Замовчування лише нашкодить: як говорити з дітьми про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність

Ольга Просяник — секспросвітниця, тренерка сексуальної освіти. Вона пройшла навчання за програмою «Школи сексології та психології Happy Life» і проводить тренінги для батьків і підлітків. На відміну від того, що більшість людей уявляють під словом «секспросвіта», її робота — про межі, безпеку, зміни тіла, згоду і відмову; про  те, як говорити про все це так, щоб дитина не боялася прийти до вас по допомогу.

Матеріал створено в межах програми підтримки регіональних медіа від Wonder Media Forum та ГО «Почута»

Що таке СОГІ — і чому це не про секс

СОГІ — абревіатура, яка означає сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Обидві речі є вродженими: ми не обираємо їх, як не обираємо групу крові чи колір очей. Ані виховання, ані соціальне середовище не можуть їх «нав’язати» чи змінити.

Сексуальна орієнтація — це про романтичний потяг, закоханість і почуття, а не про сексуальну поведінку. Важливо також розрізняти орієнтацію і сексуальну поведінку. Орієнтація — вроджена. Поведінка — те, що людина обирає свідомо. Гетеросексуальна людина може мати гомосексуальний досвід, але це не змінює її орієнтації. Так само і навпаки.

Тобто людина може, наприклад, через тиск гомофобного суспільства практикувати виключно гетеросексуальні стосунки, проте почуття мати до представників чи представниць своєї статі. 

Американська психологічна асоціація визначає її як стійкий емоційний, романтичний та сексуальний потяг до людей певної статі або гендеру.

Гетеросексуальність — потяг до людей протилежної статі — є статистично найпоширенішою. Гомосексуальність означає потяг до людей своєї статі, бісексуальність — потяг до людей обох статей, не обов’язково рівною мірою. Пансексуальність — потяг до людей незалежно від їхньої статі чи гендерної ідентичності. Асексуальність — відсутність або мінімальний сексуальний потяг до інших; при цьому асексуальні люди можуть мати романтичні почуття і стосунки.

Частка негетеросексуальних людей у світі стабільно становить 7–10% — і це не змінюється від культури, епохи чи рівня «пропаганди».

«Сексуальна орієнтація — це про кохання, закоханість, романтичні почуття. Що в них може бути поганого?», — каже Ольга Просяник.

Гендерна ідентичність — це внутрішнє, глибоко особисте відчуття людиною своєї статевої приналежності. Вона визначає, ким людина себе усвідомлює — жінкою, чоловіком, небінарною людиною чи кимось іншим. Гендерна ідентичність не завжди збігається з біологічною статтю, визначеною при народженні.

Простий спосіб розрізнити ці два поняття: гендерна ідентичність відповідає на запитання «Хто я?», а сексуальна орієнтація — «В кого я закохуюся?». Це абсолютно різні речі, і одне не визначає інше.

Щоб зрозуміти, що таке гендер, варто пам’ятати: те, що вважається «жіночим» або «чоловічим», не є незмінним — це соціальні норми, які різняться в різних культурах і змінюються з часом. Наприклад, панчохи спочатку були виключно чоловічим аксесуаром, а підбори — взуттям аристократів-чоловіків. Сьогодні ці речі асоціюються з жіночністю. Тобто гендер — це не біологія, а те, що суспільство приписує певній статі.

У більшості людей гендерна ідентичність збігається з біологічною статтю — це називається цисгендерністю. Але є люди, у яких це не так:

• трансгендерні люди — ті, чия внутрішня ідентичність не збігається з біологічною статтю, визначеною при народженні. Наприклад, людина з чоловічою біологічною статтю може відчувати себе жінкою;
• небінарні люди — ті, хто не ідентифікує себе повністю ні як чоловік, ні як жінка. Це не щось нове: у багатьох культурах світу третій гендер (поза бінарною системою статі) існував задовго до сучасних дискусій;
• гендерфлюїдні люди — ті, чиє відчуття своєї гендерної ідентичності може змінюватися з часом;
• агендерні люди — ті, які не ідентифікують себе з жодною статтю чи гендером. Вони відчувають повну відсутність гендеру або описують себе як безгендерних чи гендерно нейтральних людей.

