з Аргентини. «Гречка» розпитала його про мотивацію та про стосунки з українськими побратимами.
Подвійна мотивація
«Я чув від медсестер про іноземця у лавах ЗСУ, який тут перебуває — то це ти ж? Не знаю, чи ти розумієш мене, та дякую тобі!», — каже пацієнт у дворі однієї з лікарень у Кропивницькому, коли почув, як Еммануель розмовляє іспанською.
Еммануель Вільте відповідає з сильним іспанським акцентом: «І тобі дякую, брате!».
Англійської він майже не знає. Іноді намагається пояснити свою думку українською, та коли не вистачає слів — переходить на рідну іспанську. Надиктовує автоперекладачу, уважно перевіряє речення, чи правильно записані — і автоматичний голос передає дослівний переклад. Зрідка переклад «не потрапляє» у контекст, проте зрозуміти основну думку вдається.
Зізнається, поправляючи на плечах піксельну куртку ЗСУ, що в Україні йому часто дякують незнайомці — і цивільні, і військові.
Еммануель родом з Аргентини. Працював у волонтерській службі, потім у супермаркеті — та ніколи не думав повʼязувати життя з військом. Проте коли побачив у новинах про повномасштабне вторгнення росії в Україну, то вирішив долучитися до української армії.
«Я приїхав тому, що вважаю несправедливим, що одна країна вдерлась до іншої. Тому я прибув до України у серпні 2022 року», — розповів він.
Спочатку він потрапив у батальйон, де служив піхотинцем. Там отримав позивний «Кока» — через те, що обожнює пити Кока-колу. Особливо пишається унікальним шевроном: пляшка Коли на фоні українського і аргентинського прапорів.
Каже, що у тому батальйоні йому довелося служити лише з українцями — і це було і круто, і важко водночас.
«Це все через мовний барʼєр. Адже хочеться поспілкуватися з кимось рідною мовою, не задумуючись над перекладом і без автоперекладача у телефоні», — розповів він.
Під час однієї з перших відпусток на службі він познайомився з майбутньою дружиною — Марією. Переписувалися спочатку онлайн, домовилися про зустріч. Аргентинець зізнався, що закохався з першого погляду.
«Зараз ми вже третій рік разом, одружені, в нас підростає донька Софійка. І це ще одна мотивація для мене бути в армії. Адже тепер в Україні в мене є родина, і я хочу захистити її», — розповів він.
Новий підрозділ та Курахівський напрямок
За три роки служби в українській армії Еммануель Вільте пару разів доводилося змінювати підрозділи, в яких він служив.
Певний час воював проти окупантів у курській області. Згодом підрозділ розформували, і Еммануелю знайшли вакансію у підрозділі, в якому він служить і зараз. Вони тримають оборону на Донеччині.
Каже, що у підрозділі йому дуже комфортно: йому подобається і його, і побратими. Окрім українців, у підрозділі служать ще троє іспаномовних вояків: з Перу, Колумбії та Бразилії.
«У нас чотирьох є свої культурні особливості, свої політичні й історичні погляди. Тому, мабуть, четверо іспаномовних у підрозділі — це ідеальний варіант. Було більше, то пересварилися б», — посміхається він.
Командир вчить іспанську
«Гречці» вдалося поспілкуватися із «Варламом» — командиром взводу, в якому служить Емануель. Командир знає англійську, та ось іспанську почав вчити, коли у його підрозділ прийшли іноземці.
«Вперше іспаномовна людина прийшла до нас у липні 2024 року. Зараз у нас четверо іспаномовних служать. В першу чергу вивчили команди, які потрібні для роботи: ми іспанською, вони — українською. В цьому швидко поладнали. А в побуті використовуємо автоперекладач», — пояснив він.
«Варлам» розповів, що українці допомагають іноземцям-побратимам у побутових проблемах, юридичних тонкощах. Та й просто поспілкуватися — це важливо для взаємопідтримки.
