Біженець за медичними показаннями

Коротка довідка: Замісна терапія (ЗТ) офіційно підтримується Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Управлінням ООН з наркотиків і злочинності (УООННЗ), Об’єднаною програмою ООН з ВІЛ / СНІД (ЮНЕЙДС) і розглядається цими міжнародними організаціями як один з найбільш ефективних методів лікування опіоїдної залежності. Замісна терапія метадоном проводиться в 106 країнах світу: у всіх країнах Америки, Західної Європи, багатьох країнах Східної Європи та Прибалтики і в більшості країн СНД, окрім Росії та Туркменістану. На 2009 рік, програми замісної терапії в світі надавали допомогу болем чим мільйону пацієнтів. В Україні для замісної підтримуючої терапії застосовують метадон та бупренофін, які включені ВООЗ в глобальний список життєво необхідних і найважливіших лікарських препаратів.

Через заборону на ЗТ в Росії, більше 800 наркозалежних людей в Криму залишилися без життєво необхідного лікування, а отже їх прирекли на синдрому відміни і відняли у них перспективу стабільного завтрашнього дня.

У Донецькому регіоні України виникла трохи інша, але теж непроста проблема. Тут діють бойовики так званої Донецької народної республіки, керівники якої хочуть відняти частину України на користь Росії. Вони блокували доставку препаратів ЗТ в Донецьк і область. Остання доставка закінчилася тим, що спецтранспорт з препаратами ЗТ по шляху проходження був зупинений, бійці спецпідрозділу «Титан», які охороняли транспорт, 4:00 лежали на землі… ДНРовці бійців відпустили, але ліки до пацієнтів так і не потрапила. Донецьким пацієнтам довелося примусово знижувати дозування метадону, тому що запаси препаратів закінчуються.

Через це один з пацієнтів Донецької програми ЗТ прийняв рішення виїхати з дому, знайти більш спокійний регіон України, щоб зберегти можливість отримувати необхідне йому лікування. Я зустрілася і поговорила з ним в Кіровограді, куди він і переїхав.

Мій співрозмовник – Валентин, молодий хлопець, років 30 на вигляд, таких більшість серед клієнтів замтерапії. Каже впевнено, і з боку може створитися враження, що він зовсім спокійний, що все у нього добре …

-Валик, розкажи, будь ласка про те, скільки часу ти береш участь в ЗТ і з чим пов’язано твоє рішення переїхати в Кіровоград?

– У ЗТ я вже 4-ий рік, близько 3-х з половиною років, якщо точніше. У Кіровоград я приїхав 19 травня, тут вже близько тижня. До переїзду в Кіровоград я отримував лікування в Донецькому обласному наркодиспансері.

-Що змінилося у твоєму житті за період участі в ЗТ? Чи вважаєш ти, що ЗТ для тебе ефективна?

– Я впевнений, що ЗТ врятувала моє життя, без неї я навряд чи дожив би до сьогоднішнього дня. Я був споживачем «крокодила». Щоб потрапити в ЗТ – мені довелося близько 3-х місяців чекати місця в програмі в Донецьку, моє здоров’я було настільки з’їдено «крокодилом», що я вже майже не міг ходити. ЗТ врятувала мене, я впевнений у цьому на 100%. Після початку ЗТ дуже була рада моя мати … Я припинив витрачати час, гроші і сили на пошуки нелегальних наркотиків. Єдине, про що хвилювалася мама – щоб не закрили ЗТ в Донецьку.

Коли адміністрації диспансеру стало відомо, що з наступного поставкою препаратів ЗПТ можуть виникнути проблеми, нам всім, хто на бупренорфіні, і хто на метадоні, стали примусово знижувати добові дози. Моя стартова дозування було 160 мг, перше зниження було на 10 мг, рівно через тиждень – ще на 20 мг знизили. Якби я не виїхав з Донецька – наступне зниження було б ще на 20 мг, а знизити на 50 мг за 2 тижні – це дуже сильно позначається на самопочутті. Я став боятися втратити стабільність фізичного стану та психологическою безпеку.

– Ти прийняв рішення переїхати з Донецька через проблеми в ЗПТ, або щось ще вплинуло?

– У першу чергу – саме через проблеми в ЗТ, ризик закриття програми в Донецьку відчувався дуже реально. Я вважаю, що мені вдалося виїхати дуже вчасно, і те, що потім в Донецьку було, підтвердило мою правоту: була підірвана залізниця, заблокували вокзал, захопили аеропорт. Я не знаю, як сьогодні вибрався б звідти, як виїдуть інші пацієнти ЗТ, які теж планували виїхати з Донецька до Кіровограда. Ще один з наших мав приїхати ще кілька днів тому, але він не приїхав.

– Валик, ти підтримуєш зв’язок з цими пацієнтами ЗПТ? Яка їх доля?