За різними оцінками, близько 1–1,5% людей мають гендерну ідентичність, яка не збігається з біологічною статтю при народженні.

Про «пропаганду», яка насправді не працює 

Один із найпоширеніших страхів батьків — що дитину можна «схилити» до іншої орієнтації через розмову чи книжку. Ольга Просяник пояснює, чому цей страх не має наукового підґрунтя.

Якби пропаганда сексуальної орієнтації взагалі діяла — ми всі були б гетеросексуальними. Саме гетеросексуальні стосунки домінують у фільмах, книжках, рекламі, весільних традиціях. Гетеропари відкрито проявляють почуття на публіці, їхні стосунки вважаються «нормою за замовчуванням». Однак попри цей тотальний вплив гетеронормативної культури частка негетеросексуальних людей у світі стабільно становить 7–10% — і Україна не є винятком.

«Якщо розмова про сексуальну орієнтацію могла б її змінити, ніхто б не залишився геєм чи лесбійкою — настільки потужний тиск гетеронормативності існує в нашій культурі», — пояснює Ольга Просяник.

У 1973 році Американська психіатрична асоціація офіційно виключила гомосексуальність зі списку психічних розладів. З того часу наукові докази лише накопичуються. Практики так званої «конверсійної терапії», що нібито змінюють орієнтацію, визнані шкідливими і заборонені в багатьох країнах. Змінити сексуальну орієнтацію неможливо, а такі практики завдають серйозної психологічної шкоди і можуть бути формою насильства.

Те, що насправді можна нав’язати дитині — це сором, страх і відчуття «ненормальності» у самосприйнятті. І саме вони є небезпечними для неї.

Що відбувається, коли батьки мовчать — і чому відкрита розмова рятує

Дитина та підліток, з яким батьки відмовляються говорити про безпеку власного тіла, про сексуальні й романтичні стосунки, — знайде відповіді в інтернеті, соцмережах або від випадкових «довірених» дорослих. Жоден із цих варіантів не гарантує ні достовірної інформації, ні безпеки.

Ольга Просяник наводить приклад: хлопчик дивився порнографію і вирішив, що стусан перед поцілунком — це норма романтичних стосунків. Під час першого реального побачення він так і вчинив. Дівчина злякалася, хлопець пережив шок від того, що реальність відрізняється від побаченого на екрані.

Аналогічна динаміка працює і з темою СОГІ. Підліток, у якого виникли почуття до людини своєї статі, може натрапити на гомофобний контент, чути гомофобні фрази від батьків і вирішити, що з ним щось не так, а його почуття — «неправильні». І не говоритиме про них із батьками, боячись засудження. Або знайде «безпечного дорослого» на стороні, якому насправді не варто довіряти.

«Якщо дитина вам не довіряє — вона знайде кому довіряти. Але чи можна довіряти цій людині — зовсім інше питання. Тому батькам варто усвідомити, що правильне виховання — це виховати щасливу, а не “зручну” для себе та оточуючих людину», — каже Ольга Просяник.

Дослідження показують: батьківська підтримка після камінауту (коли людина відкривається щодо своєї сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності) є одним із найпотужніших захисних факторів для психічного здоров’я ЛГБТК+ підлітків. За даними масштабного дослідження JAMA (2024 рік), ЛГБТК+ підлітки, чиї батьки вислуховували їх і підтримували, мали значно нижчий рівень суїцидальних думок і спроб — і цей захисний ефект для ЛГБТК+ молоді виявився сильнішим, ніж для їхніх гетеросексуальних однолітків.

«Підлітковий період — це період вразливості, коли людина відчуває себе не такою, як інші, і більш за все прагне бути сприйнятою соціальною групою, відчувати власну значимість. І це зароджується якраз з дитинства, з довірливих відносин з батьками», — наголошує секспросвітниця.

З якого віку і як говорити про СОГІ

Про СОГІ Ольга Просяник рекомендує говорити з молодшого підліткового віку (10–11 років) — до того, як у підлітка з’являються перші романтичні почуття, і поки авторитет батьків ще важить більше, ніж думка однолітків. Але підготовка до цієї розмови починається набагато раніше.

