Батьківська хата на долоні: як уродженка Кіровоградщини створює мініатюри за фотографіями
Сільські оселі з дитинства — з кольоровими віконницями, верандою і номером на стіні — з роками змінюються або зникають. Але їх можна зберегти у мініатюрі. Уродженка Кіровоградщини Катерина Коваль-Пташник відтворює батьківські хати за фотографіями, перетворюючи родинні спогади на речі, які можна взяти до рук.
З чашки, подарованої мамою
39-річна Катерина Коваль-Пташник родом із села Лащівка на Кіровоградщині. Уже понад 20 років вона живе в Первомайську, куди переїхала на навчання. За освітою — дизайнерка, хоча за фахом не працювала. Певний час займалася декоративною творчістю, вела заняття з дітьми в позашкіллі. Зараз виховує двох синів — 9 і 12 років — і зі посмішкою називає себе «творчою домогосподаркою».
Першу мініатюру вона зробила близько п’яти років тому — після смерті мами.
«Мама подарувала мені дві чашки. В однієї відбилася ручка, і я не змогла її викинути. Захотіла зробити з нею щось пам’ятне. Із неї та камінців зробила маленьку хатку, а з другої, більшої чашки — ще одну. Так усе й почалося», — розповідає Катерина.
Тоді це був спосіб зберегти пам’ять — про маму і про дім. Мініатюрна хата в чашці стала особистим символом. Згодом ідея отримала продовження — завдяки сестрі Тетяні.
«Вона попросила зробити кілька хатинок до Нового року. Чоловік випиляв мені дерев’яну заготовку, а розпис і декор — це вже було моє. Потім знайома захотіла хатку саме як у своєї бабусі. І я зрозуміла, що це може бути не просто декор, а пам’ять», — пригадує майстриня.
Перші дерев’яні хатки були подарунками для близьких. Згодом почали з’являтися замовлення — люди просили відтворити бабусину оселю або батьківський дім.
«Багато хто переїхав із села в місто. Але саме з хатою пов’язані найтепліші спогади дитинства. І я рада, коли можу допомогти їх зберегти», — каже Катерина.
У деталях — характер дому
Щоб відтворити оселю, Катерина просить фотографії з усіх боків. Якщо знімків бракує, замовники іноді малюють схему від руки — із розташуванням дверей, вікон, веранди.
«Часто кажуть: “Звичайна сільська хата”. Але коли дивишся фото — розумієш, що вони всі різні. Десь замуроване вікно, десь інший нахил даху, десь веранда прибудована пізніше. У деталях — уся різниця», — пояснила майстриня.
Основу мініатюри роблять із дерева — заготовки випилює чоловік Катерини, інженер-конструктор за освітою. Частину елементів вона створює з полістиролу та картону, деталі — з дерев’яних шпажок і невеликих планок. Вікна розписує акрилом, дах імітує хвилястий шифер. Усе покриває лаком, щоб мініатюру можна було брати до рук.
«Навіть номер на хаті — той маленький номерочок на стіні — для мене важливий. Це вже не просто цифра, а маркер саме цього дому», — додає вона.
На виготовлення однієї роботи, якщо всі фото зібрані, потрібно близько чотирьох днів. Іноді доводиться перефарбовувати деталі.
«Було таке, що я перефарбовувала хатинку тричі. Фото не завжди точно передає відтінки, та й освітлення впливає», — зазначила Катерина Коваль-Пташник.
Майстриня пояснює, що через короткі зимові дні й графіки відключення електрики працювати складніше — для дрібних деталей потрібне якісне світло.
Коли хата стає приводом для розмови
Катерина каже, що процес замовлення часто стає для людей приводом зателефонувати родичам.
«Починають шукати фото, телефонують рідним. І це вже не просто про хату — це про спілкування. Люди згадують, як виглядала веранда, яким кольором фарбували стіни», — розповіла майстриня.
Іноді замовляють одразу кілька мініатюр — для братів і сестер, щоб у кожного залишився власний спогад про дім. Деякі клієнти повертаються вдруге.
«Для мене це дуже цінно, коли люди повторно замовляють — значить, моя робота їм відгукнулася», — з посмішкою додала вона.
За словами Катерини, багато хат із часом змінюються або руйнуються. Не завжди є можливість їх утримувати: «За хатою потрібен догляд. А в багатьох уже немає такої можливості. Хати зникають, а фотографії залишаються».
Наразі майстриня створила понад десять мініатюрних хат. Частину подарувала, частину виконала на замовлення.
Скільки коштує пам’ять
Вартість однієї мініатюри — 700 гривень. Катерина наголошує, що кожна робота індивідуальна.
«Може комусь здається, що це дорого. Але це кропітка ручна робота — я прораховую, промальовую, підбираю кольори», — підкреслила майстриня.
Замовити мініатюру можна через сторінки майстрині у Facebook та Instagram.
«Я люблю ці хатки. Мабуть, це моя любов до мініатюр. І якщо вони комусь допомагають зберегти пам’ять — значить, усе недаремно».
Раніше «Гречка» розповідала, як у Кропивницькому 27-річна Юлія Бевзюк за державний грант відкрила майстерню кераміки «Zirochka Ceramics».