– Так, підтримую. Двадцять другого травня їм був доставлений препарат авіатранспортом, але невідомо що буде далі. Ми розуміємо, що закрити ЗПТ в Донецьку можуть у будь-який момент, можуть прийти збройні ополченці і забрати ліки для ЗПТ, в такій обстановці, як зараз в Донецьку – все можливо …

Я вважаю, що дуже важливо і цінно, що наша держава прийняла рішення відкрити метадонові і бупренорфіновие програми в Україні, ми тепер можемо себе нормально почувати і вести нормальне людське життя: я можу працювати, можу сім’ю створювати, можу контролювати свій емоційний стан, і постійні депресії, пов’язані з вживанням, залишилися в минулому. Завдяки ЗПТ я себе відчуваю повноцінною людиною, для мене це дуже важливо.

– Які проблеми в українській ЗПТ ти вважаєш найбільш актуальними?

– Дуже серйозна проблема – це необхідність щоденного відвідування кабінету ЗПТ для прийняття препарату під контролем медпрацівника. Це створює цілий ряд незручностей – від проблем з працевлаштуванням, до незручностей в особистому житті. Я не можуть кудись поїхати, бо треба щодня в диспансер йти. Це через пару тижнів починає напружувати. Мені незрозуміло, чому я, пацієнт, у якого немає дисциплінарних порушень і повне дотримання рекомендацій лікаря і режиму лікування, повинен ходити в лікарню щодня? Багато країн, в яких є ЗТ, вже давно практикують видачу препаратів пацієнтам на тривалий термін. У нас навіть на 3 дні отримати неможливо. Навіть засуджені до альтернативних видів покарання злочинці, так звані «условнікі», приходять на позначки в силові органи не частіше разу на тиждень, а ми повинні щодня ходити. Виглядає як покарання без вини. Було б дуже важливо, якби нарешті в Україні почалася видача метадону на руки. Для мене не принципово, в якій формі це буде, як сироп, суспензія або таблетки, але без цього будувати нормальну, благополучне життя вкрай складно. І складно відчувати себе вільним на такому короткому «лікарняному повідку».

Я хотів би мати можливість поїхати в іншу країну, інше місто, в похід, і мати ліки з собою. Я люблю подорожувати, але з такими правилами це дуже складно.

-Незважаючи на всі зусилля міжнародних організацій і мереж спільноти споживачів наркотиків, ЗПТ в Криму згорнута. Тепер проблеми почалися на південному сході України. Що ти про це думаєш?

– Я думаю, що політика Росії щодо програм зменшення шкоди та ЗТ, походить, в першу чергу, на пособництво інтересам нелегального наркообігу. І це дуже сумно, від цього страждають люди, такі ж наркозалежні, як я. Суспільство має розглядати наркозалежність, як медичну проблему, що вимагає лікування, нас не повинні карати за наше захворювання. Обмеження доступу до ЗТ або заборону на застосування таких програм в країні – це серйозна проблема для країни і всіх її громадян.

Я стикався з такими життєвими історіями споживачів «крокодила», від яких стає дуже страшно: наприклад, я бачив літню жінку, яка брала участь у виготовленні «крокодила», вона вже не могла ходити, її підносили до грубки на руках для проведення хімічної реакції, все її життя крутилася тільки навколо цієї грубки і шприців. У моєму житті теж були епізоди, пов’язані з вживанням, які мені нелегко згадувати. І я розумію, що закриття ЗПТ може повернути в моє життя ці кошмари.

Я вважаю, що ЗПТ вигідна всім – і державі, і наркоспоживачам, і навіть міліції.

– Ти звертався за допомогою, коли в Донецьку почалися проблеми з ЗПТ? Хтось допоміг тобі?

– Я неодноразово звертався на телефонну лінію довіри з питань ЗПТ, там жінка-консультант допомагала необхідною інформацією. Я самостійно обдзвонив кілька міст в Україні, плануючи свій переїзд, але скрізь мені відповідали «не було вказівки «зверху» для прийому донецьких пацієнтів». В одному місті навіть повідомили, що для організації перекладу треба звернутися до Департаменту охорони здоров’я Донецької області, щоб від них був лист на департамент тій області, куди їхати треба, і тільки тоді вони можуть прийняти людину з іншого міста.

Добре, що Кіровоград мене прийняв. У вас в Кіровограді хороший, ввічливий, персонал у відділенні ЗТ, дуже уважно ставляться до пацієнтів.

***

Я хотіла ще поговорити, запитати про подальші плани Валіка на життя, але він сказав, що знімає кімнату у літньої жінки, і треба повертатися не пізно, щоб її не турбувати. Потім додав, що матеріально його зараз підтримує матір, і він дуже через це хвилюється. Потім додав, що збираючи речі в дорогу, він зміг взяти стільки, скільки вмістилося в маленький дорожній чемодан. Загалом, багатьох необхідних у повсякденному житті речей у Валіка зараз немає. Але він справляється.

І далі впорається, я дуже сподіваюся.

За матеріалом сайту “Євразійської мережі зниження шкоди”