Вже з трирічного віку варто пояснювати так зване правило трусиків: ніхто, крім лікаря і з дозволу батьків, не може торкатися до закритих одягом частин тіла. Батьки так само можуть торкатися геніталій дитини лише для допомоги в гігієнічних процедурах.

«Вже на цьому етапі варто не тільки вчити дитину кордонам, а й самим поважати їх. Не змушувати цілувати якогось родича, якщо дитина цього не хоче, саджати її на колінки до незнайомців у транспорті. Переставати самим цілувати дитину в губи, наприклад — щоб дитина вміла відрізняти романтичні прояви», — пояснила секспросвітниця.

І правильні назви геніталій — не «квіточка» і не «пиріжок», а пеніс, вульва, вагіна. Це не про секс — це про безпеку.

З 7 років — про зміни тіла, що таке згода і відмова, хто і за яких умов може торкатися до людини.

Коли дитина ставить питання в ранньому дитинстві — наприклад, побачила у фільмі, як цілуються двоє чоловіків, і питає «що це?» — відповідати варто просто і спокійно. Кропивничанка Вікторія поділилася власним спогадом:

«Коли я запитала у мами, чому двоє чоловіків цілуються, вона відповіла просто: є дяді, які закохуються у тьоть, а є дяді, які закохуються у дядь. Просто і спокійно. Я зрозуміла: ага, це окей, і все», — поділилася вона.

Ольга Просяник підкреслює: дорослим важливо не соромитися і не уникати розмов про сексуальну поведінку, орієнтацію чи гендерну ідентичність. Діти швидко «зчитують», що ця тема заборонена або незручна для батьків, і шукають відповіді деінде.

«Якщо ви хочете убезпечити свою дитину інформаційно, почніть із власної секспросвіти. Якщо ви відчуваєте, що соромитесь говорити самі, то можна придбати спеціалізовані книги і читати їх разом з дитиною. Або звернутися до секспросвітника чи секспросвітниці. До мене звертаються батьки підлітків, і я проводжу для них спільні заняття», — розповіла Ольга Просяник.

Важливо іти на випередження: не чекати, поки дитина сама запитає, а поступово, відповідно до віку, вводити ці теми в розмови. При цьому не варто їх виділяти, як якісь надзвичайні.

Як говорити з підлітками 14–16 років

З підлітками середнього і старшого шкільного віку тема СОГІ часто вже стає актуальною особисто — або через власні почуття, або через ровесників. У цьому віці важливо не читати лекції, а відкривати простір для розмови.

«У підлітковому віці авторитет батьків відходить на другий план — на перший виходить думка однолітків. Якщо ви не встигли побудувати довіру до цього моменту, це не означає, що все втрачено. Але розмову треба починати інакше — не з пояснень, а з запитань», — каже Ольга Просяник.

Якщо підліток згадав, що однокласник «виявився геєм» — не реагуйте оцінно. Замість «ну і що тут такого» чи «це жахливо» скажіть нейтрально: «А як ти до цього ставишся?» або «Як він себе почуває після цього?». Так ви дізнаєтеся, що думає сама дитина, і водночас сигналізуєте: з вами можна говорити на цю тему.

Якщо підліток каже щось на кшталт «я не знаю, хто мені подобається» або «мені здається, я не такий, як усі» — не поспішайте з висновками і не знецінюйте. «Це нормально — у твоєму віці багато хто так відчуває. Якщо захочеш поговорити — я тут» — такий варіант залишає двері відкритими без тиску.

«Головний принцип — не робіть із теми табу і не показуйте, що вона вас лякає. Підліток зчитує реакцію дорослого швидше, ніж чує слова» — наголошує Ольга Просяник.

Що казати, коли підліток розповідає про себе

Якщо підліток робить камінаут, то перша реакція близьких може мати вирішальне значення.

«Можна сказати: “Ти мене шокував. Мені потрібен час, щоб це прийняти. Але я вдячна, що ти мені довірив це. Ти залишаєшся моєю дитиною, і я тебе так само люблю”»,— пояснює Ольга Просяник.

