З якими питаннями українці дзвонять на пряму урядову лінію?
– Після “прямої урядової телефонної лінії” я іще дві години повинен відновлювати свою нервову систему, – скрушно промовляє до журналіста “Гречки” перший заступник міністра культури України Тимофій Кохан. – Люди ж звідусіль телефонують не задля того, аби повідомити гарну звістку…
Менше з тим, Тимофій Григорович таки “проконтролював” два перші телефонні звернення від українців. Коли додзвонювачка з Вінниці наполегливо повторювала: “З’єднайте мене із Гройсманом!”, перший заступник міністра зважив за необхідне зробити уточнення для “Гречки”. Мовляв, йдеться саме про Володимира Борисовича Гройсмана, міського голову Вінниці. Не про скандально відомого Дмитра Гройсмана – випускника Національної медичної академії імені М. Пирогова, який раз по раз втрапляє у різноманітні скандали не лише у рідній Вінниці, а й в інших славних українських містах. Як правозахисник із доволі оригінальними поглядами.
Отже, після того як Тимофій Кохан повернувся до свого службового кабінету в будівлі на вулиці Івана Франка, чергування на “прямій урядовій лінії” за дорученням міністра культури продовжив заступник директора департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти — начальник управління мистецтв Мінкультури Михайло Швед.
«ЗАГРАНИЦЯ НАМ ДОПОМОЖЕ». ЯКБИ Ж ТАК!..
– Юрій з Рівненської області вам телефонує. Моя донька — інвалід Чорнобиля. З-за кордону надійшло пересилання: медичне обладнання, що здатне полегшити її життя. Застрягло на митниці, чомусь довго не розмитнювали. Кожна доба автоматично “додавала” до вартості пересилання по 10 євро. А тепер мені пропонують забрати те обладнання, сплативши 1000 євро. Де взяти гроші?! Це ж 1000 євро! Оформлювало замовлення для доньки міністерство соціальної політики за квотою, тобто гроші платила держава…
– Уточніть, будь ласка, з якого пункту телефонуєте?
– Селище Володимирець.
– Я записав зміст вашого прохання, наступного тижня передам пані міністру, Королевській Наталії Юр’ївні.
– Я з чоловіком мешкаю на Львівщині, він інвалід 3 групи, я інвалід 2-ї. Чоловікові у 2009 році нарахували пенсію. Він 10 років до того пропрацював у Сургуті, з 1984 по 1994 роки. Виходило 2232 гривні; перші місяці така сума й надходила нам. А далі її зменшили до 1500 гривень. Пояснили, що виходили із середньої заробітної плати для працівників аналогічної категорії в економіці України. Тоді ж, у 2009 році, запропонували, щоб я принесла довідку із Сургута за 1992, 1993 та 1994 роки. Я принесла оригінал. У Сургуті мене попередили: довідка якраз і не потрібна, бо пенсія ж зменшиться! Послухалася. Віддала копію. Порахували. І іще зменшили пенсію. У 2009 році було нарахування +20 гривень, далі – +50 грн. А потім у грудні, з урахуванням стажу чоловіка в Україні, стало 2200. Заяву, що її нібито чоловік писав, – підробили, це довела графологічна експертиза. Мені кажуть, що все одно я нічого не доб’юся. Ніхто не поверне того, що забрали. Скаргу написала й відправила в липні 2012 року. Вже майже рік пройшов, а “віз і донині там”. 1100 гривень за 2007 рік — це беруть як основу середньої зарплати по Україні. Якщо чоловік йшов на пенсію у 2009 році, треба ж брати за 2008-й рік, бо люди втрачають до 1800 гривень!
– У вашому випадку прокуратура порушуватиме справу лише тоді, коли буде склад злочину…
– …а він є! Підпис мого чоловіка підроблено!
– Як державний службовець, я б порадив вам під’єднати всі ваші звернення разом із відповідями, після чого звернутися до міністерства соціальної політики на ім’я Наталії Королевської. Аби її фахівці дали з цього приводу грунтовні роз’яснення. На слух важко зробити вірні висновки…
– Кримінальну справу щодо підробленого підпису чоловіка спершу відкрили, потім закрили “за відсутністю складу злочину”. Я їх трохи “порухала”. Знову відкрили. Повторно взяли свідчення.
– Нагадайте, звідки телефонуєте нині?
– Радехівський район Львівської області, село Павлів.
– …ТА «ДІСТАВ” ОТОЙ САВІК!..
