Як Кучма знайшов останки батька і хто йому в цьому допоміг?
Ось яка замітка впала сьогодні у вічі журналістові “Гречки”.
«Вже вшістнадцяте колишній Президент України Леонід Кучма бере участь в урочистому мітингу, присвяченому річниці перемоги над німецько-фашистськими загарбниками у Великому Новгороді. Справа в тому, що у 1996 році у селищі Новоселиці, на території військової частини (до слова, зараз вже розформованої) була знайдена братська могила часів Великої Вітчизняної війни і там серед загиблих числиться батько Кучми Данило.
За словами самого екс-Президента, свого батька він не пам’ятає – бо на фронт він пішов тоді, коли Льоні було всього 3 роки. Однак з того моменту, як прийшла до їхнього дому похоронка, не переставав шукати його, причому допомогли в цьому йому школярі-пошукачі з Житомира. Відтоді й зустрічає Леонід Кучма та делегація з України 9 травня на Новгородчіні.
– З 1996 року я не зміг приїхати до Великого Новгорода на свято Перемоги лишень один раз – у 1998-му. Навіть коли був Президентом, ми намагалися зробити всі святкові заходи в Києві раніше, щоб я зміг прилетіти до Новоселиці, тут тоді ще був діючий аеродром, – розповів екс-Президент України журналістам.
Після покладання вінків до братської могили разом з губернатором Новгородської області Сергієм Мітіним і прийняття “100 грамів бойових” Леонід Кучма відбув на Батьківщину”.
Публікація відомої московської газети, що має “дочірнє” відділення у Новгороді, правдива приблизно на 95 відсотків, що не такий вже й поганий результат.
Проте маю виправити одну неточність.
Місце поховання старшого сержанта Данила Кучми вдалося точно визначити зовсім не “червоним слідопитам” з мого рідного Житомира. І навіть не з Бердичева, про що теж свого часу писали мої надто довірливі колеги. При тому що звершити благородну справу дійсно мріяли в багатьох регіонах України не лише діти, не надто обізнані у сучасних політичних реаліях пострадянської республіки.
Перебуваючи у службових справах у Санкт-Петербурзі, кореспондент “Гречки” зустрівся з полковником медичної служби Геннадієм Дуніним, на той час начальником Військово-медичного музею. Ця структура – єдина в Російській Федерації, де зберігаються 100-відсотково достовірні дані про учасників воєн-громадян СРСР та його правонаступниці-РФ, які бодай нетривалий час перебували у військових шпиталях.
Із офіцером-уродженцем Татарбунарського району Одещини тоді, навесні 1998-го, я розмовляв двічі. Під час першого двогодинного спілкування дізнався від Геннадія Олександровича про відчайдушні спроби якихось “доброзичливців” роздобути з його допомогою компромат на одного з дуже відомих кіровоградських політиків, зокрема, про роки служби добродія Ігоря у Демократичній Республіці Афганістан.
– Ваші співвітчизники ніяк не зрозуміють: система Міністерства оборони Російської Федерації – досить закрита річ, – сказав мені полковник Дунін. – Інформацію стосовно “подвигів” уродженця Кіровоградщини ніхто з моїх підлеглих не продав би навіть за грубі гроші. Бо за цим послідував би трибунал із неминучим звільненням винуватця “витоку” з лав ЗС РФ.
Друга цікава річ, котру я почув від уродженця Одещини, – розповідь про безпосередню участь Геннадія Олександровича у процесі, що призвів до визначення точного місця поховання батька одного з колишніх керманичів незалежної України.
– Наш Президент хоч подякував вам за цю послугу?
Замість відповіді кореспондент “Гречки” отримав від Геннадія Олександровича копію листа Л. Кучми. Яку вперше відтворюю саме на сайті молодіжного порталу Кіровоградщини.
Довідка “Гречки” Старший сержант Данило Прокопович Кучма народився у 1901 році. До війни працював лісником. Помер 7 лютого 1942 в армійському шпиталі №756 села Новоселиці у Новгородській області від запалення легенів, отриманого під час форсування радянськими військами річки Волхов. У жовтні на лівому березі Волхова потрапила в оточення 111-та стрілецька дивізія. 560-й саперний батальйон був кинутий на евакуацію дивізії з котла. Під час переправи бійцям доводилося працювати в крижаній воді. За цей військовий подвиг 27 грудня 1941 указом Президії Верховної Ради СРСР старший сержант Данило Кучма був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Чи виконали тодішні керівники Одеської області доручення Президента України? Так. Але не у повному обсязі. Вийшов такий собі “економ-варіант”. Можливо, матері російського полковника й трішечки полагодили дах на сільському будиночку, – однак до обласної державної адміністрації (як це завжди у нас трапляється) прозвітували мало не про десятки квадратних метрів найсучаснішої фінської черепиці, що придбали у кращому будівельному гіпермаркеті міста-героя.
Решта ж грошей, так само як і будматеріалів, пішла…ні, не наліво. А на облаштування маєтку когось із “сільських тузів”. Дарма що його справжні заслуги перед односельцями не йдуть ні в яке порівняння із самовідданою, багаторічною й малооплачуваною трудовою діяльністю звичайної сільської вчительки.
Колись при нагоді я поділюся думками про це із людьми з найближчого оточення Леоніда Даниловича. Позаяк почуття глибокої вдячності екс-глави нашої держави за багатомісячні зусилля полковника Дуніна та його підлеглих-офіцерів за визначенням не може обмежуватись тільки складанням безіменними клерками з вулиці Банкової цього невеличкого текстику на “фірмовому бланку”.
Олег БАЗАК
Фото: КП-Новгород та Олега Базака
