Чоловіча філософія або “Війна в тобі”
Освітлений зал,екран на всю сцену, проектор, ще не запалені свічки. 17.10 – і дійство почалося. На сцену виходить ідейний натхненник вечора і режисер студії Людмила Борисенко. Лунають філософськи роздуми про роль чоловіків і одна за одною – пісні і відео до них: Володимир Висоцький – «Я не люблю», Віктор Цой – «Звєзда по імєні Солнце» й інші пісні про війну. На відео в цей час: радянські чи то визволителі чи то окупанти (як для кого). Раптом втручається ще один ведучий: «Зупиніть музику! А навіщо це все згадувати? Кому це потрібно?»- говорить він.
«Щось не те…» – подумалося «Гречці», але в ту ж мить Людмила відповіла: « Це потрібно пам’ятати!», і стало зрозумілим, що так треба.
Різало вухо те, що основною мовою заходу була російська. Рівно як і відеоряд роликів, які показували героїзм радянської армії.
Пізніше Людмила розповіла «Гречці»: «Сценарій був розрахований і на представників старшого покоління які були присутні в залі. Адже тема, наприклад, УПА, ще й досі роз’єднує людей».
З іншого боку, такий підхід не завжди був зрозумілим для молоді. Глядачка Оленка Яцун розповідає: «Я чекала чогось іншого. Війна в собі – це з одного боку нігілізм якихось цінностей, а з іншого – ти маєш з тим всім рахуватися, відстоювати якісь ідеї, а не тупо спати, спостерігаючи як минає життя. На жаль я не побачила чітко окресленого задуму в цій композиції».
Наприкінці заходу запалили лампадки. Свої вірші читали Василь Левицький, Людмила Борисенко, Андрій Карпенко й «незаплановані» представники поетичного об’єднання «Парус». По закінченню основної частини на сцену вийшов анонсований раніше Сергій Скривков і заграв присутнім кілька пісень.
Про мету і задум побаченого «Гречка» розпитала Людмилу Борисенко вже по закінченню дійства:
"Останніми роками у мене перед очима один образ: горить будинок в 25 градусний мороз, а люди замість того щоб гасити дім, розмовляють і сперечаються між собою:. Ти такою мовою говориш, а ти такою, ти в такій партії, а я в іншій. Дім згорає і всі вмирають на морозі, а хтось третій тим користується. А це була ще одна спроба знайти точки дотику, показати людям, що варто підтримувати одне одного, а не навпаки, йти до ліпшого життя замість алкоголю, наркотиків і розбрату. Адже щоб вистояти, потрібно проявляти героїзм і сьогодні .
А те, що можливо не все вдалося донести до глядача – просто мало часу було. Всього два тижні для реалізації цього задуму."
В планах «СвітлОкола» – виступ з цим же матеріалом в бібліотеці ім.Чижевського.
Валерій Лебідь