– Я з Києва, живу на Красноармійській вулиці (нині Велика Васильківська — авт.). У війну батько із п’ятьма братами пішли на війну, ніхто не повернувся…Жили без батька, у землянках “під німцями”, росли у Харківській області. Не пили, не курили, довіряли державі. Наприкінці 1991-го – на початку 1992-го гроші підло вкрали у нас, знову живемо у злиднях…
– Дуже перепрошую, але бажано було б почути, з якого питання телефонуєте до “урядової лінії”…
– А ось із якого: кому віддали Перший Національний канал нашого телебачення?! Кривоногому Шустеру, схожому на цапа? Дожилися! Іноземець веде найрейтинговішу передачу, – замість того щоб у ній правдиво розповідалося, як тяжко ми працювали у повоєнні роки, як виживали…
– Маю вас запевнити: на державному телебаченні, та й взагалі в Україні є достатньо багато здібних, просто таки талановитих телевізійних ведучих. З часом і вони доведуть своє право на створення рейтингових програм…
– … а Шустер показує тіток, що запливли жиром, в яких вкрали собачок. Хай би про людей розповів! Ми такого не їмо, як ті собаки! Неподалік від будинку, де я живу, є магазин для собак, біля Театру оперети. Якби ж ви побачили, на яких дорогих машинах тих собак привозять, що вони, ті власники, за які гроші купують для собак! Собаки весь Київ забруднили, комунальники не справляються з прибиранням їхніх екскрементів. Та припиніть ви нарешті знущання з людей!
– Менеджмент Першого Національного телевізійного каналу, на жаль, міністрові культури країни не підпорядковується. Та я передам ваші зауваження до Секретаріату Кабміну, там, можливо, скерують їх до Держкомтелерадіо…
– Забороніть їм пропаганду типу “кожна сім’я має взяти по собачці!”. Савік Шустер має з цього гешефт, гроші від виробників корму для собак. А про дітей війни хтось подбає?! Досить вже йому пропагувати собачий корм!
– Доброго дня, пане міністре! Вас турбує голова профспілки Національної філармонії України. Нам обіцяно надбавку до посадових окладів, однак вже квітень минає, а ми отримуємо зарплату у попередньому обсязі…
– На жаль, пан міністр сьогодні не в змозі був прийти на “урядову лінію”. Замість нього відповіді надає заступник керівника департаменту Мінкульту. Я ваш голос впізнав. Не хвилюйтеся, всі належні суми вам буде сплачено. Мені відомо, що відповідний документ стосовно надбавок до посадових окладів працівникам культури, починаючи від 2013 року, перебуває зараз на узгодженні в уряді, конкретно – у міністерстві фінансів.
Довідка “Гречки” Михайло Богданович Швед народився 1978 року у Львові. Закінчив теоретико-композиторський факультет Львівської державної музичної академії імені Миколи Лисенка та асистентуру-стажування при ній у Мирослава Скорика (1996-2004 рр.). В рамках програми “Gaude polonia” Міністра культури Польщі вивчав композицію у Збігнєва Буярського у Краківській музичній академії (2005 р.). Нагороджений медаллю “20 років незалежності України” Міжнародного академічного рейтингу популярності “Золота фортуна”. Лауреат премії імені Л.М. Ревуцького (2011).
Лауреат премії Київського міського голови для обдарованої молоді (2009). Кандидат мистецтвознавства (2006). Член Національної Спілки композиторів України (від 2003).
“ДЛЯ ВАС ГРОШІ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ”
– Телефоную з Донецької області. У селі Маяки Слав’янського району ліквідовано фірму “Шахтар”, та гроші нам не віддають вже другий рік. Вісім місяців обіцяють розрахуватись за 2011 рік. 4200 гривень нараховано, а ще заборгованість по зарплаті складає 5000 грн. Розрахункові кошти затримують. Кажуть, грошей нема. З нами ще Звягільський (Юхим Звягільський, екс-мер Донецька, колишній перший віце-прем’єр-міністр України, нині народний депутат від Партії регіонів — авт.) договір укладав, з кожним окремо…
– Якщо договір у вас на руках, можна звернутись до суду.
– Туди теж гроші потрібно платити, а зарплати в мене немає.
– До правоохоронних органів ви зверталися?
– Адвокат каже: туди писати марно, тільки до суду треба звертатись…
– Я інвалід 2-ї групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, живу в Одеській області. На ім’я Миколи Азарова 11 березня заяву відправив поштою, рекомендованим листом із повідомленням про вручення. 13 березня лист у Києві отримали. Зараз вже квітень закінчується, а жодних результатів нема…
– Продиктуйте, прошу, повну адресу, за якою проживаєте. Ми спробуємо знайти той лист.
– Живу у селі Нова Долина Овідіопольського району. Зміст мого звертання простий: прошу владців допомогти дістати будівельні матеріали для ремонту житла як ветеранові Великої Вітчизняної війни. В Овідіопольській райдержадміністрації відмовляють, ніби грошей в них нема. Писав на ім’я Пундика (Микола Пундик – голова Одеської обласної ради – авт.), там порадили повторно звернутись до РДА. Знову відповідь прийшла: у бюджеті на 2013 рік такі витрати не передбачено. А сума ж мізерна, якихось 11 тисяч гривень мені потрібно виділити. Але ніхто мою заяву не хоче розглядати…
Олег БАЗАК
