За що сьогодні беруть гроші в кіровоградських вишах?

Отже, поговоримо про “платні послуги”, на які доводиться розкошелитись як і ледарю-двієчнику, так і середньостатистичному хорошисту.

Не секрет, що методички і посібники, зазвичай, створені викладачами, щоб полегшити життя студенту, там є мінімум, вивчивши який можна претендувати на слабеньку трієчку, а то й четвірку. Студенти самі кидаються за цією палочкою-виручалочкою.

Проте, інколи такі посібники продаються мінімум в двічі дорожче від собівартості. Так ксерокс книженції може обійтись в десятку, а от купити пропонують її за 25 гривень. Зрештою, можна зробити купівлю книжки обов’язковою, просто натякнувши студента, що «вона вам дуже допоможе скласти залік і я б не рекомендував економити саме на цій покупці».

Знаходять свій заробіток і підприємливі відмінники. За 300 і вище гривень можна придбати непогану курсову, акуратно підлаштовану під вашу тему.

У одному з технічних кіровоградських вузів існує і простіша система – просто заплати викладачу і курсову він за тебе «склепає» сам. З розповідей студентів курсова так може обійтись навіть дешевше, лише в 150 гривень, хоча це залежить звісно він предмету і «цінової політики» самого викладача. Дехто з випускників переконує, за дипломну довелось віддати тисячу доларів, бо інакше за заявою викладача «ви не зможете написати роботу».

Щодо екзаменів-заліків у деяких приватних кіровоградських інститутах, часто гроші є просто допуском до екзамену. Це зовсім не означає, що не треба вчити предмет, але поки не даси певну суму грошей навіть надії на здачу немає.

Зрештою, не буде секретом і те, що цього року на вимаганні хабара піймався викладач одного університету, який без грошей не хотів приймати магістерську роботу студентки.

Про це знову є таки знають всі і вся. Сумнівно, що знайдеться представник вишу, що битиме себе в груди і стверджуватиме «у нас грошей не беруть». На жаль, на одного чесного і принципового знайдеться десяток тих, для яких питання лише в ціні. Мовляв, а що як студент вчитись не хоче, мені за дурно йому оцінку ставити?А от гроші допоможуть запхнути за пояс совість і таки поставити «зараховано».

Бізнесово підковані студенти, завжди знають розцінки викладацького складу і елементарно підраховують, що вони можуть здати самостійно, за що «забашляти» аби тільки сумарний бал дозволив у подальшому семестрі отримати стипендію.

Читати лекцію про те, що хабар, як давати так і брати є не хороша справа, що це вплине на карму чи то на небі це діло «акукнеться» марна справа. А от попередити, що той, хто не гребує брати хабара, запросто і зшахраює, попередити варто. Так, за розповіддю однією зі студенток гуманітарного кіровоградського вузу, заплатила нічогеньку суму розмірі 400 гривень заради того, щоб замість заслуженої 3 мати 4, і відповідно отримати стипендію. Сувора викладачка грошики взяла, а от вліпила трійку.

Зазвичай держіспити в універах проходять стримано. На столах у викладачів, як і студентів лише мінералка (у деяких вузах і тут умудряються випендритись і вказати, що це має бути не пластикова тара, а нормальне «Боржомі»), де-не-де скромний букетик квітів, щоб розрадити мучеників, які здають і бідолах, які вислуховують і остаточно усвідомлюють нульові знання окремих випускників. Але це лише у тому випадку, якщо екзаменатору чи голові комісії не захочеться хорошого печива, цукерок , полуниці-вишні, горішків кеш’ю (мовляв, «якщо рот у нас буде зайнятий, то не комільфо з набитим писком додаткові питання задавати»).

Ну а після оголошення результатів з вдячністю обов’язково треба вручити торбу (стандартний набір вино, цукерки, проте в окремих вузах і на різних факультетах наповнення різниться). Цього року в залежності від іспиту і факультету на покупку «проднабору» кожен студент скидається по 150-200 гривень і вище за один екзамен.

Якщо ви випускник-спеціаліст, вам обов’язково м’яко натякнуть (а іноді і відверто оголосять на старостаті), що ви випускаєтесь і тому варто подякувати деканату і рідним кафедрам не словом, а ділом. Тобто подарунком. Зазвичай, через небагате фінансування, кафедри просять дійсно щось необхідне для своєї роботи, наприклад, оргтехніку. У такому випадку випускнику доведеться викласти від 300 гривень. Що тут сказати, бідність університетів штовхає викладацькі колективи на фактичне жебракування. Дехто може задати питання, а хіба ж це хабар? Хіба це так погано, віддячити викладачам? З одного боку ні. З іншого, якою б була ваша реакція, аби сплативши податки податківці вам заявили «Ми ж вас добре обслуговували? Поставте нам кондиціонер у кімнаті». У такому випадку про здирництво кричали б усі і кожен.

Якщо ви магістр – пам’ятайте, подарунком треба дякувати керівнику курсової роботи і рецензентові. Тут сума презенту не обумовлюється, але традиція залишається. Насправді, вас ніхто навіть не присоромить, якщо ви такого подарунку не зробите, тож чи варто витрачатись на подяку – діло ваше.

Фіналом держіспитів чи то захисту магістерської роботи є накривання «поляни». І якщо на окремих кафедрах чесно будуть раді торту з цукерками, словом будь-чому, що студенти організують, інші не гребують оголосити весь список для бажаного застілля: який конячок, який баличок, нагадають, щоб, не приведи Господь, тортик не був черствим.

Часом здається, що основне завдання вузів не навчити необхідній професії, а пристосувати до корупційної української дійсності. Щоправда , прогрес в умах теж починає проявлятись. Так у найбільшому гуманітарному вузі області вже побоюються, що за столом, з грошима чи торбегою їх може застукати ректор.

Але у будь – якому випадку пам’ятайте, якщо ви добре знаєте предмет і не бажаєте плаптити, вас ніхто не змусить цього робити. Одже, вибір за вами.

Анастасія Дзюбак

“Нова газета”