Будівництво фортеці – трудовий концтабір доньки Петра І

У роки незалежності України в місцевих ЗМІ, календарях, брошурах, книгах завдяки виявленню зацікавленості в минувшині нашого граду вже не тільки істориків, а й аматорів-краєзнавців, почали створюватися гіпотези, версії, припущення, легенди, вигадки. Зупинимось на деяких із тих, які не набули підтвердження історичними джерелами.

1. Фортеця св. Єлисавети названа іменем матері Івана-Хрестителя св. Праведної Єлисавети. Насправді, до січневого указу про заснування укріплення та грудневого дня народження його авторки Єлисавети Романової ближчими у православному календарі є дні інших святих з таким іменем. В календарі немає окремого дня вказаної святої праведної Єлисавети, а є спільний день з її чоловіком святим пророком Захарією. Її іменем не було ніколи названо жодної церкви в Єлисаветграді, єлисаветградських провінції та повіті. У кримському селищі Чорноморському є церква, названа спільно іменами обох святих цієї сім’ї. Там пояснюють, що окремо ім’я св. праведної Єлисавети (як це хотів засновник будівництва тієї церкви у ХІХ столітті граф Воронцов) без чоловіка св. Захарії не увічнюється. Це підтверджується й планом будівництва нової, кам’яної Троїцької церкви у фортеці св. Єлисавети з преділом святих Захарія та Єлисавети у середині ХVІІІ століття.

2. Фортеця була збудована для захисту переселених з Балкан сербів від турків та татар. Насправді, в указі про будівництво турки й татари не згадуються. Водночас попереджуються запорозькі козаки про недопущення перешкод спорудженню. До фортеці було приписано військову команду Новосіченського ретраншементу, з якої росіяни наглядали над Запорозькою Січчю.

3. Указ про заснування від 11 січня 1752 року на новий (теперішній) стиль переводиться як 24 січня. Насправді, дати ХVІІІ століття із Юліанського на Григоріанський календар за встановленим християнською церквою ще в ХVІ столітті порядком переводяться шляхом додавання 11 днів. Тобто, 11 + 11 = 22 січня, що й є сьогодні офіційною річницею указу.

4. Фортеця св. Єлисавети є найбільшою з-поміж земляних укріплень Європи. Насправді, у кілька разів більшою за нашу є фортеця болгар на Волзі.

5. Фортеця стала південним форпостом слов’янського православ’я. Насправді, це був не християнський, а військовий об’єкт, споруджений для прикриття поселення колоністів із Балкан Нової Сербії, під котре Петербург депортував з Буго-Дніпровського межиріччя місцевих православних (!) українців.

6. Фортецю збудували українці, серби, росіяни, валахи та греки. В дійсності ж понад п’ять тисяч мешканців з Лівобережних українських козацьких полків царська влада примусили будувати російський колонізаційний форпост. За кілька місяців 71 українець помер на цій, фактично каторжній, царициній будові, 230 хворих були відпущені через неможливість працювати далі, 855 мусили тікати з цього “форпосту”. Про його “слов’янський православний” характер “свідчить” те, що керівник будівельних робіт і більшість командирів фортеці були німцями. Через два десятиріччя 100-тисячна російська армія вийшла з-під фортеці св. Єлисавети, ліквідувала православну Запорізьку Січ, українську старшину було заслано до Соловків та Сибіру. Відібрані в християн-козаків землі німкеня Катерина ІІ роздавала сербським, російським, німецьким та іншим поміщикам. Гарнізон фортеці перехоплював і заарештовував українських гайдамаків, які йшли в захоплені католицькою Річчю Посполитою західні й північні землі краю боротися проти польських поміщиків.

Не будемо спростовувати лише чи то легенду, чи то вигадку про появу найгарніших у світі жінок на території міста. Спадкоємиці краси уличанок, амазонок, козачок, селянок, лелеківчанок, завадівчанок, балківчанок, інгульчанок своїми поставою, поглядом, усмішкою сьогодні не дадуть цього заперечити чи бодай піддати сумніву. І якби чоловіки більше думали не про народжених в чужих землях цариць Єлисавету й Катерину, а про кіровоградських чарівних царівен, то наше місто стало б кращим, добрішим, затишнішим, гармонічнішим.

Сергій ШЕВЧЕНКО