«Звісно, зі своїми я постійно на звʼязку. І поза роботою ми теж спілкуємося. “Кока” розповідає про доньку Софійку, про дружину. А у нашого воїна з Перу кохана дівчина у Тернополі, він планує освідчитися», — сказав він.
Окремо «Варлам» відмітив, що у «Коки», як і у інших трьох іспаномовних воїнів у підрозділі, дуже висока мотивація і готовність працювати.
«Всі вони одразу показали, що готові працювати, і в складних умовах теж. Був випадок, коли вони витягали поранених побратимів з палаючої машини, врятували їм життя», — додав «Варлам».
Сам Еммануель каже, що обговорював з іспаномовними побратимами про їхню мотивацію долучитися до української армії.
«Можу вам сказати, що мотивація, яку ми всі маємо в нашому батальйоні, полягає в тому, щоб допомогти країні будь-яким можливим способом. Адже поодинці ми мало що можемо, але разом можна зробити багато чого. Ось ми і робимо», — поділився він.
«Борюся за майбутнє в Україні»
Еммануель Вільте поправляє мілітарі-куртку, сидячи на лавці у дворі однієї з лікарень у Кропивницькому. Поруч стоїть пляшка Кока-коли, він час від часу робить ковток.
«Поранення я отримав від ворожого дрона, коли ми були у траншеї. Він вибухнув переді мною, за пів метра, і мене віднесло вибуховою хвилею. Пошкодило барабанну перетинку, контузія», — розповідає він.
Додає, що у них була сітка від дронів, завдяки чому безпілотник не влучив, а вибухнув поруч. «Інакше ми четверо, які були там, не вижили б. Це врятувало нам життя», — додає він.
На руці у нього тоненький чорний браслет, а під футболкою сховані кулони-обереги. Він їх показав, але попросив не фотографувати — каже, це особисте.
«Це мені дружина передала. Це з церкви, вони намолені. Я вірю, що це рятує мені життя, оберігає мене», — поділився він.
З лікарями і медсестрами намагається спілкуватися українською, та якщо не вдається, тоді користується автоперекладачем.
«За мною добре доглядають. До цього був у лікарні в Запоріжжі, потім мене направили у Кропивницький. Тут гарно і затишно. Медична допомога безоплатна», — розповів він.
Аргентинець запевнив, що неодноразово стикався з шанобливим ставленням до нього як до військовослужбовця. Часто у нього відмовляються брати оплату за послуги. Наприклад, якось він пішов до дантиста, та той відмовився брати гроші взагалі за роботу.
«Він мені так і сказав: ви допомагаєте моїй країні, тож я з вас і копійки не візьму. Тут, в Україні, я відчуваю підтримку і бачу перспективу для себе», — каже аргентинець.
Еммануель зізнався, що після війни планує залишитися з родиною в Україні.
«Після перемоги я мрію з родиною жити в Києві, мені подобається велике місто. Буду працювати курʼєром, або в супермаркеті — на якійсь звичайній, спокійній роботі, не у війську. Я бачу своє майбутнє тут, в Україні, і за це майбутнє я борюся», — зізнався він.
***
Протягом розмови він зідзвонюється з командиром — розповідає, в якому він стані, питає про справи у підрозділі. Каже, що повернеться до служби, як тільки дозволять лікарі.
Його підрозділ же наразі продовжує боротьбу на Курахівському напрямку. Вони оголосили збір, кошти з якого витратять на ремонт і закупівлю необхідного обладнання.
Долучитися до збору можна, задонативши будь-яку суму за реквізитами:
- посилання на «монобанку» https://send.monobank.ua/jar/6N4GLqrMdF,
- номер картки для збору 4441 1111 2022 2090.
Раніше «Гречка» розповідала про французького добровольця Брандона Ніколаса, який очікує на протезування ноги, щоб повернутися на передову.