Дозволити собі відчути шок — нормально. Але висловлювати його через агресію чи знецінення — ні.

Секспросвітниця наводить приклад із практики: гомосексуальний чоловік з дитинства був впевнений, що його сексуальна орієнтація — не норма і що він має бути «як всі». Він прожив 10 років у шлюбі, маючи двох дітей. Та врешті зізнався собі і близьким, що є геєм, і пішов із сім’ї. Жінка роками лікувалася у психотерапевта, бо вважала, що це вона «винна».

«Так через гомофобію двоє дорослих людей отримали глибоку психологічну травму. Двоє дітей виросли в сім’ї, де стосунки будувалися на брехні», — додала Ольга Просяник.

Чого точно не варто казати: 

«Я тебе до батюшки або до психіатра відведу» — сексуальна орієнтація не є хворобою, відхиленням чи якоюсь поганою дією. І такими фразами ви лише вкорінете у людини упереджене ставлення до себе, відчуття власної «неправильності».

«Що скажуть люди» — перекладає на дитину відповідальність за суспільну думку. Зважте, що ви хочете — щоб ваша дитина була щасливою, чи нещасною — але зручною для інших?

«Ти нас зганьбив» — сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не є вибором чи дією. Це те, якою ваша дитина є. Будь-яка образлива лексика щодо ЛГБТК+ людей у присутності дитини — навіть якщо здається, що вона «ще не розуміє». Розуміє і запам’ятовує.

«Якщо дитина до вас прийшла і сказала — пишайтеся тим, що вона прийшла саме до вас. Це і означає — правильне виховання, засноване на довірі і любові», — каже Ольга Просяник.

Якщо не знаєте, як говорити про СОГІ

Батькам не обов’язково знати все — правильні терміни,коректні слова. Але достатньо бути чесними і шукати відповіді разом.

«Можна сказати дитині: “Я не знаю, як правильно про це говорити. Але давай знайдемо книжку або спеціаліста, і розберемося разом”», — радить Ольга Просяник.

Вона також рекомендує батькам самим пройти секс-просвітницькі тренінги або курси. Навіть ненавмисні гомофобні коментарі при дитині можуть стати причиною того, що вона більше ніколи не відкриється.

«Якщо ви кажете при дитині “всі геї — неправильні люди”, а вона відчуває потяг до своєї статі — вона вирішить, що вона покидьок. І буде носити це в собі», — пояснює секспросвітниця.

Навіть якщо ваші цінності не дозволяють вам радіти з приводу орієнтації дитини — ви маєте право на свої почуття. Але спосіб, у який ви їх висловлюєте, може або зберегти стосунки з дитиною, або знищити їх.

Кілька поширених міфів — і що насправді кажуть дослідження

Міф: «геї й лесбійки не можуть мати дітей». Насправді можуть — сексуальна орієнтація жодним чином не впливає на репродуктивну функцію. Серед гетеросексуальних людей також є ті, хто не хоче або не може мати дітей.

Міф: «якщо дітей виховують одностатеві пари, вони теж стануть геями». Дослідження показують: сексуальна орієнтація дітей не залежить від сексуальної орієнтації їхніх батьків. Діти з одностатевих сімей виростають із такою самою часткою негетеросексуальних людей, як і в суспільстві загалом.

Міф: «це неприродно». Гомосексуальна поведінка зафіксована у понад 1500 видів тварин. Гомофобія, натомість, є суто людським явищем.

Міф: трансгендерність — «це примха». Трансперехід, який може включати гормональну терапію та хірургічні втручання, — це складний і дороговартісний процес, пов’язаний із тривалою психотерапією та отриманням висновку психіатра про гендерну дисфорію. Ніхто не робить це «просто так».

Практичний чеклист для батьків

Коли дитина вперше запитує про СОГІ: 

• зберігайте спокій і нейтральний тон; 
• відповідайте просто і коротко, відповідно до віку; 
• якщо не знаєте, що сказати — скажіть «дякую за запитання, дай мені трохи подумати» і поверніться до розмови пізніше.

