Відповідь на анонімку кіровоградських ДАІшників

У відповідь на пасквіль так званих офіцерів ДАІ Кіровограда хочу як професіонал, заслужений журналіст України висловити своє ставлення, по-перше, до такого способу очорнювання, як брудна й брутальна АНОНІМКА, по-друге, до жалюгідної персони самого АНОНІМНИКА.

Отже,1. В усі часи такий гнидний “лист” завжди викидали в кошик для сміття. А тепер саме такі “офіцери”, нікчемні наклепники (а вони є в усіх сферах нашого життя-буття) розглядають інтернет як сміттєзвалище, куди, на жаль, можна “зливати помиї”. Після Київського держуніверситету ім. Т.Г.Шевченка мені довелося служити два роки офіцером у гарнізоні Десна (мотострілковий полк, батальйон УБМ — учбово-бойових машин, рота БМП, по штату — комвзводу, фактично замполіт). Ще в ті далекі роки я скрізь і всюди боронив спочатку “честь офіцера”, а далі, уже в цивільному повсякденні, — “гідність людини”. В армію, доводив тоді я, нікого силоміць не тягнуть, тож кожний офіцер має бути взірцем для підлеглих — солдатів та сержантів. Якщо котрийсь аж після училища, вже на службі зрозумів, що не туди потрапив, — то мусив іти геть, аби не плямувати честі офіцера. В міліції вимоги ще гостріші й нагальніші, бо правоохоронці, скажімо, працівники ДАІ, — постійно мають справу з людьми. Тож із підлими “листами” та ще й “від імені офіцерів” служба в міліції ніяк не поєднується. Честь і сумління — високі поняття, абсолютно несумісні з анонімками, так само, як злісне оббріхування — з місією правоохоронця. Саме з огляду на ці непорушні принципи я НЕ ВІРЮ ЖОДНОМУ СЛОВУ ТОГО НИЦОГО НАКЛЕПУ.

2. Ясно, що недолугий анонімник — насправді, нікчемний заздрісник, яким править не прагнення зробити щось краще на службі, а — зазіхання на посаду, бажання дорватися до влади чи в управлінні, чи в підрозділі ДАІ. Так звані офіцери з Кіровограда гидко згадують Т.Л.Подашевську. За такі речі належало б набити пику, але кому?! Наклепник заховався в анонімці. Ось правда про Тетяну Подашевську. Я багато років працював радником столичної мерії, а вона очолювала прес-службу ГУВС Києва. Спершу їй бракувало журналістського досвіду, але вона швидко зуміла так налагодити роботу підлеглих (усі крутилися, як млинки на вітрі!), що прес-служба виконувала неймовірний обсяг завдань. Тетяна Леонтіївна стала справжнім професіоналом завдяки вмінню блискуче орієнтуватися в оперативній обстановці, готувати матеріали на ходу, “з коліс”. Вона легко знаходила порозуміння з колегами багатьох ЗМІ, регулярно проводила прес-конференції, довкола неї завжди юрмилися репортери… Це й стало стимулом для підвищення і по службі, і у званнях. Я не раз бував у Головному управлінні преси та зв’язків з громадськістю МВС України, куди перевели Т.Подашевську. На мій погляд, воно ніколи так ефективно не діяло, як під орудою Тетяни Леонтіївни. Отож у підсумку — знавісніла брехня анонімки нітрохи не може похитнути авторитет Т.Подашевської. Наклепники геть “поїхали глуздом”, коли почали ліпити їй покровительство над начальником ДАІ Кіровоградщини Олексієм Березневичем. Це, знаєте, така підла мізерія — зачепити “за живе” самого міністра, з розрахунком розгнівити його, а заодно ще й пана Присяжнюка… От, мовляв, перепаде Березневичу, а заодно й Подашевській. Вона давно працює заступником голови Київської ОДА, ми кілька разів спілкувалися як земляки. Їй, як завжди, ніколи вгору глянути — поглинають повсякденні справи. Судячи зі змісту, особливо з тону та лексики, “листа”, квачем “офіцерів”-наклепників рухає патологічна ненависть, не інакше. А ненависть, відомо, засліплює…

Уже кілька років я тісно співпрацюю з правлінням Кіровоградської обласної Спілки журналістів, став тут на облік, часто буваю, виконую відповідальні доручення у столиці, де мешкаю. Природно, знаю провідних керівників, у т.ч. й силових структур. З Олексієм Березневичем мене познайомив, так би мовити, випадок. Під Знам’янкою на повороті з Києва до Кіровограда місцеві працівники ДАІ “стопорнули” мене — як “чужого”. Старший не назвався, як належить, вдразу почав присікуватися… Я слухав його, прискаливши око. Їх обох збило з пантелику те, що я не занервував, не почав сперечатись, а, навпаки, доволі скептично спостерігав за розвитком подій. Зрештою спокійно попросив з’єднати з “начальством”. Даішники миттю відступили. А я вже в Кіровограді зв’язався телефоном із заступником начальника облДАІ, яким виявився О.Березневич. Для мене стало дивиною те, що Олексій Васильович не відмахнувся, не “згорнув тему”, як багато хто деінде. Він докладно розпитав, уважно вислухав і… запросив зустрітися. Наступного дня Олексій Васильович відразу повідомив, що вжив заходів. Я квапливо застеріг, що не вимагаю покарання, головне — аби “хлопці з жезлами” правильно ставилися до водіїв. “Правильно”, по-моєму, – це неупереджено, з готовністю допомогти, а не залякувати штрафами. О.Березневич не піддався на мій миролюбний тон. Він твердо, з помітним внутрішнім переконанням, не вдаючись до деталей, сповістив, що дав доручення начальникові Знам’янського міськвідділу ДАІ актуалізувати й докладно обговорити з підлеглими дотримання регламентованих норм і правил поводження з водіями та пішоходами. І додав, що звіт із результатами акції невдовзі буде у нього на столі… Такий діловий підхід мимоволі сподобався. Потім ще випадали нагоди вирішувати якісь практичні питання чи заходи — і щоразу О.В.Березневич виказував зацікавленість та охоче долучався, ніколи не посилаючись на “зайнятість”. Казочки про “розбійників, вимушених щодня грабувати…”, напевне ж, розраховані саме на те, аби ми повірили, що “украинские граждане все сильнее ненавидят нашу милицию”. Але розумні люди усвідомлюють: міліція в нас така, як і народ, правоохоронці мають тутешніх батьків, дітей, родичів. Нам їх не привезли з-за океану. Тож не треба розпалювати вдома негативні настрої, сіяти безнадію і розбрат. Є корупція? Та чи в Кіровограді її ноги ростуть? Чи, будьмо відверті, отам — угорі, під куполом зі шпилем — де творяться-плодяться державні закони?! Вважаю, слід питати кожному самого себе: а що я зробив, аби запобігати хабарництву? А хоч один із наклепників заявив про порушення вголос, публічно?

Отож не намагайтеся нас дурити чи підбурювати, “офіцери ДАІ Кіровограда”, своїм анонімним пасквілем. Честь ваша, як співав Висоцький, суцільна лжа!

Андрій Нечитайло, заслужений журналіст України