Кіровоград: Нехай ця звістка зігріє кожну душу та підбадьорить нас у важкі часи

Минуло вже близько двох тисяч років від найважливішої події в бутті всесвіту – Воскресіння Христового.  Важко нам зараз уявити, у якому стані перебувало людство до тієї знаменної події. Але коли поміркуємо над тим, яке то воно, те життя без надії на життя вічне та Царство небесне, то, напевне, зможемо наблизитись до людини того часу. Безпросвітна туга і безнадія, розпач і апатія – ось плід роздумів про сенс життя людства до приходу Христа у світ. Люди одружувались та народжували дітей, намагалися дати їм виховання, тяжко працювали, проявляли турботу щодо інших, піклувалися про майбутнє тощо. Але бідність, хвороби та смерть стояли нездоланною перешкодою в пошуках того, що розуміється щастям. Ще у світлі багатства, слави та влади життя людини, здавалося, набувало хоч якогось змісту, а за їх відсутності – ознак жорстокого безглуздя. Серед цієї повсякденної сірості тілесні насолоди були чи не єдиною «віддушиною» для втомленого в пошуках сенсу життя людського єства. Але смерть і це знецінювала. Саме смерть стала для людства найбільшою трагедією. В її світлі тьмяніло і багатство, і слава, і влада, а найприємніші моменти життя ставали хіба що миттєвими проблисками світла у великій темряві безнадії.

А хіба не в подібному стані перебуваємо зараз ми? Не все людство, а саме ми, християни. Найшвидше, у ці пасхальні дні наше серце переповнюють такі бажані почуття як любов, радість, мир та спокій. Але коли прошумлять святкування і повернуться буденні турботи, багато хто з нас знову душею опуститься у сірість повсякдення та темряву гріха й безнадії. Навіть серед тих, хто вів тяжку боротьбу із собою в часі Великого посту, появляться пособники зла та поширювачі гріха у світі. Чому так? Чому, коли вже близько двох тисяч років по нашій планеті шириться Блага Вість Христа про Його Царство, гріх не зник, а поселився серед християнської спільноти, розрісся і набув загрозливих розмірів та жахливих проявів? Чому серед нас, що збираємось у храмах для прославлення Бога, є багато таких, які перебувають у мόроці безвір’я та відчаю? Живуть без віри. Позбавляють себе надії. Породжують ненависть і злобу. Шукають щастя у владі, багатстві та славі, а задля їх досягнення наважуються на злочини. Коли ж навіть досягають бажаного, то все одно залишаються глибоко нещасливими, духовно виснаженими та морально спотвореними. Бажаючи одержати від життя все, отримують ті ж відчай, хвороби, розлади особистості, а врешті духовну смерть.
Чому ми, християнська спільнота, побудували таку систему відносин у державі, яка спонукає людину до гріха, позбавляє захисту від злодіянь, нівелює християнські чесноти? Напевне, тому, що серед нас небагато справжніх християн. Більше таких, для яких Бог не є реальністю, а Воскресіння Христове – навіть не історична подія, а лишень привід повеселитися, смачно поїсти чи ще один вихідний.

Тож у ці пасхальні дні посилено молімося за наших одновірців, котрі чи від легковажності, чи несвідомості нехтують своїм шансом на спасіння. Молімося і за тих, хто через професійну залежність чи життєві обставини не можуть зважитися бути справжніми християнами. Молімося за всіх, від кого залежить добробут і справедливість у суспільстві, майбутнє держави та мир між людьми, щоб Господь пом’якшив їхні серця й надихнув на подвиг – жити по справедливості, жити по совісті, бути милосердними.

Саме особистого подвигу очікує Господь від кожного, хто вважає себе християнином. Бо й сьогоднішнє свято знову нагадує нам про подвиг Ісуса Христа, чеснí страждання та славну перемогу над гріхом і його наслідками. До цього подвигу жертовного служіння закликає Він і нас.

Саме з Його приходом у світ та Воскресінням – у темряві безнадії появилося Світло і людство почуло тихий, лагідний голос свого Творця «Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою»; «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мф. 11:28, 29).До цього закликає Господь кожного з нас, вказує на те, що наслідування Його любові й милосердя, здобуття християнських чеснот є запорукою миру в серці, земного щастя та вічного блаженного життя. «…Я прийшов, щоб ви мали життя, і по достатком щоб мали» (Ін. 10:10). «Ви друзі мої…» (Ін. 15:14). О диво! Бог настільки довіряє людині, що її другом називає. Настільки любить, що із рабства та прокляття визволяє і синівство дарує. І вже кожен із нас має відвагу звертатись до Всевишнього – Отче. І кожен отримує можливість розділити з Богом Його буття, ставши спадкоємцем Його Небесного Царства. Більше того, чекає від нас апостольського служіння у ширенні проповіді про те Царство, через нас має намір спасти хоч одного. Саме життя у Бо зі, місій не життя, жертовне набуває сенсу та неабиякої цінності. Вартість його вже не залежить ні від слави, ні від багатства, ні від влади. Найголовнішими цінностями стають любов, милосердя, справедливість. Найбільшою місією –служіння ближнім, навіть ціною власного життя. Найкращим вираженням любові – народження до життя нових людей та їх виховання. Найбільшою метою – досягнення Царства Небесного і залучення до цієї радості якнайбільшої кількості людей.

Тож у ці святкові дні саме до подвигу закликаю всіх вірних. Подвигу молитви, милосердя, справедливості, любові до ближніх та прощення. Нехай Господь Духом Своїм Святим одвідає кожного вірного, його домівку та родину і збагатить чеснотами, додасть мужності, надії, укріпить у вірі, сповнить любові. Нехай славне Воскресіння Ісуса Христа стане точкою відліку нашого нового життя – життя у Бозі і з Богом.

Христос воскрес!

Марк,
милістю Божою єпископ Кіровоградський і Голованівський
Пасха Христова 2013 р. Б.

м. Кіровоград