Коли підліток подає непрямі сигнали чи натяки: 

• не робіть висновків вголос і не квапте; 
• дайте зрозуміти, що ви відкриті до розмови; 
• не обговорюйте це з іншими членами сім’ї без дозволу дитини.

Коли підліток робить камінаут: 

• перше, що скажіть — про любов і підтримку, а не про страхи і питання; 
• не запитуйте одразу «а ти впевнений?» або «звідки ти знаєш?» — це знецінює; 
• якщо вам важко — зверніться до психолога самі, щоб опрацювати свої емоції окремо від дитини.

Чому батькам варто розвиватися разом із дитиною

«Оця фраза “я доросла, я краще знаю” — ні. Не краще. Тому що діти інколи мислять інакше і бачать речі, які ми пропускаємо. Ніколи не треба знецінювати», — каже Ольга Просяник.

Бути безпечним дорослим для дитини — не означає бути її найкращим другом і не означає бути авторитарним суддею. Це означає бути тим, до кого дитина прийде в будь-якій ситуації і знатиме: її вислухають, не висміють, не засудять.

Як підкреслює Ольга Просяник, зараз в Україні з’являються ініціативи щодо секспросвіти, раніше ж такого не було. Покоління, які зараз є батьками, не мали доступу до достовірної і наукової інформації, зокрема й щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

«Якщо ваша дитина зробила камінаут, це може шокувати, адже ми росли на гомофобних та гендерних упередженнях, які нам нав’язувалися, зокрема через вплив росії. Та будьте чесними з власною дитиною: скажіть, що вам треба час, щоб усвідомити це й прийняти. Але що це не означає, що ви перестали любити і цінувати її. Адже вона не зробила нічого поганого і не змінилася, а просто довірила вам одну з граней своєї особистості», — порадила секспросвітниця.

І підсумувала, що якщо ваша дитина прийшла до вас першою і розповіла — це означає, що ви зробили свою батьківську роботу правильно.

Раніше «Гречка» писала, як в Україні боряться з російськими гомофобними фейками.

Корисні ресурси

На сайті громадської організації «Дівчата» можна знайти посібники з секспросвіти як для самих підлітків, так і для батьків чи опікунів, для фахівців і фахівчинь, які працюють з дітьми та родинами.

На сайті проєкту аудіоуроків «Вчися вухами», який реалізовує ГО «Смарт освіта», також є аудіоуроки з секспросвіти, в яких розповідають про фізіологічні та психологічні зміни під час пубертату, звідки береться сексуальний потяг та як побудувати здорові стосунки зі своїм тілом.

Якщо вам або вашій дитині потрібна підтримка чи психологічна допомога — в Україні є кілька платформ та гарячих ліній, де можна отримати допомогу безоплатно:

• «Її підтримка» (hersupport.com.ua) — платформа психологічної допомоги для жінок та ЛГБТ+ людей від ГО «Почута». Звернутися можна через сайт або Telegram-канал t.me/her_support_ua. Усі консультації конфіденційні.
• Лінія підтримки для ЛГБТК+ від Гей-альянсу України (help.upogau.org) — безкоштовні та анонімні консультації для ЛГБТК+ спільноти. Оператори мають підготовку з питань СОГІ і надають як психоемоційну підтримку, так і перенаправлення до дружніх фахівців. Можна зателефонувати за номером 0800-40-30-32 або залишити заявку на участь у програмі психосоціального супроводу на сайті help.upogau.org.
• Teenergizer (teenergizer.org) — платформа для підлітків від підлітків за підтримки ЮНІСЕФ. Безкоштовні анонімні психологічні консультації онлайн, без осуду і зайвих порад.
• Національна гаряча лінія для дітей та молоді — 0-800-500-225 або 116-111 з мобільного. Анонімно і безкоштовно, для дітей, підлітків і студентської молоді в будь-яких складних ситуаціях.
• Національна психологічна асоціація — 0-800-100-102. Щодня з 10:00 до 20:00, безкоштовно. Для всіх, кого зачепила важка життєва ситуація.

Раніше «Гречка» пояснювала, як зрозуміти, що дитина може зазнавати насильства, і куди звертатися по допомогу.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.