Яким міг бути Instagram 100 років тому: архівні світлини кропивничан
Світлини часто красномовно говорять за саму людину: як проходить її день, яку каву вона полюбляє, що готує на сніданок, куди подорожує, які місця відвідує, які дивиться фільми та читає книги. Тому фотографій за день у кожного наразі може бути безліч і часто вони потрапляють у соцмережі. Натомість у наших предків за життя могло бути всього-на-всього декілька знімків: дитинство, під час навчання або з випуску, з весілля, поодинокі сімейні фото. “Гречка” вирішила зазирнути в архіви та уявити, яким міг бути Instagram, якби ним користувались кропивничани 100 років тому.
Архіви замість соцмережі
За словами заступника директора з наукової роботи Центральноукраїнского обласного краєзнавчого музею Владислава Колесніченка, зараз світлини кропивничан 100-річної давнини можна зустріти в архівах музеїв, у приватних колекціях та на аукціонах. Є містяни, які приносять фотографії, які їм просто не потрібні, оскільки не несуть для них цінності, але вони цінні як історичні світлини.
За словами багатьох істориків, спостерігаються і такі прикрі випадки, коли старі фотознімки знаходять на смітнику.
“Багато старовинних фотографій, як і вишиванок чи українських рушників, як і решту прикладів культурної спадщини, вивезли до країни-агресора в різні часи. Це прослідковується на аукціонах, де фотографії з українцями у вишиванках підписані як “жители Санк-Петербурга в южнорусских костюмах”, – зазначив Владислав Колісніченко “Гречці”.
Студентські фото
У коментарі “Гречці” заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею Павло Рибалко зазначив, що за життя люди робили небагато світлин. Переважно це були світлини з місць навчання. До прикладу, станом на 1913 рік у Кропивницькому (тоді Єлисаветграді) були такі навчальні заклади:
- громадська жіноча гімназія;
- жіноча гімназія Єфремовської;
- жіноча гімназія Тослен;
- три чоловічі гімназії.
Є деякі фотографії в архівах, на яких зображено студентів, які навчались в цих закладах.
Фото: архів фонду Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею
Мода на етностиль
Сто років тому багато українців фотографувались в образах, як це роблять і їхні сучасники. У ті часи, як і нині, прослідковувалась мода фотографуватись у вишиванках. Це могли бути як власні вишиті сорочки, так і ті, що були в наявності при фотоательє.
Фото: архів фонду Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею,1911 рік
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка
“Тоді було модно відчувати й усвідомлювати себе українцем і фотографуватись в національному образі. Багато людей, і бідних і заможних, фотографувались у вишиванках. До речі, про соціальний статус можна було дізнатись по взуттю або за його відсутності”, – підкреслив науковець.
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка
За словами Владислава Колісніченка, вишиванки та прикраси (дукачі, намисто, віночки), які ретельно зберігались як сімейна реліквія у скрині, одягались саме на свята.
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка
Наявність прикрас після голодомору вже не прослідковується, оскільки під час голоду (1932-1933 років) золоті та срібні монети, карбованці та прикраси були як розмінна монета, які обмінювали на хлібину чи кілограм зерна чи інші продукти.
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка, 1931 рік.
“Такі цінності, які зберігались та передавались з покоління в покоління віддавали за безцінь для того, щоб самим вижити і сім’ю свою прогодувати. На той момент не зважали на родинну цінність, для них головним було просто вижити”, – наголосив науковець.
Цікаво, що перші фотографії в нашому регіоні почали робити в кінці ХІХ століття. За радянської влади люди продовжували фотографуватись навіть на початку 1920-1930 років.
Навіть напередодні голодомору зустрічаються фотографії у національному образі. Але це радше виняток із загалу.
Проте в фотостудіях можна було вибрати собі й інший образ.
До прикладу ця панянка сфотографувалась в образі ромки. Про це говорять розкидані карти та її вбрання. Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка, 1932 рік
Ці листівки кропивничани (тоді мешканці Єлисаветграда) дарували своїм друзям та близьким світлини в якості листівок “на добру пам’ять”.
Фотографію могли собі дозволити як заможні містяни, так і звичайні робітники та селяни, які могли накопичити гроші та вибратися до міста і зробити сімейний знімок.
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка, архів фонду Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею
Простежується також, окрім студійних світлин, і фотографії, зроблені фотографами на природі (біля родинного будинку до прикладу).
Фотографи також їздили по селах і всі охочі мали можливість зафіксувати себе на знімку.
Фото: приватна колекція Владислава Колісніченка, 1933 рік.
Фотоательє, які працювали на теренах Кіровоградщини, ставили відповідно свої штампи. На той час на Кіровоградщині працювали близько 10 фотостудій (Олександрія, Бобринець, Єлисаветград). Щонайменше 5 фотостудій працювали у Єлисаветграді.
Як “Гречка” повідомляла раніше, у Кропивницькому є 20 будинків, які мали жіночі імена. А історії визначних жінок, які діяли на теренах Кіровоградщини і яких можна назвати першими феміністками можна прочитати тут.
